Рішення № 77358256, 19.10.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року справа № 2340/2776/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) подала позов до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі – Головне управління, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2018 року № 0109690-1307-2301-2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2018 року № 0109690-1307-2301-2016 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки приймаючи оскаржуване податкове повідомлення рішення відповідач керувався приписами рішення Черкаської міської ради, яке станом на день його прийняття визнано в судовому порядку недійсним та нечинним – таким, що не набрало чинності з 01.01.2016 відповідно до постанови Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016 у справі № 712/2617/16-а.

В письмовому відзиві на адміністративний позов відповідач просив в його задоволенні відмовити повністю зазначивши при цьому, що 05.02.2016 в газеті “Місто” № 1 оприлюднено повідомлення, що з положеннями та ставками місцевих податків та зборів на території м. Черкаси відповідно до рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 р. № 2-136 “Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 за № 2-1312 “Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси” можна ознайомитись на офіційному сайті Черкаської міської ради та сайті департаменту фінансової політики Черкаської міської ради.

Рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 за № 2-1312 “Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси” опубліковано 30.06.2015 в газеті “Місто” № 5.

Відповідач звернув увагу, що підпункт 4.1.9 пункт 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачає заборону вносити зміни до будь-яких елементів податків та зборів. Однак, Законом України № 71-VIII встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та не вносились зміни до елементів податку протягом бюджетного періоду, а тому не порушено принцип стабільності податкових правовідносин.

Рішення Черкаської міської ради № 2-136 від 28.01.2016 року в п. 2 прямо визначає, що це рішення застосовується з дати набрання чинності Закону України від 24.12.2015 № 909-VІІІ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році”, тобто з 01.01.2016 року. Разом з тим, обов’язок щодо сплати податку на нежитлову нерухомість виник у позивача з наступного бюджетного року, а саме з 2017 року за 2016 рік.

Також відповідач зазначив, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси скасовано дію Положення не в цілому, а тільки в частині п. 6.2. Отже, в такому випадку підлягає застосуванню попередня редакція нормативно-правового акту і платник в будь-якому разі не звільняється від обов’язку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік відповідно до рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 за № 2-1312.

Оскільки рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 № 2-136 є невід’ємною частиною попереднього та скасоване тільки в частині, відповідач вважає спірне податкове повідомлення-рішення прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства.

16 липня 2018 року ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк, протягом якого можуть бути усунуті недоліки зазначені у даній ухвалі.

15 серпня 2018 року представник позивача подав заяву на усунення недоліків з додатками.

20 серпня 2018 року ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником торгового приміщення, об’єкту житлової нерухомості загальною площею 136,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: Черкаська область, м. Черкаси, вул. Іллєнка Юрія, 29.

Головним управлінням ДФС у Черкаській області на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.04.2018 № 0109690-1307-2301-2016, яким позивачеві визначено податкове зобов’язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, в сумі 5307,37 грн. Податковим періодом в рішенні зазначений 2016 рік.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що 01.01.2015 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).

Наведене свідчить, що нежитлове приміщення, яке належить позивачеві, є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому ОСОБА_1, як його власник, зобов’язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст. 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно із п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України.

Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом з цим, згідно з п. 5 р. XIX “Прикінцеві положення” Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Таким чином, безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 № 2-1312 “Про затвердження положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси” ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб встановлена у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 № 2-136 внесено зміни до рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 № 2-1312 “Про затвердження положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси”.

Як свідчать матеріали справи, оскаржуваним податковим повідомлення-рішенням, яким позивачеві визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, підставою для прийняття оскаржуваного рішення є рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 № 2-136.

Разом з цим, постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016 (справа № 712/2617/16-а), залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 та Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 (№ К/800/33547/16) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Лабрадоріт” до Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування п. 6.2 Положення “Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 № 2-136 позов товариства з обмеженою відповідальністю “Лабрадоріт” задоволено, визнано п. 6.2 Положення “Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 у № 2-136 недійсним та нечинним – таким, що не набрав чинності з 01.01.2016.

Приймаючи вказані вище судові рішення суди виходили з того, що оскаржуваний пункт рішення Черкаської міської ради про встановлення місцевих податків і зборів щодо набрання ним чинності та застосування з 01.01.2016 року не відповідає засадам та правилам податкового законодавства, які у даному випадку передбачають відповідне застосування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, керувався приписами рішення Черкаської міської ради, які як на день розгляду справи, так і станом на день його прийняття визнано в судовому порядку недійсними та нечинними – такими, що не набрали чинності з 01.01.2016.

В силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов’язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 12.04.2018 № 0109690-1307-2301-2016 прийнято неправомірно.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, то судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню та стягуються за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області, при цьому суд не здійснює розподіл витрат на правничу допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвокатом.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 12.04.2018 № 0109690-1307-2301-2016.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 (18000, м. Черкаси, вул. Котовського, 15, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

2) відповідач – Головне управління ДФС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, ідентифікаційний код 39392109).

Рішення складене у повному обсязі 19.10.2018.

Суддя В.О. Гаврилюк