Рішення № 77376763, 24.10.2018, Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 576/698/18

Провадження № 2/576/310/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.10.18 м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді: Сапона О.В.,

секретаря: Самойленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, ОСОБА_2 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, третя особа: ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошових сум, відшкодування моральної шкоди, визнання дій протиправними і зобов’язання вчинити дії та зустрічним позовом ОСОБА_2 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

12 квітня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 10.05.2017 року вона працювала в ОСОБА_2 науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України на посаді заступника директора. Наказом керівника експертної служби МВС України від 12 березня 2018 року її було звільнено з посади заступника директора ОСОБА_2 НДЕКЦ на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України через скорочення штату працівників.

Позивач вважає наказ про її звільнення протиправним і незаконним так вона була звільнена із займаної посади в період її тимчасової непрацездатності, сама процедура звільнення через скорочення штату була проведена з порушенням трудового законодавства, оскільки їй не були запропоновані всі наявні вакантні посади, крім того, позивач вважає, що її було звільнено з посади внаслідок упередженого ставлення до неї з боку керівництва ОСОБА_2 НДЕКЦ. За таких обставин позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ керівника Державного НДЕКЦ про звільнення її з посади заступника директора ОСОБА_2 НДЕКЦ, поновити її на раніше займаній посаді заступника ОСОБА_2 НДЕКЦ, скасувати накази директора ОСОБА_2 НДЕКЦ про її депреміювання за жовтень, листопад, грудень 2017 року, скасувати накази директора ОСОБА_2 НДЕКЦ про її депреміювання за результатами 2017 року та стягнути недоплачені за цими наказами суми, визнати незаконним дії відповідача - ОСОБА_2 НДЕКЦ щодо ненадання додаткової відпустки, зобов’язати його надати таку відпустку, зобов’язати ОСОБА_2 НДЕКЦ надати відповідь на її звернення від 07 лютого 2018 року та від 05 березня 2018 року щодо наявності вакантних посад в установі, стягнути із відповідача - ОСОБА_2 НДЕКЦ середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути із відповідача ОСОБА_2 НДЕКЦ моральну шкоду в сумі 70000 грн. Крім того, позивач просить визнати дії відповідача - ОСОБА_2 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України такими, що перешкоджали виконанню позивачкою своїх службових повноважень та протиправним умисним відстороненням від роботи; визнати відповідача - ОСОБА_2 НДЕКЦ МВС України таким, що з особистих мотивів, за прямим умислом, вмотивованим упередженням, своєю поведінкою та вчиненими діями здійснював дискримінацію, підбурювання до дискримінації, порушував рівні можливості і поводження в галузі праці, застосовував обмеження у визнанні, реалізації і користуванні її правами; визнати дії відповідача - ОСОБА_2 НДЕКЦ МВС України умисними та такими, що передбачали і бажали настання позивачці шкоди і свідомо допускали її.

У своїх відзивах на позовну заяву відповідачі проти позову надали заперечення, суть яких зводиться до того, що ОСОБА_1 була належним чином була повідомлена під розписку про наступне звільнення у зв’язку із скороченням її посади, при цьому їй неодноразово пропонувались наявні вакантні посади в ОСОБА_2 НДЕКЦ відповідно до її спеціальності та кваліфікації, однак остання відмовилась від запропонованих посад. Із наказом про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена в день звільнення, але відмовилась ставити свій підпис про ознайомлення із цим наказом. Крім того, ОСОБА_1 не повідомляла ОСОБА_2 НДЕКЦ про те, що вона перебуває на лікарняному і лист непрацездатності не надала. Тому відповідачі вважають, що вся процедура при звільненні ОСОБА_1, а також у нарахуванні та виплаті всіх їй належних сум, відбулась у відповідності до законодавства, і доказів того, що відповідачами було порушено трудове законодавство позивачем не надано та не доведено.

У своїй відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначила, що у своїх відзивах відповідачі не спростували твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог.

