Рішення № 77388320, 25.09.2018, Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/1748/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2018 року Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Бакай І. А.

за участі:секретаря судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам’янка-Бузька цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третіх осіб: Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія“, ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом та просить постановити рішення, яким просить стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача 81 580,53 грн. – різниці між фактичним розміром шкоди завданої на момент ДТП належному позивачу автомобілю “Vоlkswagen Т4“, реєстраційний номер WZ 1624 М та страховою виплатою одержаною від страховика; 342,23 грн. - витрат понесених ОСОБА_2 на лікування пов’язаного з ДТП; 980,00 грн. – оплати за проведення експертного товарознавчого дослідження автомобіля “Vоlkswagen Т4“, реєстраційний номер WZ 1624 М та 90 000,00 грн. моральної шкоди пов’язаної з дорожньо – транспортною пригодою, яка мала місце 30 січня 2016 року близько 17 годин 45 хвилин на автодорозі сполученням м. Кам’янка-Бузька - село Батятичі і судові витрати.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить проводити розгляд справи у його відсутності.

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив, відповідно до якого, позовні вимоги визнає частково і згідний відшкодувати позивачу 342,25 грн. матеріальних витрат понесених останнім на лікування та 5000 грн. моральної шкоди. В іншій частині позовні вимоги заперечив. Відповідач та його представник ОСОБА_5 просить проводити розгляд справи за їх відсутності.

Представник третьої особи - Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія“ п. Татаріна О.Ю. на позовну заяву подала письмові пояснення у яких звернула увагу суду на те, що у разі, якщо страхової виплати недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Просить проводити розгляд справи у їх відсутності.

Третя особа у справі – ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився та відзиву на позовну заяву не подав.

Враховуючи, що особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з’явилися, суд розглядає справу в порядку встановленому ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 січня 2016 року близько 17 годин 45 хвилин мала місце дорожньо - транспортна пригода, в якій відповідач ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1 та прямуючи в напрямку м. Кам’янка-Бузька на автодорозі сполученням м. Кам’янка-Бузька - село Батятичі, здійснив зіткнення зі зустрічним автомобілем “Vоlkswagen Т4“ державний номерний знак WZ 1624 М під керуванням ОСОБА_2

Внаслідок дорожньо–транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у виді: струсу головного мозку, тупої травми грудної клітки, забій шийного хребта і був госпіталізований в Кам’янка-Бузьку ЦРЛ де лікувався в період з 30.01.2016 року по 26.02.2016 року, що підтверджується довідкою № 73 від 09.02.2016 року, яка видана Кам’янка-Бузькою ЦРЛ.

31 січня 2016 року за фактом ДТП Кам’янка-Бузьким відділом поліції ГУ Національної поліції у Львівській області було відкрите кримінальне провадження № 12016140220000067. Проте в подальшому, дане кримінальне провадження було закрито і прийнято рішення про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративних правопорушень передбачених ст.ст. 124,130 КУпАП.

Постановою Кам’янка-Бузького районного суду від 30.03.2016 року ОСОБА_3 визнано винним в порушенні п.п. 1.5, 2.9 (а), 11.3 Правил дорожнього руху України та у вчинені правопорушень передбачених ст.ст. 124,130 КУпАП.

Судом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність автомобіля НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3 була застрахований ПРАТ “Українська Пожежно-Страхова Компанія“, згідно з полісом страхування № АЕ/5374245 від 26.09.2015 року, строк дії полісу з 01.10.2015 року по 30.09.2016 року.

Експертно - товарознавчою експертизою № 0428 від 22.02.2016 року підтверджується, що автомобіль “Vоlkswagen Т4“ державний номерний знак WZ 1624 М під керуванням позивача зазнав значних технічних пошкоджень, в результаті яких вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 585 567,33 грн., а вартість матеріального збитку заподіяного останньому, станом на момент ДТП становить 108 472,15 грн.

Таким чином, при співвідношенні вартості відновлювального ремонту автомобіля позивача після ДТП, який становить 585 567,33 грн. та ринкової вартості даного автомобіля ввезеного на митну територію України, який становить 108 472,15 грн. доведено, що вартість автомобіля “Vоlkswagen Т4“ державний номерний знак WZ 1624 М, який належить позивачу менша ніж вартість відновлювального ремонту і відновлювати вищезазначений автомобіль економічно не доцільно.

Отже, враховуючи вищезазначені докази суд приходить до переконання що вартість матеріального збитку з технічної точки зору заподіяного позивачу як співвласнику автомобіля “Vоlkswagen Т4“, реєстраційний номер WZ 1624 М, станом 30.01.2016 року становить 108 472,15 грн.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів“ № 1961 від 01.07.2004 року (далі Закон № 1961 від 01.07.2004 р.), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Страховим актом №ОЦ/024/004/16/0059 від 15.08.2016 року, який виданий Ходорівським відділенням страховика підтверджується, що вищезазначену ДТП за участю сторін визнано страховим випадком і позивачу як потерпілому, страховиком нараховане страхове відшкодування в розмірі 32 869,95 грн., яке складається з вартості відновлювального ремонту, з урахуванням фізичного зносу деталей без ПДВ.

Проте, як підтверджується платіжним доручення № 540 від 15.08.2016р. страховиком позивачу виплачено 26 891,62 грн., оскільки зі суми страхового відшкодування (32 869,95 грн.) страховиком відраховано 20% ПДВ в сумі 5 478,33 грн. та 500 грн. франшизи.

Згідно ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

З таких обставин та враховуючи вимоги ст.1194 ЦК України суд приходить до переконання, що оскільки до ДТП ринкова вартість належного позивачу автомобіля становила 108 472,15 грн., а страхове відшкодування останньому виплачено в сумі 26 891,62 грн., тому різниця фактичного матеріального збитку завданого позивачу в наслідок ДТП, яка мала місце за участю сторін 30 січня 2016 року становить 81 580,53 грн.

