Постанова № 77414345, 24.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5154/18

Номер справи місцевого суду: 521/12928/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря – Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 березня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулась із позовною заявою до Малиновського районного суду м. Одеси про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення до суду, позивач посилалась на ті обставини, що з 01 серпня 2012 року працювала у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на посаді бухгалтера І категорії.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 15 травня 2017 року №98 між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.

На підставі наказу начальника виробничого підрозділу Подільської дистанції колії від 04 липня 2017 року №118/ос ОСОБА_2 було звільнено з посади бухгалтера І категорії згідно з ст. 36 ч.1 п.3 КЗпП України у зв’язку з призивом на військову службу.

Позивач вважала, що при її звільненні адміністрацією Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» були допущені порушення трудового законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом, в якому ОСОБА_2 просила визнати незаконним наказ начальника виробничого підрозділу Подільської дистанції колії від 04 липня 2017 року №118/ос в частині звільнення та поновити її на відповідній посаді, а також стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15 травня 2017 року по теперішній час.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішення суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обвязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції невірно застосував норму статті 119 КЗпП України.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, послався на наступні обставини.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі відомостей трудової книжки 01 серпня 2012 року була призначена на посаду бухгалтера І категорії до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

15 травня 2017 року між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу, за погодженням сторін на три роки.

Відповідно до наказу начальника виробничого підрозділу Подільської дистанції колії від 04 липня 2017 року №118/ос 15 травня 2017 року ОСОБА_2 звільнено з посади бухгалтера І категорії виробничого підрозділу Подільської дистанції колії згідно з ст. 36 ч.1 п.3 КЗпП України у зв’язку з призивом на військову службу.

04 липня 2017 року ОСОБА_2 було надіслано лист начальника виробничого підрозділу Подільської дистанції колії Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» з повідомленням про необхідність звернутись до відділу кадрів з приводу одержання трудової книжки.

Як вбачається з листа Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 26 липня 2017 року №Г-216/П щодо розгляду скарги ОСОБА_3 стосовно неправомірних дій керівництва та посадових осіб Подільської дистанції колії, юрисконсультом проведено перевірку із виїздом на місце, за результатами якої порушень не виявлено.

Відповідно до ст. 2 ч.ч.1-4 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов’язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Військова служба в Україні організується з дотриманням конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави. Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі – вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до ст. 23 ч.2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу – 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу – від 3 до 5 років.

Як регламентує ст. 36 ч.1 п.3 КЗпП України підставами припинення трудового договору є зокрема призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1,2,3 ст. 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції погодився з правовою позицією Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», що місце роботи, посада та середній заробіток зберігаються за працівниками, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації або на шість місяців.

Так, відповідно до Указу Президента «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року №15, що набрав чинності 20 січня 2015 року, тривалість особливого періоду в Україні становила 210 діб: з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідні дії Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» щодо звільнення ОСОБА_2 відповідають положенням трудового законодавства.

Сторони у цивільному процесі користуються процесуальними правами на власний розсуд. Як зобов’язує процесуальний закон, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходи за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст.ст. 11, 33 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Однак згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлені судом фактичні обставини, суд першої інстанції не погодився із обґрунтованістю позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення на роботі. Оскільки при розгляді справи суд першої інстанції не виявив порушень закону в діях адміністрації Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», відсутні підстави для задоволення похідних вимог особи про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак судова колегія погодитись з такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України", зокрема, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Судом першої інстанції помилково зроблений висновок про те, що період особливого стану завершився, виходячи з наступного.

Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року, моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Указ Президента України від 25 березня 2016 року № 115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», не містить положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосується лише проведення у березні - квітні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації.

Більше того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Таким чином, на переконання колегії суддів, особливий період не завершився, а відтак, позивач має гарантії відповідно до зазначеної норми трудового права, зокрема, на збереження місця роботи, посади та середнього заробітку.

Таким чином, суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про завершення особливого періоду на території України, а тому неправильно застосував норму матеріального права, а саме ст. 119 КЗпП України.

Окрім іншого, відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення по суті спору про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з розрахунком розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача, який був наданий представником позивача, так як він відповідає довідці про середню заробітну плату (а.с. 65), а відповідач не надав суду апеляційної інстанції будь-якого іншого розрахунку.

Також, суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути із ПАТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2880 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 березня 2018 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати наказ (розпорядження) начальника виробничого підрозділу Подільської дистанції колії №118 о/с від 04.07.2017 року про звільнення ОСОБА_2 бухгалтера І категорії з 15.05.2017 року з роботи в зв’язку з призовом на військову службу за п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 з 15.05.2017 року на роботі в Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у виробничому підрозділі Подільської дистанції колії на посаді бухгалтера І категорії.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.05.2017 року по 24.10.2018 року у розмірі 123 977 гривень 09 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2880 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.10.2018 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

ОСОБА_4