В свою чергу, 11.05.2018 року відповідач – ОСОБА_2 науково-дослідний експертно-криміналістичний центр УМВС України, звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просить зобов’язати останню надати листок непрацездатності в період з 10.03.2018 по 23.03.2018, що був виданий 23 березня 2018 року міською лікарнею швидкої медичної допомоги м. Миколаєва. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 не повідомляла ОСОБА_2 НДЕКЦ, що в день звільнення вона перебувала на лікарняному, а цей листок тимчасової непрацездатності може слугувати підставою для задоволення первинного позову ОСОБА_1

У своєму відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 надала заперечення, суть яких зводиться до того, що вона неодноразово повідомляла керівництво ОСОБА_2 НДЕКЦ про її перебування на лікарняному починаючи з 10 березня 2018 року. Однак ця інформація до уваги взята не була і її все одно було звільнено незважаючи на пряму заборону ч.3 ст.40 КЗпП України такого звільнення.

Третя особа на стороні відповідачів - ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, хоча про час і місце розгляду був повідомлений належним чином. Представив заяву, в якій просив розглядати справу без його участі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідків, суд вважає, що позов ОСОБА_1 та само як і зустрічний позов ОСОБА_2 НДЕКЦ до ОСОБА_5 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що з 10.05.2017 року позивач ОСОБА_1 працювала в ОСОБА_2 науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України на посаді заступника директора. Наказом керівника експертної служби МВС України від 12 березня 2018 року її було звільнено з посади заступника директора ОСОБА_2 НДЕКЦ на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України через скорочення штату працівників.

Згідно пункту 1 частини 1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту цієї норми права вбачається, що така правова підстава звільнення як скорочення чисельності працівників охоплюється процесом зміни в організації виробництва і праці.

Відповідно до частини 2 вказаної вище правової норми, звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. з наступними змінами і доповненнями роз’яснено про те, що розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був він попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення. При цьому із матеріалів справи вбачається, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.12.2017 № 1074 « Про організаційно штатні зміни в науково-дослідних установах МВС» затверджено зміни у штатах НДЕКЦ, відповідно до яких посада, яку займала позивач, скорочувалась.

Тобто судом встановлено, що у відповідача – ОСОБА_2 НДЕКЦ дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату працівників. Відповідно до частин 1, 2 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частина 3 цієї ж норми права визначає, що одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Тобто, запропонована для переведення робота має відповідати професії чи спеціальності працівника, а у разі відсутності такої роботи допускається пропозиція нижчої за рівнем кваліфікації посада.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що 09.01.2018 року ОСОБА_1 письмово попереджена про наступне вивільнення та одночасно їй запропоновано іншу, наявну на той час роботу, що підтверджується підписом останньої в попередженні.

Згодом, 12.01.2018 та 30.01.2018 року, ОСОБА_1 було запропоновано інші вакантні посади, які з врахуванням освіти, кваліфікації та досвіду вона могла виконувати, що також підтверджується підписом позивачки ОСОБА_1 на повідомленнях про наявність іншої роботи. Згідно із ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.За змістом цієї статті коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

Штатною структурою НДЕКЦ скорочувалась одна посада заступника директора, яку займала ОСОБА_1, а за таких обставин у відповідача – ОСОБА_2 НДЕКЦ не було підстав враховувати переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі, оскільки в даному випадку посаду, яка скорочувалась, займала лише одна особа - позивач ОСОБА_1 Тому не було перед ким визначати її переважне право з урахуванням більш високої кваліфікації, досвіду роботи та гарантій передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Посилання позивача ОСОБА_1 на порушення процедури скорочення в частині не проведення перестановку (перегрупування) працівників для переведення більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї менш кваліфікованого працівника не ґрунтується на вимогах закону, , оскільки перегрупування та перерозподіл навантажень між працівниками є правом власника або уповноваженого ним органу. В даному ж випадку таке право власником не використовувалось, а тому суд взагалі не може обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). Твердження позивача ОСОБА_1 відносно того, що їй не запропоновано всіх наявних вакансій та робіт, які працівник може виконувати відповідно до наявної кваліфікації суд не приймає до уваги, оскільки із матеріалів справи вбачається, що позивачу неодноразово пропонувались наявні вакантні посади з врахуванням її рівня освіти та кваліфікації. Однак, згоди на переведення на одну із запропонованих посад, позивачкою не надано.

