Рішення № 77390533, 25.10.2018, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа №702/701/18

Провадження №2/702/306/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2018 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Чорненької Д.С.,

секретар судового засідання Шковира А.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована АДРЕСА_2, жителька АДРЕСА_1, 01103, паспорт НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2,

відповідач Публічне акціонерне товариство "Ідея Банк", місцезнаходження вул.Валова,11, м.Львів, 79008, МФО 336310, ЄДРПОУ 19390819, номер свідоцтва платника ПДВ 200034226, алектронна адреса info@ideabank.com.ua,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Монастирище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

встановив:

Позивач 13.09.2018 звернулася в суд із позовом до відповідача про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору. Підставою звернення із позовом вважає те, що відповідно до ч.5 ст.28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання споживача, тому вона звертається в Монастирищенськийрайонний суд Черкаської області, так як позивач проживає за адресою АДРЕСА_2. Підстави для звільнення від сплати суми судового збору та інформація про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс, і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового зборуза позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Також звертають увагу на п.7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», який передбачає, що оскільки ст.5 ЗУ "Про судовий збір" №3674-VI не міститьвичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слідкеруватися іншим законодавством України,наприклад, ст.14 Закону України від 01 грудня 1994 року №226/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду", ст.22 Закону України від 22 жовтня 1993року №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст.22 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ "Про захистправ споживачів".Таким чином, на час звернення Позивача до суду діє норма ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» на підставі якої вказані особи звільнені від сплати судового збору. Аналогічна правова позиція викладена і в Рішенні Великої палати Верховного Суду №14-57цс18 від 21 березня 2018 року. Отже, вважають, що Позивач, як споживач, звільнений від сплати судового збору. Поряд з цим відповідно до п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв 'язку із розглядом справи. Оскільки, Позивач в порядку ч.3 ст.22 Закону України «Про захист правспоживачів» звільнений від сплати судового збору, то він не поніс судових витрат, проте в разі задоволення позовних вимог, з відповідача повинно бути стягнуто в дохід держиви судовий збір у розмірі 736,40 грн. Підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Відповідно до п.10 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. На виконання вищевказаної норми, підтверджують, що одночасно з цією позовною заявою не подано та не розглядається інша справа зтим самим предметом та з тих самих підстав за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору. 28.11.2016 між нею, ОСОБА_1 (надалі-Позивач та ПАТ "Ідея Банк" (надалі-Відповідач) було укладено Угоду С03.226.72562 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки (надалі-Кредитний договір). Відповідно до умов Кредитного договору сторони уклали дану Угоду про відкриття відновлювальної кредитної лінії та обслуговування кредитної картки (надалі Угода), яка укладається згідно з умовами Договору комплексного банківського обслуговування (надалі Договір), що затверджений розпорядженням Банку із усіма змінами та доповненнями до нього, діюча редакція якого розміщена на Інтернет-сторінці Банку за електронною адресою www.ideabank.ua. Згідно п.1 Угоди найменування банківського продукту: Кредитна картка. Згідно п.2 Угоди банк відкриває Клієнту поточний рахунок НОМЕР_3 у валюті гривня (надалі-Рахунок), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках Угоди та Договору, у тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу та випускає Клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard World терміном дії 2 (два) роки з моменту її випуску (надалі- Кредитна картка). Згідно п.3 Угоди надає Клієнту кредит шляхом встановлення відновлюваної Кредитної лінії по поточному рахунку (надалі-Кредитна лінія та/або Кредит) на наступних умовах: 3.1. Максимальний ліміт Кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн (двісті тисяч гривень). 3.2. Ліміт Kредитної лінії, доступний Клієнту на момент укладання Угоди, становить 15 000.00 грн. Враховуючи, що зобов'язання Банку щодо встановлення ліміту Кредитної лінії є для нього відкличним та без ризиковими, визначення суми Кредитної лінії, що може бути доступна Клієнту, протягом строку дії відновлювальної Кредитної лінії, здійснюється Банком в межах встановленого Угодою максимального ліміту Кредитної лінії без будь-яких обмежень. 3.3. Процентна ставка за користування коштами Кредитної лінії становить 48.0000% річних. 3.4. Розмір обов»язкового мінімального платежу встановлюється Тарифами Банку. Дата сплати обов'язкового мінімального платежу за Кредитною лінією за попередній Розрахунковий період-до останнього Операційного дня Платіжного періоду, який починається з дня, наступного за останнім днем попереднього Розрахункового періоду, і закінчується на 30 день з моменту закінчення попереднього Розрахункового періоду. Про суму коштів, які складають обов'язковий щомісячний платіж, Банк щомісячно інформуватиме Клієнта за допомогою смс-повідомлення, що надсилається на абонентський номер Клієнта, вказаний ним в Заяві на приєднання. Вона вважає, що при укладанні вищевказаного Кредитного договору порушені їїправа, як споживача, згідно з нормами ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Протретейські суди», ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про захист персональних даних», у зв'язку зчим, нею у досудовому порядку неодноразово направлялись листи про припиненняпорушень з боку відповідача, проте, такі вимоги були залишені без задоволення, а тому вона змушена була звернутись до суду. Порушення своїх споживчих прав вбачає в наступному. Порушення норм встановлених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про обставини, зазначені в ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, яким повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями15і 23 цього Закону. Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Повідомляє, що її, працівники банку з умовами кредитування належним чином не ознайомлювали, оформлення кредитного договору проходило протягом пів години, після чого їй було вручено кредитний договір, який вона, не читаючи із-за дрібного шрифту, підписала, надіючись на добросовісність працівника банку. Однак, вважає, що Відповідач, скориставшись її необізнаністю, навмисно не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства України, які визначені та встановлені Законом, що є істотними і необхідними для даного виду договорів, зокрема, Банк не надав їй, як позичальнику повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту. Відповідно до правил ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Вимогами ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У договорах за участю фізичної особи-споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч.3 ст.1054ЦК України). Таким чином, обов'язком для банку є виконання вимоги ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що в свою чергу являється істотною передумовою укладання кредитного договору, адже неналежне інформування позичальника може вплинути на його рішення про придбання або не придбання послуги з надання кредиту. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Як роз'яснено в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). В пункті 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зазначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (ст.ст. 215, 1048-1052, 1054-1055), ст.ст.18-19 ЗУ "Про захист прав споживачів". Кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених ч.1 ст.215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (ст.ст.536, 638, ст. 1056 ЦК України). Поряд з цим у п.5.3 Угоди зокрема зазначено, що начебто Банк перед укладенням Угоди повідомив їй в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація їй відома та зрозуміла, вона ознайомилась зтарифами Банку і згідна з ними; належний їй примірник оригіналу даної Угоди вручено Банком при підписанні даної Угоди; умови даної Угоди та Договору вона вважає справедливими і такими, що відповідають її інтересам. Проте, згідно п.2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. У відповідності до п.2.5. вказаних Правил, Банки розробляють форму (бюлетень,довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів. Проте, будь-яку довідку чи повідомлення, як окремого документу із інформацієювстановленою відповідно до ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» вона неотримувала, свій підпис, відповідно, не ставила. Також ця інформація не доводилася донеї в усній формі. На її думку, Відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч.2 п.2 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції не надається або надається у нечіткій формі, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняється як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Вона не мала часу детально ознайомитися з Кредитним договором за такий короткий строк. Їй повинна була бути надана можливість детально ознайомитися з умовами даного договору та законодавством, що його регулює. Крім цього, працівник банку не надав достовірної інформації, завірив в тому, що всі істотні умови договору їй роз'яснено та спонукав підписати договір швидше. Вважає, що треба взяти до уваги, що даний договір містить безліч умов, що регулюються законодавством, з яким вона ніколи в житті не зустрічалась. Вона не мала можливості об'єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які отримає в результаті підписання даної угоди. Згідно ч.12 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.96 у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Поряд з цим відповідно до положення ч.4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" прямо заборонено у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону. Проте, хоче зазначити, що вона не тільки не мала часу прочитати кредитний договір, а й не могла це зробити фізично, так як текст дуже дрібний. Відповідно до п.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. З врахуванням наведеного, вона при укладенні Кредитного договору через неналежну інформованість з боку Відповідача та необізнаність не могла у повному обсязі оцінити умови договору кредиту на предмет їх вигідності, так як не було належним чином детально роз'яснено працівниками банку їх умови. Отже, недотримання та невиконання Відповідачем імперативних вимог Закону,встановлених: ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» є підставою, згідно ст.215 ЦК України, для визнання даного Кредитного Договору недійсним, в зв'язку з недотриманням Банком вимог Закону, щодо істотних умов договору, які є необхідними для його укладення. Порушення норм встановлених п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди». Відповідно до п.9. Угоди всі вимоги, які виникають при виконанні даної Угоди або у зв'язку з нею, або випливають з неї та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди. Умови Угоди, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення Угоди. Клієнт підписанням цієї Угоди засвідчує, що він ознайомлений з регламентом вищевказаного третейського суду. Проте, ст.5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами. Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2 статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст.17 ЦПК України, ст.12 ГПК України, ст.6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5 ст.55 Конституції України). Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» доповнено п.14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту правспоживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Договір набрав чинності з 28.11.2016 року. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 215 ЦК України закріплено положення про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Пленум Верховного Суду України, в своїй постанові №9 від 6.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що відповідно до ст.ст.203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Окремі норми про недійсність правочинів також містяться у спеціальному законодавстві. Спеціальним законам, який регулює правовідносини по отриманню та виконанню споживчого кредиту з Позивачем є ЗУ «Про захист прав споживачів». Статтею 18 зазначеного Закону передбачено визнання недійсними умов договору, або визнання недійсним його в цілому, якщо він обмежує права споживача. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин (або його окремі умови), визнані судом недійсним, є недійсним з моменту його (їх) вчинення. Таким чином, на час укладення третейського застереження між нею та Відповідачем ЗУ «Про третейські суди» містив заборону розгляду третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, а тому зазначене третейське застереження, укладене з порушенням вимог п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України при розгляді справи №6-64цс15. Аналогічна Правова позиція, викладена у Постанові ВСУ від 27 січня 2016 року усправі №6-2712цс15. Враховуючи те, що нормами ч.4. ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вважає, що умова кредитного договору про третейське застереження, передбачена п.9 Угоди, є порушенням ч.1 ст.203 ЦК України щодо змісту правочину, а також вказаний пункт договору не узгоджується із положеннями п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року N1701 -IV, зокрема про те, що справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), не підлягають розгляду третейськими судами, а тому з підстав, передбачених ч.1 ст.215 ЦК України, вищевказаний пункт кредитного договору щодо третейського застереження є недійсним. Порушення норм встановлених абз. 5, 11 п.2 ст.8 ЗУ «Про захист персональних даних». Відповідно до п.5.8. Угоди вона начебто надає Банку згоду на збирання, накопичення, використання та обробку своїх персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формуванні Бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» в межах визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї Бази. Дане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування. Вона, ніби-то, звільняє Банк від обов'язку повідомлення про передачу її персональних даних пов'язаним товариствам Банку, партнерам Банку чи іншим розпорядникам бази персональних даних, які є такими відповідно до закону. Вона начебто посвідчує, що отримала повідомлення про включення інформації про неї до Бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» в межах визначених чинним законодавством з метою видачі кредиту, а також відомості про її права, визначені Законом України «Про захист персональних даних», і про осіб, яким надаються дані про неї, для виконання зазначеної мети. Вважає, що даний пункт 5.8 Угоди є незаконним та суперечить абзацу 5, 11 п.2 ст.8 ЗУ «Про захист персональних даних» з огляду на нижчевикладене. Відповідно до ст.2 ЗУ «Про захист персональних даних» згода суб 'єкта персональних даних-добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості), щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки. Поряд з цим за ст.32 Конституції України не допускається збір, зберігання, використання та розповсюдження конфіденційної інформації про особистість без її згоди, крім випадків, визначених Законом лише в інтересах національної безпеки, економічних благ та прав людини. Так, відповідно до ст.11 ЗУ «Про інформацію» забороняється збирання відомостей про особистість без її попередньої згоди, за виключенням випадків, передбачених законом. Також згідно п.6 ст.6 ЗУ «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Поряд з цим, відповідно до абзацу 5, 11 п.2 ст.8 ЗУ «Про захист персональних даних»,згідно яких особа має право пред'являти вмотивовану вимогу із запереченням протиобробки своїх персональних даних та відкликати згоду на їх обробку. Також, необхідно зазначити, що надання згоди на обробку персональних даних за своєю правовою природою є правочином у сенсі ст.202 ЦК України. В той же час, ст.214 ЦК України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Отже, у володільця персональних даних після отримання відкликання згоди суб'єкта персональних даних більше не існує правових підстав для зберігання персональних даних, якщо строки зберігання таких даних не визначені законодавством (стаття 15 Закону). На її думку, позбавлення її права відізвати свою згоду на обробку персональних даних, так як у п.5.8 Угоди встановлено фактично її безвідкличність, є порушенням закону, а отже, є підставою для визнання такого пункту недійсним. Отже, підсумовуючи все вищевикладене, можна прийти до висновку, що приукладанні Кредитного договору було порушено ряд норм встановлених Законом України«Про захист прав споживачів», Законом України «Про третейські суди», Законом України«Про захист персональних даних», а тому є всі підстави для визнання його судомнедійсним в цілому. Просить визнати недійсним Кредитний Договір (Угоду) №С03.226.72562 від 28.11.2016.

04.10.2018 на адресу суду від представника відповідача ПАТ «Ідея Банк» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Ідея Банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що під час укладення оспорюваного правочину Банком не дотримано вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, перед укладенням правочину її як Позичальника не було повідомлено у письмовій формі про особу та місцезнаходження Кредитодавця та кредитні умови. Оформлення оспорюваного договору відбулось без тривалої затрати часу, його текст викладений надто дрібним шрифтом, внаслідок чого Позичальник була фактично позбавлена можливості належним чином зважити його умови та відкоригувати, за необхідності зміст, у результаті чого змушена була погодитись на запропоновані Банком умови. Крім того, зазначає, шо Відповідач порушив також вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року, оскільки в оспорюваному договорі передбачено плату за обслуговування кредитної заборгованості незважаючи на те, що це-супутня послуга Банку, компенсація якої не може лягати на плечі Клієнта. Позивач покликається на те, шо п.5.8 Кредитного договору її фактично позбавлено права відкликати свою згоду на обробку його персональних даних. Просить з наведених підстав визнати недійсною угоду С03.226.72562 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 28 листопада 2016 року. Ознайомившись зі змістом позовної заяви, Відповідач вважає заявлені вимоги безпідставними та необгрунтованими, у зв'язку з чим просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі з наступних підстав. Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту Кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі кредитні умови-мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі, між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту з врахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна; податковий режим сплати податків; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Як вбачається з Довідки-повідомлення (долучено), власноручно підписаної Позивачем, вона підтвердила, що Кредитодавець 28 листопада 2016 року до підписання Кредитного договору надав їй у письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також детальний розпис сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. Відповідно до п.4 оспорюваної Угоди, підписанням такої Клієнт підтверджує, що ознайомлений з Типовим графіком і розрахунком сукупної вартості кредиту. Як вбачається з п.5.1 Угоди про відкриття кредитної лінії, клієнт ознайомлений з умовами договору, що затверджений розпорядженням Банку із усіма змінами та доповненнями, які оприлюднені на Інтернет-сторінці Банку та які йому роз'яснені, зрозумілі та з якими він цілком згодний. Наведене спростовує покликання Позивача про те, що з нею не було проведено переддоговірної роботи. Покликання позивача про неправомірність положень договору про невідкличність її згоди на обробку персональних даних також є необгрунтованими, оскільки, як вбачається з п.5.8 Угоди про відкриття кредитної лінії, вона надає згоду на збирання, накопичення, використання та обробку персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формуванні бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» у межах, визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї бази. Дане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування. Позичальник звільняє Банк від обов'язку повідомлення про передачу його персональних даних пов'язаним товариствам Банку, партнерам Банку чи іншим розпорядникам бази персональних даних, які є такими відповідно до закону. Позичальник посвідчує, що отримав повідомлення про включення інформації про нього до Бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» у межах, визначених чинним законодавством, з метою видачі кредиту, а також відомості про свої права, передбачені Законом України «Про захист персональних даних», і про осіб, яким надаються його дані для виконання вищезазначеної мети. Таким чином, Позивач жодним чином не позбавлений права письмово скасувати наданий ним дозвіл на обробку Банком його персональних даних. Крім того, Позичальник надала відповідну Згоду-повідомлення фізичної особи-клієнта Банку, зміст якої фактичне дублює вищезгадане положення Кредитного договору. За наведених обставин, а також з врахуванням тієї обставини, що Позичальник під час укладення Договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила, а зміст Договору, як вбачається з вишенаведеного жодним чином не порушує її законних прав та інтересів, не вбачає жодних підстав для задоволення пазову. Під час укладення оспорюваного договору Позивач підписала ряд документів, які не надала суду, що свідчить про штучне генерування нею позову та свідоме введення суду в оману. Просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Ідея Банк» про захист прав споживача та визнання недійсною Угоди №С03.226.72562 від 28 листопада 2016 року про відкриття кредитної лінії.

У судові засідання позивач не з»явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності та про підтримання позову (а.с.10).

У судові засіданя представник відповідача не з'явився, про прични неявки суд не повідомив, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розгляд справи судом проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору (угоди), у зв'язку із невиконанням вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 28.11.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» укладено угоду С03.226.72562 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, відповідно до якої банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по поточному рахунку на умовах, встановлених у даній угоді (а.с.8).

Метою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 №2664-III учасники ринку фінансових послуг-особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг.

Згідно ч.2 ст.627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.3 ст.1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки, позивачу, як фізичній особі, було надано кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії (як вид кредиту), тобто позивач є споживачем фінансової послуги, а тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати спеціальний закон-Закон України «Про захист прав споживачів».

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч.1 ст.1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) (далі- Закон №1023-XII) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Відповідно до п.23 ч.1 ст.1 Закону №1023-XII споживчий кредит-кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Згідно ч.2 ст.11 Закону №1023-XII перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п.1.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного Банку України №168 від 10.05.2007 (які були чинними на момент виникнення правовідносин) ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Тобто, ці правила є практичною деталізованою інструкцією щодо реалізації у сфері банківської діяльності положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Закону №1023-XII у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Крім цього, ст.ст.15, 23 Закону №1023-XII визначено відповідальність суб'єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки, як недійсність договору.

За змістом статті 1054 ЦК України та Закону №1023-XII істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов'язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Згідно довідки-повідомлення від 28.11.2018, ОСОБА_1 було надано в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовної сукупної вартості кредиту до підписання кредитного договору, що підтверджується особистими підписами позивача. Крім того, позивач особистими підписами, в оскаржуваній угоді, засвідчила факт погодження усіх істотних умов кредитного договору (а.с.27).

Аналогічна позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №761/20472/15-ц, провадження № 61-16436св18.

Позивачем доказів, що підписи у кредитному договорі (угоді), довідці-повідомленні, виконані не нею, суду не надано.

Посилання позивача, як на підставу задоволення позову в цій частині, те, що відповідач скористався її необізнаністю щодо діючого законодавства, та те, що вона не мала фізичної змоги ознайомитись із умовами кредитного договору, так, як текст був дуже дрібний, не можуть бути підствою для задоволення позову в цій частині, оскільки позивачем не надано суду доказів, що її змусили підписати вказаний договір та що вона дійсно з ним не ознайомилась, оскільки її підписи спростовують її твердження.

Посилання позивача, як на підставу задоволення позову в цій частині, те, що кредитний договір вона підписала, будучи введеною в оману, не може бути підставою для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не надано доказів умисного введення відповідачем її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та доказів самого факту обману.

Таким чином, оскільки оспорюваний правочин підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, а тому, позов з цих підстав не підлягає до задоволення.

позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору (угоди), у зв'язку із порушенням вимог ст.8 Закону України «Про захист персональних даних» не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно ч.1 ст.11 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення правовідноси) (далі Закон №2657-ХІІ) інформація про фізичну особу (персональні дані)-відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону №2657-ХІІ не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно п.10 ч.1 ст.2 Закону №2657-ХІІ суб'єкт персональних даних-фізична особа, персональні дані якої обробляються.

Відповідно доп.3 ч.1 ст.2 Закону №2657-ХІІ згода суб'єкта персональних даних-добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.

Згідно п.5.8 угоди С03.226.72562 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 8.11.2016 клієнт (ОСОБА_1) надає Банку згоду на збирання, накопичення, використання та обробку своїх персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формуванні Бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» в межах визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї Бази. Дане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування. Клієнт звільняє Банк від обов'язку повідомлення про передачу її персональних даних пов'язаним товариствам Банку, партнерам Банку чи іншим розпорядникам бази персональних даних, які є такими відповідно до закону та цієї угоди. Клієнт підтверджує, що отримав повідомлення про включення інформації про клієнта до Бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» в межах визначених чинним законодавством з метою видачі кредиту, а також відомості про її права, визначені Законом України «Про захист персональних даних», і про осіб, яким надаються дані про неї, для виконання зазначеної мети (а.с.8).

Відповідно до Згоди та Письмової згоди від 28.11.2016 року позивач надала відповідачу письмову згоду на обробку та використання її персональних даних та кредитної історії, збір та поширення інформації (а.с.28).

Тобто, позивачем було надано особисту згоду на обробку її персональних даних, що підвтерджується її особистим підписом у даній угоді та згодах.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року №2297-VI (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) (далі- Закон №2297-VI) підставами для обробки персональних даних є: згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних.

Згідно згоди фізичної особи-суб»єкта кредитної історії від 28.11.2016 позивач дала згоду ПАТ «Ідея банк» на доступ до своєї кредитної історії, що підтверджено її особистим підписом.

Позивачем не надано суду доказів, що підписи в угоді та згоді виконані не нею, а іншою особою.

Відповідно до п.11 ч.2 ст.8Закону №2297-VI суб'єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних;

Позивачем не надано суду доказів, що вона зверталась у встановленому законом порядку до відповідача із письмовою заявою про відкликання згоди на обробку персональних даних, а у разі звернення-отриманням від відповідача відмови у видаленні чи знищенні персональних відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про захист персональних даних».

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2018 у справі №521/6687/17, провадження № 61-3026св18.

Оскільки, позивачем не надано доказів порушення відповідачем ст.8 ЗУ «Про захист персональних даних», позов з цих підстав не підлягає до задоволення.

позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору (угоди), у зв'язку із порушенням вимог ст.6 Закону України «Про третейській суди» підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що згідно п.9 угоди С03.226.72562 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 28.11.2016 всі вимоги, які виникають при виконанні даної угоди або у зв»язку з нею, або випливають з неїта становлять предмет спору підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід»ємною частиною даної третейської угоди. Умови угоди, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення угоди. Клієнт підписанням цієї угоди засвідчує, що він ознайомлений із регламентом вищевказаного третейського суду.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» 11 травня 2004 року №1701-IV третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правильність такої правової позиції підтверджується правовою позицією, висловленою Верховним Судом України при розгляді справи № 6-64цс15,

Відповідно до ч.1 ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Оскільки, на момент укладення угоди третейським судам були не підвідомчі справи у спорах щодо захисту прав споживачів, суд вважає, що позов в частині визнання п.9. угоди про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки недійсним, підлягає до задоволення.

Разом з тим, недійсність частини договору не тягне за собою недійсність всього договору, а тому позов в іншій частині не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону №1023-XII, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Позивачем пред'явлено позовну вимогу про визнання недійсним договору, який складається з 12 пунктів. Судом прийнято рішення про визнання недійсним договору по 1 пункту, а тому з відповідача на підставі ст.141 ЦПК України підлягє стягненню судовий збір в сумі пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 58 гривень 73 коп ( 704,80 х 1/12=58,733333). Судові витрати по сплаті судового збору в іншій частині віднести на користь держави на підставі ч.3 ст.22 Закону №1023-XII.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 №2664-III, Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного Банку України №168 від 10.05.2007, ст.32 Конституції України, Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-ХІІ, Законом України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI, Законом України «Про третейські суди» 11 травня 2004 року №1701-IV, ст.ст.203, 215, 217, 627, 628, 638, 1050 ЦК України, ЦК України, суд

ухвалив:

Позов задоволити частково.

Визнати п.9 Угоди С03.226.72562 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки від 28.11.2016, укладної між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1, недійсним.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк", місцезнаходження вул.Валова,11, м.Львів, 79008, МФО 336310, ЄДРПОУ 19390819, номер свідоцтва платника ПДВ 200034226, алектронна адреса info@ideabank.com.ua судовий збір на користь Державної судової адміністрації України, вул.Липська,18/5, м.Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795, на рахунок: ГУК у м.Києві (м.Київ) 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ):-37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106 в сумі 58 (п'ятдесят вісім) гривень 73 коп.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах та до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга позивачем на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Монастирищенський районний суд Черкаської області до апеляційного суду Черкаської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя