Рішення № 77410006, 23.10.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2018 року м. Ужгород№ 0740/835/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: ОСОБА_1, представник – ОСОБА_2;

відповідача: Ужгородське об’єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, представник – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) в особі її представника ОСОБА_2 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (далі – відповідач) про визнання дій Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 30 березня 2016 року по 31 березня 2018 року протиправними та зобов’язання Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 30 березня 2016 року по 31 березня 2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 29.09.2015 року перебуває на обліку Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується листом Управління праці та соціального захисту населення від 27.06.2018р. № 151/35.04-04. Також позивач перебуває на обліку Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, де їй нараховувалась та виплачувалась пенсія. З 29.09.2015р. до 30.03.2016р. пенсія виплачувалась без затримок.

Однак, з 30 березня 2016 року відповідач припинив виплачувати їй належну пенсію без повідомлення причин.

У зв’язку з тривалим неотриманням пенсії, заявою від 01 червня 2018 року позивач звернулася до відповідача з проханням повідомити причини не нарахування їй пенсій та просила поновити виплату пенсій з урахуванням виплат за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Вказана заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

На адвокатський запит представника позивача щодо підстав не виплати пенсії позивачу, відповідач в листі від 04.07.2018р. № 7078/03 зазначив, що реалізація, зокрема, на пенсійне забезпечення осіб, які перебували на обліку в органах Пенсійного фонду України на тимчасово неконтрольованій території Донецької і Луганської областей здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08.06.2016р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Окрім цього, у даному листі відповідач вказав, що підставою для припинення виплати пенсії є те, що строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи становить 6 місяців з дня її видачі.

Відповідач зазначив, що при зверненні до управління Пенсійного фонду гр. ОСОБА_1 щодо написання заяви про запит пенсійної справи у зв’язку із зміною місця проживання, до пакету документів нею було надано копію довідки від 29.09.2015р. № НОМЕР_1 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення. Термін дії даної довідки по 29.03.2016р.

Крім того, відповідач також повідомив про те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. № 352 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року» затверджено новий взірець безстрокової довідки.

Позивач вважає такі дії відповідача щодо припинення виплати, а саме невиплати пенсії позивачу за період з 31.03.2016р. по 31.03.2018р. протиправними.

Відповідач не погоджуючись з доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Ужгородське об’єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області діяло в межах діючого законодавства у галузі пенсійного забезпечення, Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365, постанови КМУ від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (а.с.36-41).

Представник позивача надала відповідь на відзив (а.с.59-62).

Представник відповідача заперечення щодо відповіді на відзив у встановлений судом строк не надала.

В судовому засіданні представник позивача уточнила позовні вимоги, зазначивши, що нарахування пенсії позивачу було проведено, однак пенсія виплачена так і не була. Уточнену позовну заяву представник позивача підтримала та просила позов задовольнити повністю з підстав та мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, в задоволенні позову просила відмовити повністю з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонеркою. Окрім цього, позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2, перебуває на обліку управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, як внутрішньо переміщена особа з 29.09.2015 року, що підтверджується відповіддю від 27.06.2018р. № 151/35.04-04 Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради на адвокатський запит представника позивача від 25.06.2018р. № 1 (а.с.15).

Крім того, довідкою від 17 квітня 2018 року № 1023 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи додатково підтверджується статус позивача як внутрішньо переміщеної особи. Як вбачається з даної довідки, зареєстрованим місцем проживання позивача є: 83050, АДРЕСА_1, а фактичним місцем проживання: 88017, АДРЕСА_2 (а.с.13).

01 червня 2018 року, позивач звернулася до відповідача з заявою, у якій зазначила про те, що перебуває на пенсійному обліку в управлінні відповідача та отримувала пенсію шостого числа кожного місяця. В той же час, в травні місяці 2018р. дізналася, що нарахування та виплата пенсії їй припинено через незрозумілі для неї підстави. У вказаній заяві просила терміново поновити їй виплату пенсії з урахуванням виплат за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Водночас, представник позивача також звернулася до відповідача з адвокатським запитом від 25.06.2018р. № 2, яким просила (а.с.17):

1) повідомити про підстави не виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2, яка перебуває на обліку в Ужгородському ОУ ПФУ Закарпатської області з вересня 2015 року, за період березень 2016 року – квітень 2018 року;

2) негайно усунути порушення конституційних прав внутрішньо переміщеної особи, пенсіонерки ОСОБА_1 шляхом виплати їй пенсії за період березень 2016 року – квітень 2018 року.