Суд також не приймає твердження позивача ОСОБА_1, щодо незаконності її звільнення з тих підстав, що в день звільнення вона перебувала на лікарняному з огляду на таке.

Згідно ч. 3 ст.40 КЗпП України забороняється звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Однак, як встановлено судом, 12.03.2018 року позивач з’явилась на роботу, що підтверджується поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - працівників ОСОБА_2 НДЕКЦ. При цьому ОСОБА_1 була повідомлена про звільнення за ч. 1 ст. 40 КЗпП України, проте даних про наявність у неї стану тимчасової непрацездатності не повідомляла, а також відмовилась ознайомлюватись із наказом про її звільнення. В той же час, допитана в судовому засіданні за клопотанням позивачки свідок ОСОБА_9 лише зазначила той факт, що в її присутності ОСОБА_1 не ознайомлювали із наказом про звільнення. Однак це жодним чином не спростовує показання допитаних свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Відповідно до п.1.3 «Положення про експертизу тимчасової непрацездатності» затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я 09.04.2008 N 189, - тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Судом встановлено, що про наявність листка непрацездатності ОСОБА_1, який підтверджує її тимчасову непрацездатність у період з 10.03.2018 по 23.03.2018 відповідачі довідались лише після подачі ОСОБА_1 позову до суду, у зв’язку з чим, власник був позбавлений можливості вказати правильну дату звільнення, дотримавшись вимог діючого законодавства України про працю.

Однак, після того, як відповідачі змогли отримати копію цього листка непрацездатності, оригінал якого позивач безпосередньо надала до суду, відповідачем - Державним НДЕКЦ були внесені відповідні зміни в наказ про звільнення позивачки ОСОБА_1 з роботи.

Що стосується вимог позивачки про скасування наказів про її депреміювання та стягнення недоплачених в зв’язку із цим грошових сум, то суд виходить із наступного.

Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 15 Закону України «Про оплату праці», встановлено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних та компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Законодавством надане право підприємствам самостійно визначати умови та розміри преміювання. При цьому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.11.2015 № 1518 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Експертної служби МВС України» закріплено право керівника Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, керівників територіальних підрозділів - науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів у межах затвердженого фонду оплати праці здійснювати преміювання працівників залежно від їх особистого внеску в загальні результати роботи у межах фонду преміювання, врахованого у розрахунках до кошторису, та економії фонду оплати праці, згідно з положенням про преміювання відповідної установи.

Діюче в центрі Положення про преміювання, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.12.2015№ 1610, зі змінами від 22.01.2016 № 42 є додатком № За до Колективного Договору, укладеного між ОСОБА_2 науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України та ОСОБА_2 організацією Всеукраїнської професійної спілки працівників Міністерства внутрішніх справ

України на 2016-2019 роки, зареєстрованого Управлінням праці департаменту праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради 11.03.2016 № 13/16 (далі-Положення про преміювання).

Положення про преміювання визначає порядок заохочення керівних працівників, фахівців (спеціалісті), службовців і робітників Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та територіальних підрозділів, з урахуванням специфіки, особливостей і точності виконання покладених на них службових обов’язків, рішень державних органів, нормативно-розпорядчих документів керівництва Міністерства внутрішніх справ, Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, поточних доручень, і спрямоване на підвищення матеріальної зацікавленості працівників, підвищення ефективності та якості роботи.

Положенням про преміювання визначається фонд преміювання, види премій, показники преміювання, унормовано порядок нарахування премій, розмір і порядок виплати премій, обумовлено підстави зменшення розміру або позбавлення премії.

Зокрема, для визначення розміру премій, що має системний характер (місць, квартал, рік) врахуванню підлягає особистий вклад працівника у загальні результати роботи за визначений період та якість виконання завдань, виконавська та трудова дисципліна.

Уповноваженим на установлення розміру премії, в тому числі і своїм заступника, відповідно ч. 2 п. 7.3 Положення про преміювання є директор територіального центру.

Згідно з функціональними повноваженнями керівного складу ОСОБА_2 НДЕКЦ МВС України, затвердженого наказом НДЕКЦ від 11.02.2018 № 51 о/д заступник директора НДЕКЦ ОСОБА_1 координує та контролює роботу відділу дослідження матеріалів, речовин і виробів; відділу біологічних досліджень, сектору вибухотехнічних та пожежотехнічних досліджень; головного судового експерта з контролю якості та метрологічного забезпечення (п. 2), контролює дотримання персоналом підрозділів, діяльність яких координує та контролює, термінів виконання експертних проваджень та чинних методик проведення судових експерти (п.14) та несе персональну відповідальність за стан службової та виконавської дисципліни персоналу у підрозділах, діяльність яких координує та контролює (п.6).

Як вбачається із матеріалів справи, підставами для позбавлення премії ОСОБА_1 стало те, що остання самоусунулась від виконання покладених на неї посадових обов’язків та здійснення контролю за підлеглими працівниками, що як наслідок призвело до негативних результатів роботи підконтрольних підрозділів та невиконання розпорядчих документів. Доказів, щоб спростовували ці висновки, позивачем ОСОБА_1 не представлено.

Тому суд вважає, що приймаючи рішення про позбавлення позивача ОСОБА_1 премії за неналежне виконання функціональних обов’язків, в.о. директора ОСОБА_2 НДЕКЦ діяв співмірно з допущеними порушеннями, в межах наданих повноважень, на підставі діючих нормативно- правових актів, а тому підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 і в цій частині суд не вбачає.

Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 з ініціативи власника з підстав скорочення чисельності штату працівників відбулося з дотриманням процедури, визначеної для цього КЗпП України, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його відсутні.

У зв’язку із наведеним, не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, зобов’язання надати додаткову відпустку, а також решта вимог щодо перешкоджання позивачці виконанню своїх службових повноважень, протиправного відстороненням від роботи; визнання дій відповідачів дискримінаційними, порушенням рівних можливостей і поводження в галузі праці, застосування обмежень в її трудових правах оскільки порушення відповідачами трудових прав позивача не мало місце

Також суд вважає, що не підлягає задоволенню зустрічний позов ОСОБА_2 НДЕКЦ до ОСОБА_1 щодо зобов’язання останньої надати листок непрацездатності в період з 10.03.2018 по 23.03.2018, виданий 23 березня 2018 року міською лікарнею швидкої медичної допомоги м. Миколаєва.

Так, жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов’язку працівника надавати роботодавцеві листок непрацездатності, оскільки це є правом, а не обов’язком працівника. В свою ж чергу, ненадання працівником листка непрацездатності, дає роботодавцю право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, навіть аж до його звільнення за прогул.

Тому вимоги позовні ОСОБА_2 НДЕКЦ до ОСОБА_1 не грунтуються на законі і не можуть бути задоволені.

На підставі викладеного та відповідно до ст. ст. 10, 12, 13, 81, 247, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1, проживаючої ІНФОРМАЦІЯ_1, п.і. 41400, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, розташованого по вул. Велика Кільцева, 4 в м. Київ, п.і. 03680, код ЄДРПОУ 25574630, ОСОБА_2 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, розташованого по вул. 2 Воєнна, 2А в м. Миколаїв, Миколаївської області, п.і. 54003, код ЄДРПОУ 25574110, третя особа: ОСОБА_3, який знаходиться за адресою: вул. 2 Воєнна, 2А в м. Миколаїв, Миколаївської області, п.і. 54003, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошових сум, відшкодування моральної шкоди, визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії, - відмовити в зв’язку із необгрунтованістю позовних вимог.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, розташованого по вул. 2 Воєнна, 2А в м. Миколаїв, Миколаївської області, п.і. 54003, код ЄДРПОУ 25574110, до ОСОБА_1, проживаючої ІНФОРМАЦІЯ_1, п.і. 41400, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, про зобов’язання вчинити дії – відмовити в зв’язку із необгрунтованістю позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Сумської області через Глухівський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя