Постанова № 77375510, 24.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/5579/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бондара В.О.

суддів: Кононенко З.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду, від 30.07.2018, суддя Бідонько А.В., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004 повний текст складено 30.07.18 по справі № 2040/5579/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2018р. у задоволенні заяви представника позивача з питань строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнати протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю, ОСОБА_1 з 07.10.2009 року до 11.01.2018 року, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати розмір та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років як військовослужбовцю, непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, починаючи з 07.10.2009 року до 11.01.2018 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх індексацій, підвищень, надбавок та доплат передбачених пенсійним законодавством України на визначений пенсіонером банківський рахунок - повернуто позивачу.

ОСОБА_1, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на викладені доводи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2018р. про повернення частини позову - скасувати.

Учасники справи в судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, до липня 1999 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав у м.Харкові та отримував пенсію за вислугу років, як військовослужбовець, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку з чим, виплату пенсії припинено.

17.08.2017р. представник ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю - ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою перерахувати та поновити виплату пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю з 07.10.2009р. в розмірах відповідно до чинного пенсійного законодавства України, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни (а.с.14).

Листом № 3506/Л-14 від 25.12.2017р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області повідомлено, що для розгляду заяви необхідно надати більш детальну інформацію щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 до виїзду на постійне місце проживання за кордон (а.с.17).

У відповідь на лист № 3506/Л-14 від 25.12.2017р. представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 10.04.2018р. до управління направлено заяву, в який надано більш детальну інформацію щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 до виїзду на постійне місце проживання за кордон, з проханням надіслати рішення за результатом розгляду заяви від 17.08.2017р. (а.с.18)

Листом № 2809/Л-14 від 02.05.2018р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області повідомлено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби базується на Конституції України і складається із Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, зокрема, що між Україною та Ізраїлем нема будь-якого міжнародного договору щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, відмовлено у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1

Не погодившись із вказаними діями відповідача, позивач 12.07.2018 року звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржувану ухвалу про повернення частини позовних вимог, а саме за період з 07.10.2009 року до 11.01.2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що після прийняття та опублікування Рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009 (з 07.10.2009 року) та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, однак звернувся до суду із позовом 12.07.2018 року, тобто із пропущенням строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду - з 12 січня 2018 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами ч. 3 ст. 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Колегія судів вказує на те, що підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, відповідно до частини першої статті 121 КАС України, може бути наявність поважних причин його пропуску.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч. 3 ст. 122 та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, в законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Такий висновок колегія суддів робить, виходячи з наступного.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Як встановлено судом першої інстанції, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень зазначеного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З цього часу у органів Пенсійного фонду виник обов'язок відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Так, колегія суддів звертає увагу, що у зазначеній статті містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія.

Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Оцінивши в сукупності наведені норми, колегія суддів також враховує специфіку даної категорії спору та наявність поважних причин звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду в липні 2017 року, що є незалежні безпосередньо від позивача, зокрема, похилий вік (1944 рік народження), проживання в іншій країні.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

До такого висновку суд касаційної інстанції дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (заява № 48787/99), в якій встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

В даному випадку, проживання позивача в країні Ізраїль створює певні перешкоди в отриманні ним пенсії, яка призначена за вислугу років, як військовослужбовцю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду.

Частиною 1 статті 2 КАСУ України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає зроблений судом першої інстанції висновок про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ГУПФУ в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнати протиправною бездіяльності ГУПФУ в Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю, ОСОБА_1 з 07.10.2009 року до 11.01.2018 року, зобов'язання ГУПФУ в Харківській області перерахувати розмір та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років як військовослужбовцю, непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, починаючи з 07.10.2009 року до 11.01.2018 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх індексацій, підвищень, надбавок та доплат передбачених пенсійним законодавством України на визначений пенсіонером банківський рахунок - передчасним та таким, що винесений з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції про повернення частини позову ОСОБА_1

Керуючись ст. 311, 315, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 по справі № 2040/5579/18 про повернення частини позову скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)В.О. БондарСудді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Калитка Повний текст постанови складено 25.10.2018.