Рішення № 7732870, 05.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.02.10 р.                     Справа № 37/300пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Кварцяній О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал”, м. Костянтинівка, ідентифікаційний код 30207119

за участю прокурора в інтересах держави

про: визнання зарахування зустрічних вимог недійсним.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Сорокіна В.В. (за довіреністю №5 від 23.01.09 р.);

від Відповідача – не з’явився;

від прокурора – Гармашова І.В. (посвідчення №1004)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 25.11.2009р. на 14.12.2009р. У судовому засіданні 14.12.2009р. судом було оголошено перерву для дослідження матеріалів справи та надання сторонам часу для повного і належного виконання вимог ухвали суду до 23.12.2009р. 23.12.2009р. розгляд справи було відкладено на 11.01.2010р. У судовому засіданні 11.01.2010р. судом було оголошено перерву для дослідження матеріалів справи та надання сторонам часу для повного і належного виконання вимог ухвали суду до 20.01.2010р. 20.01.2010р. судове засідання було відкладене на 02.02.2010р. з подальшим оголошенням перерви до 05.02.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал”, м. Костянтинівка (далі – Відповідач) про визнання зарахування зустрічних вимог недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди № 665/2000 від 10.10.2000р., внаслідок чого утворилась заборгованість, а також на здійснений Відповідачем листом №133/8 від 20.10.2008р. без згоди Орендодавця залік вартості виконаних поліпшень на суму заборгованості за відсутністю передбачених ст. 601 Цивільного кодексу України умов та не регламентованість цієї операції бюджетним законодавством.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди №665/2000 від 10.10.2000р. з додатковими угодами, акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 10.10.2000р., акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 10.10.2000р., акт звірки нарахування та перерахування орендної плати станом на 10.10.2008р., договір №2/04 від 20.10.2004р.; листи №06-02-8116 від 30.09.2008р., №133/8 від 20.10.2008р., № 06-02-9437 від 05.11.2008р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 16, 203, 215, 216, 601 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 29 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 2, 12 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ухвал суду та задля підтвердження своєї позиції Позивачем надавалися додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.35-60 т.1), у тому числі - письмові пояснення від 24.11.2009р. з відомостями щодо стану судових справ, пов’язаних із орендними правовідносинами, та позиції відносно застосування до розглядуваних правовідносин норм бюджетного законодавства

Заявою від 18.01.2010р. №10-14-00236 (а.с.а.с.2-4 т.2) Позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України доповнив підстави позову аргументами про непогодження спірного правочину зарахування з арбітражним керуючим Китаєвою С.А. згідно вимог ч. 13 ст. 13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та надав додаткові документи на підтвердження цієї позиції (а.с.а.с.6-39 т.2).

Відповідач надав відзив №134 від 11.12.2009р. (а.с.а.с.68-71 т.1), в якому проти позову заперечив, посилаючись законність проведеного згідно листа №133/8 від 20.10.2008р. зарахування взаємних однорідних вимог на суму 2387119,9грн., яка (законність) була предметом розгляду декількох судових справ, виконання Орендарем в період 2002-2006р. ремонтні роботи та здобуття ним права компенсації їх вартості як невід’ємних поліпшень.

На обґрунтування своєї позиції та виконання вимог ухвали суду Відповідачем були надані документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.73-103 т.1, а.с.а.с.109-122 т.1, а.с.а.с.47-50 т.2), у тому числі – письмові пояснення по суті спору з урахуванням постанови Донецького апеляційного господарського суду у справі №37/203 від 22.12.2009р.

Відносно заяви Позивача від 18.01.2010р. №10-14-00236 про доповнення підстави позову Відповідачем у судовому засіданні 02.02.2010р. наданий відзив (а.с.а.с.51-53 т.2), в якому зазначено про відсутність потреби у попередньому погоджені спірного зарахування з арбітражним керуючим у зв’язку із його (зарахування) проведення за рахунок набутого права на компенсації невід’ємних поліпшень, здійснених за результатами робіт, проведеними у період з 2004 по 2006рр.

Крім того, клопотанням від 02.02.2010р. (а.с.44 т.2) Відповідач просив викликати арбітражного керуючого Китаєву С.А. у судове засідання для надання пояснень по суті спору, мотивуючи це потребою у з’ясування її правової позиції відносно відсутності потреби у погоджені правочину з зарахування (а.с. 54 т.2).

Листом від 29.01.2010р. №0511-109вих-10 прокурор в порядку ст. 29 Господарського процесуального кодексу України повідомив про вступ у розгляд справи задля захисту інтересів держави.

Письмовими поясненнями № 05/1-04-37/300пн-10 від 02.02.2010р. (а.с.а.с. 56, 57 т.2) Прокурор підтримав заявлені Позивачем вимоги у повному обсягу.

Представники учасників справи у судовому засіданні підтримали свою позицію, викладену письмово, при цьому Прокурор і Позивач заперечували проти задоволення клопотання Відповідача про виклик арбітражного керуючого для надання пояснень як посадової особи.

Процесуальний строк розгляду справи продовжувався ухвалою суду в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодекс України до 11.02.2010р.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а невикористання належним чином повідомленого представника Відповідача (а.с.55 т.2) свого права участі у судовому засіданні, встановленого ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає вирішенню спору з огляду на повноту зібраних доказів і доведення учасниками справи своєї позиції у письмовому вигляді.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального України, суд

ВСТАНОВИВ:

10.10.2000р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал” (Орендар) укладений договір оренди (далі – договір оренди) № 665/2000 (а.с.а.с.7-8 т.1), згідно п.п. 1.1., 10.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння і використання державне майно – цілісний майновий комплекс, що знаходиться на балансі ОП „Костянтинівський завод скловиробів” (надалі – Балансоутримувач) і розташоване за адресою: 85114, м. Костянтинівна, Донецької області, вул. Шмідта, 3, на період з 10.10.2000р. по 10.10.2005р.

Відповідно до умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобов’язання із перерахування орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (Додаток №2 до Договору – а.с.12 т.1), у розмірі 79151грн. і перераховується Орендарем до Державного бюджету щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним періодом, з урахуванням щомісячного корегування на індекс інфляції починаючи з вересня 2000р.

Умовами п. 3.3. договору за прострочення сплати орендної плати встановлена відповідальність у вигляді пені із розрахунку не більше 120% річних від облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення платежу.

10.10.2000р. цілісний майновий комплекс був переданий Балансвоутримувачем Відповідачу, про що складений та затверджений Позивачем відповідний акт приймання-передачі (а.с.9 т.1).

Додатковою угодою №1 від 25.05.2001р. (а.с.а.с.13,14 т.1) змінені умови п. 3.1. щодо розміру орендної плати, обов’язку Орендаря застрахувати орендоване майно та його права на викуп об’єкту оренди.

Додатковою угодою №2 від 26.06.2001р. (а.с.а.с.17,18 т.1) сторонами змінені редакції певних пунктів договору оренди: п.1.1. – щодо вартості цілісного майнового комплексу (14819482грн.), п.1.2. – щодо вартості складових елементів об’єкту оренди, та п. 3.1. – щодо суми орендних платежів, визначивши їх відносно базового місяця червня 2001р. у сумі 44298,55грн. без ПДВ з урахуванням подальшого щомісячного інфляційного коригування та встановивши обов’язок по їх сплаті не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Додатковою угодою від 18.12.2002р. (а.с.16 т.1) сторони доповнили договір оренди умовами наступного змісту:

·          Орендар є власником невід’ємної частки майна цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Донецька область, м. Костнятинівка, вул. Шмідта, 3, яке складається з скловарних печей №1, 2, 3, а також обладнання для скловарних печей №1, 2, 3, придбаного Орендарем на загальну суму 9810509,65грн. (п. 2.1. договору);

·          Орендар має право на компенсацію вартості здійсненого поліпшення цілісного майнового комплексу Орендарем за рахунок власних коштів, вказаного в п. 2.1. договору, в сумі 9810509,65грн. при умові розірвання договору оренди з ініціативи Орендодавця, або приватизації в порядку, передбаченому діючим законодавством України (п.8.5. договору).

Додатковою угодою №3 від 17.02.2003р. (а.с.19 т.1) сторонами внесені зміни до договору відносно своїх адрес.

Договором №2/04 від 20.10.2004р. (а.с.15 т.1) сторони доповнили договір оренди положеннями щодо здійснення Орендарем своїми силами та за свій рахунок реконструкції орендованого майна згідно проектно-кошторисної документації, після якої (реконструкції) стає власником невід’ємної частки майна та обладнання цілісного майнового комплексу на суму, зазначену в актах виконаних робіт та погодженій проектно-кошторисній документації.

Листом №06-02-8116 від 30.09.2008р. (а.с.20) Позивач повідомив Відповідача про наявність заборгованості у сумі 2229638,37грн. та нарахованої пені у сумі 51110,96грн., зазначивши про необхідність їх сплати, та запропонував в порядку ст. 188 Господарського кодексу України розірвати договір оренди.

Листом №133/8 від 20.10.2008р. (а.с.21 т.1) Орендар сформулював заяву до Орендодавця про зарахування заборгованості з орендної плати зменшенням вартості здійснених поліпшень, приналежних Відповідачеві згідно додаткової угоди від 18.12.2002р. до договору оренди.

На вказану заяву Орендаря про зарахування зустрічних однорідних вимог Орендодавець листом від 05.11.2008р. №06-02-9437 (а.с.а.с.22, 23 т.1) зазначив, що діючим законодавством та укладеним договором оренди іншої форми сплати орендних платежів за використання цілісного майнового комплексу, ніж стовідсоткове перерахування грошових коштів до державного бюджету, не передбачено.

В перебігу орендних правовідносин Відповідачем складалися супровідні листи від 06.03.2006р. №1/46 (а.с.91 т.1), від 15.03.2006р. №1/52 (а.с.92 т.1), від 29.09.2006р. №1/174 (а.с.93 т.1) на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про направлення на затвердження та підписання кошторисів і актів виконаних робіт відносно цілісного майнового комплексу – об’єкту оренди.

При цьому, доказів фактичного надсилання відповідних документів Орендодавцю (їх отримання ним), самих актів виконаних робіт та кошторисів, їх погодження та підписання (прийняття) Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області до матеріалів справи не надано, а представником Позивача у судовому засіданні 05.02.2010р. (а.с.58 т.2) факт отримання, погодження і підписання таких документів з боку Орендодавця заперечується.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 13.01.2009р. №37/197пд (а.с.а.с.57-60 т.1) були задоволені у повному обсягу позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал” про розірвання договору оренди №665 від 10.10.200р. та зобов’язання повернути майно шляхом підписання акту приймання-передачі у зв’язку із невиконанням Орендарем грошових зобов’язань із внесення орендних платежів.

При цьому, із змісту означеного рішення вбачається, що права оцінка проведення Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал” зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви, викладеної у листі №133/8 від 20.10.2008р., не здійснювалася зважаючи на звернення останнього із такою заявою вже після порушення провадження у справі №37/197пд.

За результатами апеляційного перегляду справи №37/197пд означене рішення було скасоване, і прийнято нове, яким у задоволені позову було відмовлено. При цьому, із змісту Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.04.2009р. (а.с.а.с.50-56 т.1), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2009р. (а.с.а.с.47-49 т.1), вбачається, що, апеляційна інстанція погодилась із позицією Орендаря про здійснення ним зарахування за умовами заяви від 20.10.2008р.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.09.2009р. у справі №37/203 (а.с.а.с.38-44 т.1) позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Кристал” про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 2320107,19грн. та нарахованої пені у розмірі 69913,29грн. задоволені частково.

Вказаним рішенням, серед іншого, було встановлено, що наслідком ініційованого Орендарем листом №133/8 від 20.10.2008р. зарахування зустрічних однорідних вимог є припинення існуючої на відповідну дату заборгованості з орендної плати, компенсоване відповідним збільшенням вартості державної частки цілісного майнового комплексу за рахунок поліпшень, приналежних Орендареві згідно додаткової угоди від 18.12.2002р. до договору оренди.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.12.2009р. (а.с.а.с.113-122 т.1) підтверджена правильність встановлених місцевим судом обставин та здійсненних висновків. При цьому, як вбачається із змісту апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (а.с.а.с.47-50 т.2) під час апеляційного перегляду справи №37/203 розглядалися та були визнані безпідставними аргументи Орендодавця щодо неможливості проведення зарахування через:

- ненастання строку виконання зобов’язання Орендодавця з відшкодування вартості здійснених Орендарем поліпшень, закріпленого (зобов’язання) додаткової угодою від 18.12.2002р.;

- недотримання умов для зарахування вимог, що випливають із ст. 601 Цивільного кодексу України, відносно ясності вимог (відсутності спору щодо здійснення зарахування та змісту зобов’язання);

- відсутність нормативно-правових актів, які б регламентували здійснення не грошових розрахунків з бюджетом, у тому числі – шляхом взаємозаліку.

З огляду на наявні в матеріалах справи документи, а також згідно з обставинами, які були встановлені судом при розгляді справ №37/197пд та 37/203, на момент ініціації Відповідачем спірного зарахування, він перебував у стадії санації в межах справи про банкрутство №27/81Б, здійснюваної керівником боржника із участю розпорядника майна – арбітражного керуючого Китаєвої С.А., що підтверджується ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.12.2008р. (а.с.а.с. 19-21 т.2)

Як вбачається з пояснень вказаного розпорядника майна (а.с.а.с. 22, 23 т.2), витребуваних судом в межах справи 37/203 в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, він не давав згоди на здійснення спірного заліку зустрічних вимог, що узгоджується із змістом пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал” від 06.01.2009р. (а.с.а.с.24, 25 т.2), наданих в межах означеної справи, та підтверджується позицією Відповідача, викладеною у відзиві на заяву про доповнення підстав позову (а.с.а.с.51-53 т.2).

Слід зауважити, що за грошовими вимогами Орендодавця, відносно яких Відповідачем було проведене спірний залік, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області мало статус поточного кредитора боржника у справі про банкрутство №27/81Б у розумінні визначення цього терміну, приведеного в абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Згідно наданих до матеріалів справи балансів на 30.09.2008р. і 31.12.2008р. (а.с.а.с.38,39 т.2) та довідки від 14.04.2009р. №20/1 за підписом генерального директора та головного бухгалтера Відповідача до моменту здійснення ним спірного зарахування зустрічних однорідних вимог сукупна вартість активів Орендаря становила 60710,8тис.грн., а після зарахування, відображеного у балансі, залишкова вартість власних основних засобів з 17843542,83грн. станом на 01.10.2008р. зменшилась до 15139882,74грн. станом на 01.11.2008р. із відповідним зменшенням розміру поточних зобов’язань – тобто зменшення становило з урахування заліку становило 270360,09грн.

При цьому, сума розглядуваного спірного зарахування у розмірі 2387119,9грн. становить майже 4% (3,932) від суми вартості активів Орендаря до моменту зарахування (60710,8тис.грн.)

Орендарем був складений перелік майна (а.с.а.с.94-101 т.1), за рахунок якого ним було здійснене спірне зарахування вимог Орендодавця по орендній платі та пені, проте доказів погодження цього переліку Орендодавцем або принаймні його надсилання останньому до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, Позивач, не визнаючи правомірності здійсненого Відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог, звернувся до суду з розглядуваним позовом, доповнивши первісні підстави вимог заявою від 18.01.2010р. №10-14-00236 (а.с.а.с.2-4 т.2).

Прокурор поясненнями від 02.02.2010р. №05/1-04-37/300пн-10 (а.с.56,57 т.2) підтримав позицію Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзивах №134 від 11.12.2009р. (а.с.а.с.68-71 т.1) та б/н від 01.02.2010р. (а.с.а.с.51-53 т.2).

Суд розглядає заявлені вимоги про недійсність зарахування зустрічних однорідних вимог згідно листа Відповідача №133/8 від 20.10.2008р. на суму 2387119,9грн. в контексті первісно визначених у позові та доповнених заявою від 18.01.2010р. №10-14-00236 підстав, оскільки згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення у справі позивач управнений змінювати підстави позову, у тому числі – доповнювати їх новими аргументами та обставинами.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного зарахування зустрічних однорідних вимог недійсним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 та ст. 601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних однорідних вимог опосередковує припинення відповідних зобов’язань, а отже, з урахуванням нормативного визначення останнього (зобов’язання), наведеного у ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, - і відповідних прав та обов’язків (припинення) сторін зобов’язання. У світлі означеної сутності зарахування зустрічних однорідних вимог суд кваліфікує дії з його вчинення як правочин у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України в межах орендних правовідносин Позивача та Відповідача, що зумовлює необхідність оцінки предмету спору з точки зору вимог, що пред’являються законодавством до правочинів.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного зарахування, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин їх сторін.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.112009р.N 9, оцінка законності спірного правочину здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексом України, Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності заліку зустрічних вимог. Крім того, з огляду на здійснення відносно Орендаря провадження у справі про банкрутство на момент вчинення ним спірного правочину, враховуючи наведені Позивачем підстави, оцінка законності правочину здійснюється судом і з огляду на норми Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступної сукупності умов:

- наявність у Позивача певного суб’єктивного права (інтересу) – об’єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Суд наголошує, що обов’язковість доведення наявності факту порушення спірним правочином прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач безпосередньо є стороною у орендних правовідносинах, в межах яких Відповідачем і здійснено спірне зарахування зустрічних однорідних вимог, що, серед іншого, призвело до неможливості отримання і надходження до бюджету відповідної суми орендних платежів.

Водночас, судом також приймається до уваги, що збільшення внаслідок проведеного зарахування вартості державного майна – орендованого Відповідачем цілісного майнового комплексу – за рахунок вартості майна відповідних поліпшень, зумовлює і виникнення підстав для зміни розміру орендних платежів, адже за діючою методикою вони розраховуються відносно вартості орендованого майна. В свою чергу, здійснювані Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області відповідно до ст. 7 Закону України „Про управління об’єктами державної власності” як підпорядкованим органом Фонду державного майна України функції орендодавця відповідного цілісного майнового комплексу та контролю за виконанням договору оренди, вказують на законну зацікавленість останнього у правовій визначеності довкола майнової складової орендних правовідносин із Відповідачем.

Таким чином, за висновком суду, Позивач є належним суб’єктом оспорювання розглядуваного зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким є спірний залік зустрічних однорідних вимог, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний залік є недійсним, оскільки:

-          настав строк лише одного з зарахованих зобов’язань, що вказує на порушення умов ст. 601 Цивільного кодексу України відносно ясності вимог;

-           непередбаченість можливості проведення заліку зустрічних однорідних вимог із бюджетом діючим законодавством, зокрема Бюджетним кодексом України;

-          відсутнє попереднє погодження операції з зарахування з боку розпорядника майна Відповідача, яке вимагається приписами ч. 13 ст. 13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Стосовно двох перших підстав недійсності спірного зарахування суд зазначає про їх відхилення, оскільки:

- по-перше, оцінка дотриманості умов щодо строку зараховуваних зобов’язань (їх ясності) здійснювалася в межах інших справ, а отже – повторне висування цих аргументів у розглядуваній справі є фактичним підданням сумніву у позапроцесульний спосіб (не шляхом перегляду у встановленому порядку) чинних судових актів, винесених в межах справ №37/197пд та 37/203, що суперечить їх загально обов’язковому статусу, встановленому ст.ст. 124, 129 Конституції України;

- по-друге, непередбаченість, на думку Позивача, певного спеціального механізму проведення зарахування орендних платежів за користування державним майном у світлі відсутності чітко вираженої заборони такої операції жодною мірою не спростовує можливості застосування Орендарем на загальних підставах ст. 601 Цивільного кодексу України та ст.ст. 202, 203 Господарського кодексу України про припинення зобов’язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог. Слід зауважити, що вказані статті не містять виключень для орендних правовідносин, а ч. 3 ст.778 Цивільного кодексу України прямо закріплює принципову можливість проведення зарахування вартості поліпшень в рахунок орендної плати;

- по-третє, у світлі визначених ст. 1 Цивільного кодексу України принципів побудови майнових відносин між Орендодавцем та Орендарем і неможливості віднесення останнього до учасників бюджетного процесу у розумінні ст. 20 Бюджетного кодексу України суд не вбачає достатніх підстав для застосування норм останнього до розглядуваних правовідносин.

Водночас, аргументи Позивача відносно порушення Відповідачем вимог ч. 13 ст. 13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” судом оцінюються як слушні з огляду на таке:

Із змістом листа №133/8 від 20.10.2008р. вбачається, що зарахування ініційоване і проведене керуючим санацією Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія ”Кристал” Ширманом Л.Ю., який є його генеральним директором. В свою чергу, здійснення функцій в межах справи про банкрутство керуючого санацією керівником боржника за змістом ч. 5 ст. 17 та ч. 3 ст. 53 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зумовлює обмеження його повноважень щодо розпорядження майном боржника приписами ч. 13 ст. 13 означеного Закону. Вказані обмеження, серед іншого, передбачають необхідність попереднього погодження з розпорядником майна вчинення угоди з розпорядження майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

За висновком суду вчинення спірного зарахування мало наслідком розпорядження майном Орендодавця – боржника в межах справи про банкрутство №27/81Б, за рахунок якого таке зарахування проводилося, у формі переходу відповідного майна до державної власності у складі орендованого цілісного майнового комплексу, а отже – відчуження майна на суму 2387119,9грн., яка становить майже 4% від балансової вартості активів Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал”.

Правильність і обґрунтованість означеного висновку підтверджується наступним:

- по-перше, згідно заяви №133/8 від 20.10.2008р. зарахування було проведене Відповідачем за рахунок поліпшень, визначених додатковою угодою від 18.12.2002р. (а.с. 16 т.1). В свою чергу, цією угодою вказано, що Орендар є власником невід’ємної частки майна цілісного майнового комплексу у вигляді здійснених поліпшень , що дозволяє стверджувати про виникнення за домовленістю сторін в межах орендних правовідносин спільної часткової власності Орендаря та держави у розумінні ст. 112 Цивільного кодексу УРСР та ч. 2 ст. 3 Закону України „Про власність”, що діяли на момент укладання зазначеної додаткової угоди. Можливість виникнення спільної часткової власності в межах орендних правовідносин у разі здійснення певних поліпшень безпосередньо допускається ч. 4 ст. 778 Цивільного кодексу України. Отже, здійснення зарахування майном поліпшень (приналежною часткою у спільному майні) із зменшенням вартості власної частки у майні цілісного майнового комплексу є відчуженням відповідної частики у розмінні ч.4 ст. 113 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 361, 362 Цивільного кодексу України.

- по-друге, здійснення зарахування Орендарем своїм майном, визначеним додатковою угодою від 18.12.2002р., підтверджується наданими до матеріалів цієї справи згадуваними вище письмовими доказами (а.с.а.с. 24-28, 37-39 т.2), достовірність яких жодним чином Відповідачем не спростована.

- по-друге, настання через спірне зарахування вказаного судом наслідку у вигляді одночасно відчуження приналежної частки майна Орендодавця є встановленою в межах розгляду справи №37/203 обставиною, яка в силу ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиціальне значення для розглядуваної справи і у світлі визначеного ст.ст. 124, 129 Конституції України загально обов’язкового статусу чинного судового акту взагалі не може бути поставлена (обставина) під сумнів. Суд наголошує, що згідно із Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. зі справи „Совтрансавто-Холдинг” проти України” визначено, що „одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів” (згадується в п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні” від 18.11.2003р. № 01-8/1427). Принцип верховенства права закріплений ст. 8 Конституції України, а згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р. рішення Європейського суду є джерелом права для національних судів.

Заперечення Відповідача на здійснення зарахування не приналежним майном за додатковою угодою від 18.12.2002р., а правом вимоги компенсації здійснених поліпшень у період 2004-2006р.р. судом до уваги не приймаються як безпідставні, оскільки:

- означене твердження безпосередньо суперечить змісту заяви про зарахування, викладеною у листі №133/8 від 20.10.2008р. та встановленим у справі №37/203 згадуваним вище преюдиціальним обставинами і висновкам;

- за змістом норм ч.ч.1, 3, 5 ст. 788 Цивільного кодексу України, діючих у визначений Відповідачем період формування поліпшень, за рахунок яких, за його твердженнями, і було здійснене спірне зарахування, виникнення право вимоги у Орендаря компенсації здійснених поліпшень об’єкту оренди покладене у залежність від згоди наймодавця на відповідні поліпшення. Натомість відсутність такої згоди при неможливості відокремлення поліпшень без завдання шкоди об’єкту оренди зумовлює і відсутність права на компенсацію поліпшень (або зарахування в рахунок орендних платежів), а отже – і підстави (відсутність) для існування зустрічних (по відношенню до орендних платежів) вимог Орендаря до Орендодавця за версією Відповідача. Аналогічні правила щодо компенсації встановлені і ч. 2 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

Слід зазначити, що сторонами шляхом укладання договору №2/04 від 20.10.2004р. (а.с.15) встановлений порядок погодження Орендодавцем здійснюваних поліпшень, а отже – і визначені належні у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази наявності відповідної згоди Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області – у вигляд погодженої проектно-кошторисної документації та актів виконаних робіт. Між тим, як зазначалося судом вище, Відповідачем таких доказів надано не було, а посилання на супровідні листи від 06.03.2006р. №1/46 (а.с.91 т.1), від 15.03.2006р. №1/52 (а.с.92 т.1), від 29.09.2006р. №1/174 (а.с.93 т.1) є не достатнім, оскільки їх зміст вказує лише на спроби Відповідача отримати у встановленій формі згоду Орендодавця на відповідні поліпшення (за умов припущення фактичного здійснення згадуваних поліпшень та існування проектно-кошторисної документації і актів виконаних робіт). Більш того, умови п. 11.2 договору оренди в редакції договору №2/04 від 20.10.2004р. також передбачали набуття Орендарем статусу власника невід’ємної частки майна та обладнання цілісного майнового комплексу після реконструкції, що у будь-якому разі зумовлює цілковиту тотожність за наслідками зарахування цієї часткою із проаналізованими вище наслідками зарахування часткою, визначеною додатковою угодою від 18.12.2002р. – відчуження Орендарем приналежної частки відповідної вартості у майні.

Отже, судом не вбачається інших підстав існування вимог Орендаря до Орендодавця, за рахунок яких Відповідачем заявою від 20.10.2008р. був ініційований спірний залік, окрім вимог, що ґрунтуються на додатковій угоді від 18.12.2002р.

Таким чином, спірне зарахування опосередковує відчуження приналежної згідно додатковою угоди від 18.12.2002р. частки майна Відповідача у орендованому цілісному майновому комплексі вартістю, яка вимагає обов’язкове попереднє погодження цього правочину із розпорядником майна.

Суд звертає увагу Відповідача на те, що навіть проведення заліку за рахунок будь-якого іншого грошового (однорідного із зарахованими орендними платежами та пенею) права вимоги до Орендодавця зважаючи на суму такої вимоги не звільняє від необхідності отримання попереднього погодження розпорядника майна, оскільки у розумінні ч. 1 ст. 26 та ч. 6 ст. 30 Закону України „Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом” таке право вимоги є активом боржника.

Проте, як було встановлено судом, відповідного погодження розпорядник майна керуючому санацією не надавав, що за змістом ч. 5 ст. 17 та ч. 3 ст. 53 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вказує на відсутність у останнього достатніх повноважень на здійснення зарахування і порушення вимог ч. 13 ст. 13 Закону. Означені обставини розцінюються судом як невідповідність спірного правочину умовам п.п.1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, що згідно ч. 1 ст. 215 є однозначною підставою для визнання його недійсним.

Суд наголошує, що оскільки обставини дотримання означених положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не встановлювалися, не досліджувалися та не оцінювалися в межах справ №37/203 та 37/197пд, висновки судів про правомірність зарахування у світлі інших підстав у таких справах жодної мірою не впливають на можливість встановлення судом відповідного факту порушення законодавства та підстави для визнання зарахування недійсним у цій справі.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірний правочин з зарахування є недійсним з моменту його вчинення, та згідно ч. 1 ст. 216 цього Кодексу – не створює юридичних наслідків, зокрема – не припиняє грошові зобов’язання Орендаря перед Орендодавцем у відповідній сумі.

Відмова у задоволені клопотання Відповідача про виклик розпорядника майна для надання пояснень по суті спору зумовлена тим, що фактом, який має відношення до предмету судового дослідження та оцінки є безпосередньо обставина наявності або відсутності погодження розпорядником майна такого зарахування, яка (обставина) не тільки встановлена низкою наявних у справі доказів, достовірність яких жодною мірою не спростована, але й визнається (обставина) самим Відповідачем. В свою чергу, суб’єктивна оцінка розпорядника майна необхідності погодження розглядуваної операції з зарахування (мотиви непогодження) не тільки не має ніякого значення для оцінки доказів у світлі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, але й в принципі не може бути доказом у розумінні ч. 1 ст. 32 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані із розглядом цієї справи, підлягають відшкодуванню за рахунок Відповідача на користь державного бюджету, оскільки Позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2 - 4-6, 22, 32 - 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал”, м. Костянтинівка (ідентифікаційний код 30207119) про визнання зарахування зустрічних вимог недійсним задовольнити у повному обсягу.

2. Визнати недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог за договором оренди № 665/2000 від 10.10.200р. згідно заяви Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал”, викладеній у листі №133/8 від 20.10.2008р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Кристал”, м. Костянтинівка (ідентифікаційний код 30207119) на користь державного бюджету витрати з державного мита в сумі 85грн. 00коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.02.2010р. оголошено та підписано повний текст рішення.

5. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.

Суддя