Вирішуючи позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром заподіяною ним в наслідок ДТП шкоди і страховою виплатою одержаною позивачем від страховика суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1,2 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правопорушення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення ст.509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завданні фізичній особі матеріальної шкода, шкоди завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, якщо ця особа потерпілий не перебуває в договірних відносинах із особою, яка завдала шкоди, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання, яке виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (боржник).

Отже, за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст. 1187 ЦК).

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що виникають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1.07.2004 р. № 1961 – IV.

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових прав страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 Закону № 1961-IV ).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961 -IV страховим випадком є дорожньо – транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961 –IV, а саме: ст.ст. 9, 22-31, 35, 36 настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна в наслідок ДТП життю, здоров’ю, майну потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою, що вбачається в даному випадку.

Поряд з тим ст. 1194 ЦК України надає право потерпілому вимагати від винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність сплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника.

Разом з тим, зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньою для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною, що вбачається в даному випадку.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був. При цьому одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язані.

Таким чином, позивачу як кредитору належить право вимоги в обох випадках зобов’язань, деліктному та договірному. Останній вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК підстав.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов’язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов’язку згідно ст. 1194 ЦК – відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (ст.36,67 Закону №1961). При цьому розмір страхової виплати з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов’язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за ст. 1194 ЦК України.

Отже, суд прийшов до переконання, що право позивача на стягнення з відповідача в розмірі 81 580,53 грн. є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно – правова відповідальність останнього застрахована.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Фіскальними чеками підтверджується, що позивач перебуваючи на стаціонарному лікуванні у Кам’янка-Бузькій ЦРЛ для відновлення свого здоров’я в наслідок ДТП поніс витрати в сумі 342,23 грн.

Одночасно, відповідач та представник відповідача у своєму відзиві на позовну заяву позовної вимоги про стягнення з відповідача витрат в сумі 342,25 грн. понесених позивачем на лікування в наслідок ДПТ не заперечує і згідний їх відшкодувати

За таких обставин, оскільки дана позовна вимога сторонами не оспорюється, суд приходить до переконання, що витрати в сумі 342,23 грн., які позивач поніс на відновлення здоров’я в наслідок ДТП підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Суд не приймає до уваги заперечення надані у відзиві на позов щодо неналежності позивача, оскільки в матеріалах справи наявна довідка про прийняття некомплектного транспортного засобу № 67/54 ( 2016) від 31.10.2016р., з якої вбачається , що ОСОБА_2 є співвласником транспортного засобу - автомобіля “Vоlkswagen Т4“, реєстраційний номер WZ 1624 М.

Вирішуючи позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, то суд вважає, то такі підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини. Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167, 1187 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди“, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди“, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідач визнає можливість сплати 5000 грн. моральної шкоди, у зв’язку із наявності на його утриманні двох неповнолітніх дітей.

Довідкою № 73, яка видана Кам’янка-Бузькою ЦРЛ 09.02.2016 року підтверджується, що позивач в наслідок ДТП отримав тілесні ушкодження у виді стресу головного мозку, тупої травми грудної клітки, забій шийного хребта і здійснював стаціонарне лікування в ЦРЛ в період з 03.01.2016 року по 26.02.2016 року.

Суд враховує глибину та тривалість фізичних та душевних страждань позивача, погіршення його здібностей та позбавлення можливості їх протягом тривалого часу реалізації, а саме те, що ОСОБА_2 отримав ряд тілесних ушкоджень, що зумовило його подальше стаціонарне лікування. У результаті отриманих тілесних ушкоджень позивач зазнав фізичного болю, який продовжував відчувати в ході подальшого лікування. Тілесні ушкодження викликали у позивача не тільки фізичні не зручності, а й відповідний психоемоційний дискомфорт, останній переніс психоемоційний стрес за своє життя та здоров’я, значні душевні хвилювання у зв’язку з ушкодженням здоров’я та подальшим лікуванням.

Таким чином, враховуючи, що до ДТП позивач був здоровою працездатною людиною, вів активний спосіб життя, суд вважає, що вказані наслідки ДТП з вини відповідача тілесні ушкодження призвели до порушення звичного способу життя позивача, і який вимушений був докладати значних додаткових зусиль для його організації та поновлення свого фізичного та душевного стану.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з того, що не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю та спокою. Будь-яка компенсації моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не підпадає математичним розрахункам. Тому, виходячи з вищевказаних обставин, принципу розумності, виваженості і справедливості, з врахуванням характеру одержаних позивачем тілесних ушкоджень, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн., задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково.

Згідно ч.1 ст. 133, п.3 ч.1 ст. 141 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди задоволена частково, тому з відповідача слід стягнути в користь позивача (92902,76*2208:172902,76)1186,39 грн. судових витрат.

Керуючись ст.ст.16, 22, 23, 509, 599, 999, 1166, 1167, 1168, ч.2 ст.1187 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 31, 35, 36 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів“, ст.ст. 12, 81,141, 263-265 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третіх осіб: Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія“, ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 81 580 (вісімдесят одну тисячу п’ятсот вісімдесят) грн. 53 коп. – матеріальної шкоди; 342 (триста сорок дві) грн. 23 коп. витрат на лікування; 980 (дев’ятсот вісімдесят) грн. – оплата за проведення експертного товарознавчого дослідження автомобіля; 10 000 (десять тисяч) грн. моральної шкоди та 1186 (одну тисячу сто вісімдесят шість) грн. 39 коп. судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кам’янка-Бузький районний суд Львівської області).

Суддя: І.А.Бакай