Відповідач, у своєму листі від 04.07.2018р. № 7078/03 «Про надання відповіді», зазначив, що при зверненні до їхнього управління гр. ОСОБА_1 щодо написання заяви про запит пенсійної справи у зв’язку із зміною місця проживання, до пакету документів надала копію довідки від 29.09.2015р. № НОМЕР_3 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення. Термін дії даної довідки до 29.03.2016р.

В той же час, відповідач зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. № 352 «Про внесення змін до постанова Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року» затверджено новий порядок безстрокової довідки. Постановою Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018р. внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. № 365, якою передбачено, що орган, який здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.

Отже, згідно заяви гр. ОСОБА_1 від 11.04.2018р. та відповідно до рішення засідання міської ради з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27.04.2018р. позивачу поновлено виплату пенсії з 01.04.2018р.

Стосовно виплати пенсії за інші періоди, то суми, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Розрахунок такої доплати здійснюється з урахуванням строків ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період від часу припинення виплати пенсій до поточної дати. Доплата обліковується окремо та буде виплачуватися в окремому порядку.

Також, відповідач вказав, що строк дії довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України становить 6 місяців з дня її видачі.

Відповідач вказаним рішенням від 04.07.2018р. № 7078/03 відмовив у виплаті пенсії позивачу фактично з підстав недійсності довідки внутрішньо переміщеної особи.

При цьому, право на отримання пенсії, відповідачем не заперечується.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, суд виходить з наступного.

Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)).

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону України N 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. (далі – Закон № 1706-VII), який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства).

З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа – це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи і не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб – доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону N 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно з п. 1 Постанови КМУ N 637 від 05.11.2014р. «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі – Постанова КМУ № 637, у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ N 509 від 01.10.2014р. «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі – Постанова КМУ № 509).

Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Відповідно до п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ N 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону N 1706-VII та абзацом шостим цього пункту.

Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 вказаного закону.

Згідно з п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ N 365 від 08.06.2016р. «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі – Постанова КМУ № 365), соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Чинний механізм виплати пенсій, який поєднує право на пенсію з реєстрацією пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, призвів до численних звернень до суду з адміністративними позовами про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії відповідними територіальними управліннями Пенсійного фонду України.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом N 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. (далі – Закон № 1058-ІV).

Статтею 8 Закону N 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону N 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону N 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У ч. 1 ст. 49 Закону N 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону N 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону N 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією листа Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області від 04 липня 2018 року N 7078/03 виплата пенсії позивачу була припинена у зв'язку з закінченням строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

Водночас Законом N 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як закінчення строку дії довідки про облік внутрішньо переміщеної особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Водночас, як встановлено судом, прийняте відповідачем рішення про припинення ОСОБА_1 з 30 березня 2016 року виплати пенсії, не містить зазначення підстав для припинення виплати позивачу пенсії.

У листі від 04 липня 2018 року N 7078/03 та відзиві на адміністративний позов, відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу покликається на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року N 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05 листопада 2014 року N 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року N 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Однак, як свідчить аналіз положень Закону N 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього закону.

Аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, щодо повноважень Кабінету Міністрів України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту суд вважає безпідставними, оскільки Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону N 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це – нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що закінчення строку дії довідки не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ N 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України: суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на з законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 30 березня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом N 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у Рішенні від 03.05.2018р. у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), яке залишене без змін Постановою ОСОБА_4 Верховного Суду від 04.09.2018р.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України: при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України: при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідачем, як суб’єктом владних повноважень належними, достатніми та допустимими доказами не доведено правомірності відмови позивачу у виплаті пенсії, відтак дії відповідача підлягають визнанню протиправними та зобов’язанню відповідача здійснити виплату позивачу пенсії за період з 30 березня 2016 року по 31 березня 2018 року.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії – задовольнити.

2.Визнати дії Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 30 березня 2016 року по 31 березня 2018 року протиправними.

3.Зобов’язати Ужгородське об’єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (88017, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 2, КОД ЄДРПОУ 40384233) виплатити пенсію ОСОБА_1 (88000, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) за період з 30 березня 2016 року по 31 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

СуддяОСОБА_5

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 23 жовтня 2018 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення було виготовлено та підписано 26 жовтня 2018 року.