Постанова № 77416484, 23.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 524/9411/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Гуцала М.І.

суддів: Бенедик А.П. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

спеціаліста ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22.05.2018 по справі № 524/9411/17

за позовом ОСОБА_2

до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області , Північно-східного офісу Держаудитслужби

про визнання протиправною бездіяльності з перерахунку пенсії, зобов’язання здійснити перерахунок пенсі та її виплату,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2М./позивач) звернулась до суду з позовом до Кременчуцького об’єднаного управління пенсійного фонду Полтавської області (далі - Відповідач 1), Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі – Відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності з перерахунку пенсії, зобов’язання здійснити перерахунок пенсії та її виплату.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22.05.2018 у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодилась з прийнятим рішенням суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу з вимогами про його скасування. Просить прийняти нове рішення про визнання протиправною бездіяльність Відповідача 1 в частині бездіяльності з перерахунку пенсії, зобов'язавши його здійснити перерахунок пенсії та її виплату з 01.01.2018, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець в середніх розмірах (з урахуванням сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової винагороди, індексації заробітної плати, які враховуються при обчисленні пенсії та з яких сплачено страхові внески з урахуванням фактично отриманих сум. Стверджує про неправомірність її переводу з пенсії держслужбовця на загальну пенсію. Одночасно просить визнати протиправною бездіяльність Відповідача 2 в частині ненадання довідки про заробітну плату державного службовця працюючого на посаді, відповідній посаді старшого контролера-ревізора з питань будівництва (починаючи з 01.12.2015), зобов’язавши надати таку довідку.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем -1 було неправомірно переведено її на інший вид пенсії за нормами п. 4-3, 4-7 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування». Вказує, що переведення на інший вид пенсії осіб, яким пенсія була призначена відповідно до ст. 37-1 ЗУ "Про державну службу", можливе лише у випадку, коли розмір пенсії обчислений за законом буде вищим за пенсію державного службовця. Також зазначає, що відповідачем -2 порушені норми ст. 34 Конституції України, ст. ст. 3,5,6 3У «Про звернення громадян».

В судовому засіданні позивач та її представник вимоги та доводи апеляційної скарги підтримали. Просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову. Подані раніше письмові доповнення та уточнення до апеляційної скарги вважають поясненнями по суті справи.

Відповідачем -1 подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказується на вимоги пункту 4-7 розділу XV "Прикінцевих положень” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, згідно яких особам, пенсії/щомісячне довічне грошове утримання яким призначені відповідно до, зокрема, Закону України "Про державну службу", розмір яких з урахуванням перерахунку, передбаченого пунктом 4-3 цього розділу, розрахований за нормами цього Закону, буде більший, проводиться автоматичне, без їхнього звернення, переведення пенсії на умовах, передбачених цим Законом, за матеріалами пенсійних справ. Особи, пенсію яким переведено на пенсію на умовах цього Закону, у будь-який час можуть звернутися до органів Пенсійного фонду для переведення на пенсію/щомісячне довічне грошове утримання за нормами закону України "Про державну службу" із встановленням розміру пенсії, отримуваного до такого переведення, з 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла така заява. Дана норма є імперативно та такою, що підлягає виконанню. Оскільки, після переведення пенсії на підставах Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розмір пенсії ОСОБА_2 став більший, таке переведення відбулося автоматично без звернення пенсіонера. В подальшому, у разі незгоди особи з таким перерахунком, остання не позбавлена права у будь-який час звернутися до органів Пенсійного фонду для переведення на пенсію за нормами Закону України “Про державну службу”. Механізм звернення до органів Пенсійного фонду України визначений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі — Порядок).

В судовому засіданні представник відповідача-1 проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечувала. Звернула увагу суду не неможливість врахування поданих позивачем доповнень та уточнень до апеляційної скарги, з огляду на їх подання поза межами строку на апеляційне оскарження.

Відповідач-2 надіслав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції за наявними у справі доказами в межах доводів та вимог поданої позивачем скарги, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_2 перебуває з 13.09.2007 на обліку в Кременчуцькому об’єднаному управлінні пенсійного фонду у Полтавській області, отримуючи пенсію за віком.

12.12.2017 позивач звернулася до відповідача - 1 із заявою про перерахунок призначеної пенсії у зв?язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України та із зміною мінімальної заробітної плати не в порядку, передбаченому ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за формою, яка визначена додатком 2.

27.12.2017 відповідачем – 1 надано ОСОБА_2 відповідь на її звернення, в порядку ЗУ «Про звернення громадян», яке обґрунтоване тим, що у зв’язку зі змінами в законодавстві, підстав для проведення перерахунку пенсії позивача відсутні.

Суд першої інстанції відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову виходив з того, що у відповідача-1 на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії не було правових підстав для здійснення перерахунку. В обґрунтування правомірності не надання довідки про заробітну плату відповідачем – 2 суд першої інстанції зазначив, що Порядок видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державними службовцям у разі ліквідації органів, з яких особа вийшла на пенсію, а також перейменування (відсутності) посад, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління державної служби України від 03.12.2003 № 319/144, втратив чинність на підставі спільного наказу Міністерства соціальної політики України та Національного агентства України з питань державної служби від 23.03.2017 № 454/64.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, враховує діючі на час спірних правовідносин норми законодавства та фактичні обставини справи.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ (у редакції, яка діяла на час призначення пенсії позивачу з 13.09.2007), на одержання пенсії державних службовців мали право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, – незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.

Частина перша статті 37-1 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015), передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв’язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» статтю 37-1 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно якої умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, – на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2) іншим пенсіонерам – на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» було виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики». Отже, нормативним актом передбачалося лише видача довідки для призначення, а не для перерахунку пенсії державного службовця.

В подальшому, 10.12.2015 було прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, – Закон України «Про державну службу» № 889-VIII.

У зв’язку з набуттям з 01.05.2016 чинності зазначеним Законом, положення Закону України «Про державну службу» № 3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII).

Відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

Колегія суддів зазначені зміни пенсійного забезпечення державних службовців сприймає через призму судової практики Європейського суду з прав людини, згідно вимог ч. 2 ст. 6 КАС України щодо застосування принципу верховенства права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначено, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов’язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з’ясовуючи, чи існує позитивне зобов’язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 червня 2014 року у справі за заявою ОСОБА_3 проти України № 43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

Також, Суд вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

Зважаючи на вищевикладене, посилання позивача на порушення ст. 22 Конституції України у зв’язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про порушення принципу правомірного або законного очікування отримання позивачем пенсії у бажаному для неї розмірі є необгрунтованими, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини про застосування такого принципу ефективного використання особою права власності на майно, в тому числі пенсійних виплат. Наприклад, у рішенні ЄСПЛ від 26.06.2014 "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10), де загалом розглядалося 4 періоди в залежності від діючих законів у відповідний час, була визнана судом неприйнятною (§ 34-39). Зокрема, суд зазначив: "Суд нагадує, що за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись 1 статтею першого Протоколу. Хоча, у випадках, коли заява стосується права власності, особу, якій воно гарантована можна вважати як таку, як має "законні очікування", якщо у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань, наприклад якщо існує прецедент національних судів, що підтверджує їх існування. Однак законні очікування не виникають у випадках, коли існує суперечливість стосовно інтерпретації та застосування національного законодавства і скарги заявників постійно відхиляються національними судами.

Аналогічні висновки Суду викладені і в ухвалі про неприйнятність від 03.06.2014 за заявою "Колесник та інші проти України" (№ 57116/10) та інш.

Тож, первинним питанням, яке потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (рішення ЄСПЛ від 02.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) п. 22). ЄСПЛ погоджується, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати соціальної направленості здійснювати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити їх виплату, вносячи відповідні зміни в законодавство. Таким чином, у позивача, зважаючи на чіткі приписи п.7 ст.16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-ХІІ та існуючу практику Верховного Суду, не може бути законних очікувань щодо отримання одноразової грошової допомоги у бажаному для нього розмірі.

При цьому, слід зауважити, що стаття 1 першого Протоколу Конвенції не гарантує набувати щось у власність (Van der Mussele v. Belgium, 23.11.1983, § 48, Series A no.70), право на певний розмір пенсії (або іншої соціальної виплати) (Kjartan Asmundsson v. Iceland, no 60669/00, § 19 ECHR 2004 IX).

Також означена стаття не накладає жодних обмежень на державу у питанні встановлення тієї чи іншої системи соціального забезпечення чи інших виплат, чи їх зміни або скасування, встановлення типу чи розміру таких виплат, тим більше у ситуаціях бюджетної кризи з метою економії коштів чи більш справедливого їх перерозподілу у бюджетній сфері.

Водночас, колегія суддів зауважує, що ні Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ні стаття 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України. Навпаки, Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов’язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Верховний Суд України у постанові від 07.11.2017 у справі № 21-953а17 за позовом ОСОБА_4 до Олександрійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про визнання протиправною відмови у перерахунку пенсії та зобов’язання провести перерахунок пенсії висловив свою позицію стосовно перерахунку пенсії у зв’язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» та Закону України «Про державну службу» № 889-VIII. Зокрема, суд вказав на відсутність правових підстав перерахунку з 01.12.2015 пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що з набранням у чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов’язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, дією постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», пенсії, призначені за статтею 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII, не підлягають перерахунку у зв’язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

Відповідно, відсутні належні правові підстави видачі позивачу відповідачем-2 довідки про розмір заробітку працюючих державних службовців для здійснення перерахунку її пенсії. Зазначені висновки додатково обгрунтовуються також тією обставиною, що форма довідки про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію (яку було затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 04.09.2013 №15-1), постановою правління Пенсійного фонду України від 04.07.2016 № 15-2 (набрала чинності 02.09.2016) було виключено.

Отже, на час звернення позивача до відповідача - 2 із заявою про надання довідки про заробітну плату, (складові якої відповідають заробітній платі працюючого державного службовця, який обіймає посаду подібну до тої, що обіймала позивач, для здійснення перерахунку пенсії на підставі Закону № 3723-ХІІ), нормативного акту, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб'єкта її видачі, не було прийнято. У такий спосіб, відмова відповідача -2 у видачі довідки не свідчить про порушення права позивача на перерахунок пенсії, оскільки на момент звернення за довідкою, позивач вже не мав такого права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 12.06.2018 у справі №804/5078/16, від 17.07.2018 у справі №804/5077/16 та від 14.08.2018 у справі №728/1510/16-а.

Доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем-2 вимог ч. 2 ст. 34 Конституції України, норм Закону України «Про надання інформація» та Закону України «Про звернення громадян» щодо забезпечення доступу до інформації про грошові виплати працюючим державним службовцям теж визнаються колегією суддів необґрунтованими.

За структурою, організацією і побудовою тексту позовної заяви, його внутрішньою логікою можна дійти висновку, що позивач послалась на положення зазначеного законодавства лише для підсилення аргументації щодо заявленої нею головної вимоги – зобов’язати відповідача-2 видати довідку про заробітну плату, а не звинувачувати його у відмові надати публічну інформацію.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі – Закон № 2657-ХІІ) інформація – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939-VI) публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

Відповідно до статті 49 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати. Тобто, законодавчо закріплено право особи на отримання вже створеної та задокументованої (збереженої) інформації про неї, зокрема право на отримання у роботодавця довідки про фактичний розмір заробітної плати.

В той же час, інформація, яку позивач просить надати, не була створена відповідачем та стосується не фактично отриманої позивачем заробітної плати, а можливої заробітної плати, яку позивач міг би отримувати, якби продовжував працювати на раніше займаній посаді. Інакше кажучи, позивач просить відповідача фактично створити нову інформацію, підстави та порядок створення якої нормами чинного законодавства не врегульовано, не закріплено механізму, за яким відповідач-2 міг би визначити можливий розмір заробітної плати колишніх працівників у зв’язку із підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців.

Ці та інші обставини дають підстави вважати, що дії відповідача-2 в розумінні положень Законів України «Про звернення громадян», «Про надання інформації», «Про доступ до публічної інформації» не є протиправними.

Також, колегія суддів зауважує, що 05.09.2018 позивачем до суду через засоби поштового зв’язку було направлено доповнення до апеляційної скарги, яке надійшло 10.09.2018 до канцелярії суду в порядку ст. 303 КАС України (а.с. 1-3 т.2). Інше доповнення та уточнення до апеляційне скарги було направлене позивачем 01.10.2018, яке надійшло до суду апеляційної інстанції 04.10.2018 (а.с. 61 т. 2).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 303 КАС України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що у разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

22.05.2018 в судовому засіданні суду першої інстанції було проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Копію повного тексту судового рішення виготовлена теж 22.05.2018 та отримана позивачем 29.05.2018, що підтверджується розпискою про отримання (а.с. 165).

Отже, зважаючи на вищевикладені обставини, доповнення та уточнення до апеляційної скарги були подані після спливу строку на апеляційне оскарження. Зазначене обумовлює те, що суд не враховує такі доповнення, і тому не надає жодних оцінок викладених в ній доводам.

Крім того, ч. 5 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

В позовній заяві ОСОБА_2 відсутня така підстава позову як - зобов'язати Відповідача 1 - Кременчуцьке об'єднане управління пенсійного фонду України Полтавської області здійснити переведення ОСОБА_2 з загальної пенсії на пенсію держслужбовця. Протягом розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не змінювались та не доповнювались підстави позову, відповідно, не давав оцінку таким доводам і суд першої інстанції в своєму рішенні. Вперше таку підставу для задоволення позову ОСОБА_2 висловлено лише в апеляційній скарзі. Відповідно, згідно приписів діючого процесуального законодавства, такі підстави не можуть розглядатись апеляційним судом.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду справи, вимоги ст. 139 КАС України, новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22.05.2018 по справі № 524/9411/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис) ОСОБА_5Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7

Повний текст постанови складено 26.10.2018.