Рішення № 77370290, 24.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 р. Справа№0540/7216/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної медичної установи «МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 3» про зобов’язання вчинити дії щодо надання публічної інформації в порядку, передбаченому Законом України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Комунальної медичної установи «МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 3» про зобов’язання вчинити дії щодо надання публічної інформації в порядку, передбаченому Законом України.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що листом КМУ «Міська лікарня № 3» № 01-11/677 від 19.07.2018 року позивачу було відмовлено в наданні інформації і повідомлено, що надання запитуваної інформації потребує виконання спеціальних дій, спрямованих на створення інформації шляхом узагальнення, аналітичної обробки даних, що не підпадає під визначення публічної інформації за ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Отже, позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, просить суд визнати протиправними дії Комунальної медичної установи «МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 3», що виявились у відмові надати ОСОБА_1, публічну інформацію в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», а саме: повний перелік співробітників Комунальної медичної установи «МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 3», які мають наукові ступені на вчені звання. По кожному з них повідомити: ПІБ; місце роботи; тему наукової роботи; дату присвоєння наукового ступеню чи вченого звання. Зобов’язати Комунальну медичну установу «МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 3», надати ОСОБА_1, протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду відкриту публічну інформацію, а саме: повний перелік співробітників Комунальної медичної установи «МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 3», які мають наукові ступені на вчені звання. По кожному з них повідомити: ПІБ; місце роботи; тему наукової роботи; дату присвоєння наукового ступеню чи вченого звання.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п’ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

10 вересня 2018 року адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на ст. ст. 24, 25 КЗпП України. Крім того відповідачем зазначено, порушене право позивача відсутнє, а позовні вимоги фактично задоволені після створення інформації шляхом узагальнення та надання відповіді. Так на даний час, на думку відповідача, позивачу надана більш актуальна інформація, аніж на його первісний запит, адже кандидат медичних наук ОСОБА_2 подав документи до КМУ «Міська лікарня № 3» лише 23.08.2018 року, тоді як запит був поданий позивачем 12.07.2018 року.

17 вересня 2018 року на адресу суду, від позивача, надійшла відповідь на відзив, у якому крім іншого було зазначено, що усі наведені у відзиві аргументи є хибними, не ґрунтуються на нормах права та обставинах справи і підлягають відхиленню, оскільки в позовній заяві детально, з посиланням на норми матеріального права і обставин обґрунтовується чому відмова розпорядника надати запитувану інформацію є протиправною. Крім того, позивач окремо просив суд звернути увагу на те, що надання запитуваної інформації до розгляду справи по суті в суді не доводить відсутність факту порушення права позивача. Це свідчить лише про те, що відповідач вчиняє конклюдентні дії з визнання позову, факту протиправної відмови і намагається самостійно відновити порушені ним же права позивача на отримання відкритої за порядком доступу публічної інформації.

20 вересня 2018 року на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення до відповіді на відзив, в якому відповідач, крім іншого, зазначив, що посилання позивача на Правила організації діловодства та архівного зберігання документів, затверджених наказом Мінюста України № 1000/5 від 18.06.2015 року не спростовують ті аргументи, що надавались відповідачем у відзиві на позов, а саме посилання на ст.ст. 24,25 КЗпП України, оскільки Кодекс законі про працю України має вищу юридичну силу серед інших галузевих нормативних актів законодавства. Крім того відповідачем зазначено, що відповідно до п. 12 підрозділу 2 розділу 4 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів, лише зазначається, що в особових справах, що формуються впродовж усього часу роботи працівника в установі, документи групуються в хронологічному порядку в міру їх надходження (поповнення) та наводиться примірний перелік документів, які має містити особова справа працівника. Тобто ця норма Правил, на думку відповідача, носить рекомендательний характер та прямо не зобов’язує установу збирати, витребувати у працівників та зберігати ті чи інші документи, які є необов’язковими у розумінні ст. 24 КЗпП України.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, 12 липня 2018 року надіслав на електронну адресу Краматорської міської ради запит на інформацію № 050-2018р. В запиті позивач просив надати йому наступну публічну і відкриту за режимом доступу інформацію, а саме: повний перелік співробітників медичних установ Краматорської міської ради, які мають наукові ступені на вчені звання. По кожному просив повідомити: ПІБ; місце роботи; тему наукової роботи; дату присвоєння наукового ступеню чи вченого звання.

Зазначений запит було переадресовано до відділу охорони здоров’я Краматорської міської ради, який в свою чергу переслало його на відповідні медичні установи для надання запитуваної інформації, про що позивача було повідомлено листом від 12.07.2018 року № 12-25/357.

У відповіді КМУ «Дитяче територіальне медичне об’єднання» від 19.07.2017 року № 01-07/920 позивачу було повідомлено, що на день відповіді у КМУ «Дитяче територіальне медичне об’єднання» немає працівників, які мають наукову ступень.

У відповіді КМУ «Стоматологічна поліклініка № 2» від 19.07.2018 року № 01-02/254, позивачу було повідомлено, що співробітників медичної установи, які мають наукові ступені на вчені звання в штаті не має.

У відповіді КМУ «Міська лікарня № 3» від 19.07.2018 року № 01-11/677, позивачу було повідомлено, що КМУ «Міська лікарня № 3» не володіє запитуваною позивачем інформацією.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, регулює Закон України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про інформацію».

Згідно ст.1 Закону України «Про інформацію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація – це відображена та задокументована будь – якими засобами та на будь – яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ст. 12 Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

При цьому, за приписами ч. 1 статті 13, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3)особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до ч. 2 цієї статті до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами (ч. 3 цієї статті).

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ст. 13 Закону).

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 19 Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Частиною 5 цієї статті передбачено, що запит на інформацію має містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав відповідь на запит позивача саме у строк, який визначений вищезазначеної норми.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до ст. 24 Кодексу Законів про працю України, при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Відповідно до ст. 25 Кодексу Законів про працю України, власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.

Отже, як вбачається з матеріалів справи позивач просив йому повідомити інформацію, збір якої необов’язковий при прийнятті працівника на роботу, та роботодавець може й не володіти деякою інформацією щодо свого працівника, про що ОСОБА_1 і було повідомлено у відповіді КМУ «Міська лікарня № 3» від 19.07.2018 року № 01-11/677

Крім того, ОСОБА_1 як на підставу надання інформації, про перелік співробітників Комунальної медичної установи «МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 3», які мають наукові ступені та вчені звання, посилається на те, що вказана інформація відповідно до приписів ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» становить суспільний інтерес.

Як доказ суспільного інтересу до цього питання позивач надав до позову роздруківку статей з мережі Інтернет.

Проте суд зазначає, що з цих статей не вбачається суспільний інтерес саме до кількості співробітників відповідача, які мають наукові та вчені звання, оскільки така інформація ніяк не впливає на інтереси або права значного кола осіб, а тому суд приходить до висновку, що суспільний інтерес до запитуваної інформації створений позивачем штучно.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративній суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто у урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь – якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачами у рамках діючого законодавства йому були надані відповіді на усі його запити.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Оскільки підстав для задоволення позовних вимог суд не встановив, сплачений за позовну заяву судовий збір поверненню позивачу згідно з вимогами ст. 139 КАС України, не підлягає.

Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Комунальної медичної установи «МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 3» про зобов’язання вчинити дії щодо надання публічної інформації в порядку, передбаченому Законом України – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тарасенко І.М.