Постанова № 7733384, 02.02.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2010 р.Справа № 19/186-09-5001

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Лавренюк О.Т.

суддів Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.

Згідно розпорядження голови суду В.С. Балуха від 20.01.2010 р. № 19 для розгляду справи в складі суддів Одеського апеляційного господарського суду здійснено заміну судді Шевченко В.В. на суддю Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Кубік О.В.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Заворотній А.В., дов. б/н від 01.01.2010 р.

від відповідача за первісним позовом: не з’явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Підприємства, заснованого на власності об’єднання громадян, „Санвіт” (далі по тексту –ПЗВОГ „Санвіт”)

на рішення господарського суду Одеської області від 04.12.2009 р.

по справі № 19/186-09-5001

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Лізінг” (далі по тексту –ТОВ „Техноторг-Лізінг”)

до ПЗВОГ „Санвіт”

про стягнення 65585,30 грн.

за зустрічним позовом ПЗВОГ „Санвіт”

до відповідача ТОВ „Техноторг-Лізінг”

про визнання договору фінансового лізингу недійсним

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач, ТОВ „Техноторг-Лізінг”, 13.10.2009 р. звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ПЗВОГ „Санвіт” про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 052/1 від 21.03.2007 р. (далі по тексту –Договір) у сумі 65585,30 грн., яка складається із суми основного боргу 50142,12 грн., 7793,43 грн. пені, 3% річних 1456,74 грн. та інфляційних збитків у сумі 6193,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані умови Договору, п.п. 2.1, 2.2, 2.3, а саме не сплачені в повному розмірі щомісячні лізингові платежі, з посиланням на ст.ст. 526, 530, 626 ЦК України, ст.ст. 7, 10, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” та ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

16.11.2009 р. до господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява ПЗВОГ „Санвіт” до ТОВ „Техноторг-Лізінг” про визнання договору фінансового лізингу № 052/1 від 21.03.2007 р. недійсним, в якій вказано, що при укладанні зазначеного Договору не було дотримано вимог чинного законодавства, що і є підставою для визнання Договору недійсним.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.12.2009 р. по справі № 19/186-09-5001 (суддя Петренко Н.Д.) первісний позов задоволено, на користь ТОВ „Техноторг-Лізінг” стягнуто 50142,12 грн. суми основного боргу, 7793,43 грн. пені, 3% річних 1456,74 грн. та інфляційних збитків у сумі 6193,01 грн., 655,85 грн. державного мита та витрати на ІТЗ у сумі 236,00 грн., в задоволені зустрічного позову ПЗВОГ „Санвіт” відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ПЗВОГ „Санвіт” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 02.12.2009 р. по справі № 19/186-09-5001 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити.

Представник ТОВ „Техноторг-Лізінг” був присутній у судовому засіданні від 02.02.2010 р. по даній справі, з апеляційною скаргою не згоден, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник ПЗВОГ „Санвіт” в судове засідання не з’явився, поштові повідомлення повертаються до суду з відміткою, що за зазначеною адресою даної юридичної особи не має, повідомлень від ПЗВОГ „Санвіт” про зміну адреси до суду не надходило, тому судова колегія вважає, що ПЗВОГ „Санвіт” був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника ПЗВОГ „Санвіт”.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом першої інстанції, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника ТОВ „Техноторг-Лізінг”, колегія судів встановила наступне.

21.03.2007 р. між ТОВ „Техноторг-Лізінг” (лізингодавець) та ПЗВОГ „Санвіт” (лізингоодержувач) був укладений Договір, згідно умов якого лізингодавець зобов'язався набути у власність у ТОВ „Техноторг-Дон” та передати у користування лізингоодержувачу майно –комбайни Дон-101 „Вектор” у кількості трьох одиниць загальною вартістю 1290000,00 грн., а лізингоодержувач прийняти на умовах фінансового лізингу зазначене майно за умови оплати авансового платежу у розмірі 20% від вартості предмету лізингу, користуватися ним та своєчасно сплачувати наступні лізингові платежі згідно додатку № 1 до Договору (п. 1.1.-1.3., 2.1. Договору).

Розділом 11 договору сторони обумовили строк дії Договору, зокрема п. 11.1. визначено, що Договір діє з 21 березня 2007 року по 30 березня 2012 року та його дія може бути припинена за взаємною згодою сторін, про що укладається додаткова угода до Договору (п. 11.2., 11.2.1. Договору).

На виконання умов Договору після оплати 22 квітня 2008 року відповідачем авансового платежу у сумі 258000,00 грн. позивач передав відповідачеві предмет лізингу –три зернозбиральні комбайни РСМ-101 „Вектор” загальною вартістю 430000,00 грн. кожний, а саме: реєстраційний номер 11382 МК, рік випуску 2006, заводський номер 01706, двигун № 60205813, свідоцтво про реєстрацію АБ № 437545; реєстраційний номер 11383 МК, рік випуску 2006, заводський номер 01729, двигун № 60205458, свідоцтво про реєстрацію АБ № 437546; реєстраційний номер 11357 МК, рік випуску 2006, заводський номер 01857, двигун № 60209598, свідоцтво про реєстрацію АБ № 437547, що підтверджується актами приймання передачі від 30 березня 2007 року у фінансовий лізинг сільськогосподарської техніки за Договором (а.с. 22-24).

Зазначеним актом приймання-передачі предмету лізингу визначено, що лізингоодержувач отримав саме те майно, яке ним було замовлено у лізингодавця, відповідно до заявки та специфікації позивача, у стані, який повністю відповідає гарантійним і технологічним вимогам виробника, належним чином укомплектований у справному технічному стані, який дозволяє нормальну експлуатацію предмету лізингу.

ПЗВОГ „Санвіт” свої зобов'язання щодо своєчасної сплати лізингових платежів порушував.

На виконання п. 9.1., 9.1.1. Договору, якими передбачено право лізингодавця вилучати предмет лізингу у разі наявності заборгованості зі сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше 30-ти днів з дня настання відповідних строків сплати, керуючись п. 1 ст. 651 ЦК України сторони виявили згоду щодо розірвання Договору та повернення лізингодавцю предмету лізингу, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками та скріпленими печатками підприємств додатковою угодою про розірвання договору № 1В від 19 березня 2009 року та актом прийому-передачі № 052\01В1 від 19 березня 2009 року (а.с. 28, 29).

За період з 26 серпня 2008 року по 19 березня 2009 року у лізингоодержувача утворилась перед лізингодавцем заборгованість у сумі 50142,12 грн.

Відповідно п. 10.5. Договору за порушення лізингоодержувачем зобов'язань зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених цим договором, останній сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченої заборгованості за лізинговими та іншими передбаченими цим договором платежами за кожний день такого прострочення.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 7 Постанови Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Згідно положень ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Спеціальним нормативо-правовим актом, який регулює суспільно-правові відносини у сфері лізингу є Закон України „Про фінансовий лізинг” (далі по тексту –Закон).

Згідно положень ст. 6 Закону істотними умовам договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 16 Закону встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, тобто склад лізингових платежів законодавчо не обмежений.

Розділом 2 укладеного Договору сторони передбачили розмір, склад та графік слати лізингових платежів та умови їх перегляду. Зокрема п. 2.11. сторони домовились, що погашення заборгованості лізингоодержувача перед лизингодавцем за договором буде відбуватися у наступній послідовності: 2.11.1. в першу чергу погашається заборгованість за винагородою; 2.11.2. в другу чергу погашається частина вартості предмету лізингу; 2.11.3. в третю чергу погашається заборгованість зі сплати пені; 2.11.4. в четверту чергу погашається заборгованість зі сплати штрафів.

Склад лізингових платежів сторони обумовили у додатком № 1 до Договору, яким затверджений графік їх сплати та розмір платежів, а у п. 2.11.3. та 2.1.4. передбачили черговість погашення заборгованості, що не суперечить загальним положенням виконання зобов'язань та принципу диспозитивності при укладання договорів.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом цілком правомірно було не прийнято до уваги посилання ПЗВОГ „Санвіт” за зустрічним позовом про віднесення заборгованість зі сплати пені та штрафів до складу лізингових платежів, оскільки п. 2.11., 2.11.3, 2.11.4. укладеного Договору стосуються порядку погашення заборгованості.

Положення укладеного Договору повністю відповідають вимогам Закону, не суперечать іншим актам чинного законодавства, моральним засадам суспільства, інтересам держави і суспільства, а тому у господарського суду першої інстанції були відсутні правові підстави про визнання вказаного договору недійсним з підстав невідповідності його положенням ст.ст.203 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст. 215 ЦК України.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості зустрічних позовних вимог і відмовив в задоволені зустрічного позову.

Відповідно до статті 193 ГК України учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 230-231 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги ПЗВОГ „Санвіт” в частині скасування оскарженого рішення про стягнення заборгованості за Договором, оскільки місцевим господарським судом цілком правомірно та з дотримання норм чинного законодавства було стягнуто з ПЗВОГ „Санвіт” суму заборгованості у розмірі 65585,30 грн.

Враховуючи наведені факти, наявні матеріали справи, норми чинного законодавства України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, господарський суд першої інстанції дав вірну юридичну оцінку наданим до суду доказів, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення не має.

Також, слід зазначити, що ПЗВОГ „Санвіт”, при подачі апеляційної скарги, не сплатив державне мито у встановленому порядку та розмірі, докази сплати якого було зобов’язано скаржника надати суду ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2009 р. по справі № 19/186-09-5001.

ПЗВОГ „Санвіт” докази сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі господарському суду апеляційної інстанції не надав, тому судова колегія, керуючись вимогами ст. 49 ГПК України, вважає за необхідне стягнути з ПЗВОГ „Санвіт” державне мито за подачу апеляційної скарги по даній справі у розмірі 327,93 грн. до державного бюджету України.

Керуючись cm.cm. 49, 99,101-103, 105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПЗВОГ „Санвіт” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області по справі № 19/165-09-4445 від 02.12.2009 р. залишити без змін.

Стягнути з ПЗВОГ „Санвіт” (68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса, 2-Б, кв. 62, код ЄДРПОУ 32927412) на користь державного бюджету України державне мито у розмірі 327,93 грн. за подачу апеляційної скарги.

Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням реквізитів сторін.

Постанова в порядку ст. 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.Т. Лавренюк

Суддя Я.Ф. Савицький

Суддя Т.Я. Гладишева