Рішення № 77387653, 24.10.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 24.10.2018

Справа № 320/3180/18

Провадження № 2/320/2491/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Редько О.В.,

за участі секретаря – Колеснікової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ОСОБА_2 (відповідач) підписала заяву № б/н від 01.11.2011 року та отримала кредит у розмірі 1100,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач, в порушення законодавства та умов договору не сплатив до теперішнього часу заборгованість за кредитом, тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, яка станом на 28.02.2018 року становить –41376,84 гривень за кредитом, та судові витрати у розмірі 1762,00 гривень.

В судове засідання представник позивача не з’явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з’явилася, але від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, проти позову заперечує, просить відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі. Крім того відповідач надала суду заяву про застосування строку позовної давності в якій зазначила, що відповідно до договору від 01.11.2011 року укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 відповідач отримала кредит розмірі 1100,00 грн. з кінцевим терміном повернення кредитних коштів який збігається з терміном дії платіжної картки до 01.06.2015 року та зі сплатою процентів за користування кредитом. Однак вона взятих на себе зобов’язань за кредитним договором належним чином не виконала, не сплативши процентів за користування кредитними коштами, не повернувши чергових сум отриманого кредиту та не погасивши всієї суми кредиту. З вимог ч.3 ст. 254, ч.5 ст. 261, ст. 256, 257, 267 ЦК, вбачається, що оскільки в кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється частинами відповідно до графіка погашення кредиту, то початком перебігу позовної давності для стягнення кредиту й процентів за користування кредитом є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, однак не сплатив його, а тому загальна позовна давність застосовується до кожного щомісячного простроченого платежу, який був визначений у договорі графіком платежів. У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідно до Розрахунку заборгованості за договором № б/н від 01.11.2011 року, доданого Позивачем до матеріалів справи, строк погашення чергового платежу настав 28.02.2014 року, саме у цю дату Відповідач не здійснила черговий платіж. Отже перебіг позовної давності починається з 28.02.2014 року. Враховуючи наведене, строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, а саме права вимоги за Кредитним договором щодо повернення суми боргу та відсотків, припинився 28.02.2017 року. Позивач звернувся до суду лише 12.04.2018 року. Умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання, згідно із ч.3 ст.254 ЦК, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок (ст.253 ЦК). Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК). Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1ст.261 ЦК). Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст.252—255 ЦК. При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК). За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Укладеним договором від 01.11.2011 року передбачається що позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Як вбачається з Розрахунку, складеного Позивачем, Відповідач припинила виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом 28.02.2014 року, у зв’язку із чим у неї утворилася заборгованість за кредитним договором. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом 12.04.2018 року. Отже, з аналізу умов договору сторін і змісту наведених правових норм, вбачається, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв’язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні..

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивач, посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору щодо сплати платежів по кредиту, вказав на виниклу заборгованість, яка станом на 28.02.2018 року становить – 41376,84 грн., і складається з: 467,28 грн. – заборгованість за кредитом; 33963,04 грн. – заборгованість по відсоткам; 4500 грн. – заборгованість по пені та комісії; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1946,52 грн. – штраф (процентна складова). На підтвердження позовних вимог посилався на розрахунок заборгованості (а.с.8-9).

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд аналізуючи надані позивачем аргументи та докази на їх підтвердження не погоджується з вищевказаними твердженнями позивача виходячи з наступного.

Зі змісту наданих сторонами письмових документів судом встановлено, що 01.11.2011 року ОСОБА_2 стала клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк», ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", відповідно до якої отримала кредитну картку «Універсальна».

Кредитний договір складається із заяви позичальника, а також Умов і Правил надання банківських послуг. Своїм підписом в зазначеній заяві ОСОБА_2 підтвердила, що вона ознайомлена і погоджується з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку і згодна з тим, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними доказами відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В анкеті-заяві від 01.11.2011 року, що підписана представником ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем не містяться істотні умови договору. А умови, які надані позивачем не підписані відповідачем, тобто представником банку не підтверджено, що ОСОБА_2 була ознайомлена з ними.

Позивач вказує у позові, що 01.11.2011 року відповідач отримала кредит у розмірі 1100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 cт. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до cт. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно до cт.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Суд не може залишити поза увагою, що анкета-заява від 01.11.2011 року, підписана Позивачем та Відповідачем, не містить умов кредитування, зокрема, строку кредитування та умов повернення кредитних коштів; розміру процентної ставки, порядку нарахування процентів і комісій та строків їх сплати; відповідальності за порушення умов договору (пеня, штраф); порядок стягнення боргу за кредитом.

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15), від 22 березня2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року № 61-787св18.

Надані Позивачем умови та правила надання банківських послуг, правила користування банківською карткою і тарифи банку не підписані Відповідачем, а тому не можуть вважатися умовами договору, що погоджені сторонами, та не є його складовою частиною.

Крім того, суд позбавлений можливості встановити з якими саме умовами, правилами і тарифами Позивача було ознайомлено Відповідача. Так, представником позивача надано суду їх копії, затверджені наказом від 06.03.2010 p., а кредитний ліміт, як вказує банк, встановлювався 01.11.2011 року.

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 11.03.2015 p., у справі № 6-16цс15.

Суд критично ставиться до надано позивачем розрахунку (а.с.8-9), оскільки зазначений розрахунок відображає лише складові частини боргу (кредит, проценти, комісія, пеня, штрафи) за певний період часу, але не є первинним документом бухгалтерського обліку, в якому відображено конкретні фінансові операції.

У п.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, п.2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у п.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, у ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави – презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

З аналізу цих міжнародних правових норм видно, що на ОСОБА_2 поширюється принцип презумпції невинуватості, оскільки її винуватість, тобто факти отримання кредиту, використання кредитних коштів, та невиконання нею взятих зобов'язань, не доведена допустимими і належними доказами.

Відповідно ч.1 ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.1, ч.5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ч.1 ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 01.11.2011 року, доданого позивачем до матеріалів справи, строк погашення чергового платежу настав 28.02.2014 року, саме у цю дату відповідач не здійснила черговий платіж. Отже перебіг позовної давності починається з 28.02.2014 року. Враховуючи наведене, строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, а саме права вимоги за кредитним договором щодо повернення суми боргу та відсотків, припинився 28.02.2017 року. Позивач звернувся до суду лише 25.04.2018 року, а отже строк звернення до суду ним був пропущений.

На підставі викладеного суд не вбачає підстав для поновлення представнику ПАТ КБ «Приватбанк» строку для звернення до суду з даним позовом, а тому приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 11, 509, 526, 530, 610, 611, 625,631, 1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду ОСОБА_3