Рішення № 77314333, 02.10.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24483/14-ц

Провадження № 2/761/33/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі по тексту - позивач) звернулось до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач) про звернення стягнення на майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.06.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, був укладений кредитний договір № 800000346 за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 194638,00 доларів США для рефінансування (перекредитування) іпотечного кредиту, отриманого в ВАТ «Родовід Банк».

Відповідно до п. 3 договору, відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачеві кредит у сумі 194638 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером. В свою чергу, відповідач зобов'язання за договором не виконувала, погашення тіла кредиту та відсотків не здійснювала, що призвело до виникнення заборгованості. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, в 2010 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 800000346 від 11.06.2007 року, за результатами розгляду якого, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2010 року позов задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 2040517, 94 грн. З метою забезпечення виконання перед банком за договором між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено Договір іпотеки № 800000346-И від 11.06.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Александренко Е.Д. 11.06.2007 року та зареєстрованого в реєстрі під номером 1549, за умовами якого відповідачем було передано в іпотеку належні їй квартири АДРЕСА_1

Оскільки станом на час подання позову сума заборгованості за кредитним договором залишається непогашеною, загальна сума заборгованості по тілу та відсоткам кредиту збільшилася, позивач не виконує рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2010 року, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 800000346 від 11.06.2007 року в розмірі 3 626 591, 45 грн., яка складається з 2 404465, 96 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 1 222 125, 49 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 2 кімнат, загальною площею 55, 00 кв. м та жилою площею 31,70 кв. м та на квартиру АДРЕСА_3 яка складається з двох кімнат, загальною площею 50,60 кв. м. та жилою площею 29.80 кв. м., що є у власності ОСОБА_1, шляхом їх продажу через органи виконавчої служби на прилюдних торгах за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою суду від 22.09.2014 року відкрито провадження по справі.

Відповідно до розпорядження № 01-24-284 від 22.04.2015 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з припиненням повноважень судді Гриньковської Н.Ю.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справи між суддями від 22.04.2015 року справу призначено судді Рибаку М.А.

Ухвалою суду 24.04.2015 року цивільну справу прийнято до провадження судді Рибака М.А. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.06.2015 року о 12.00 год.

23.07.2015 року представник відповідача подала заперечення проти позову, в яких зазначила, що вимоги позивача є незаконними з огляду на вимоги ст. 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому у кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, за умови, що у позичальника та майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. Загальна площа такого нерухомого майна не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв. м. для житлового будинку. Квартира № НОМЕР_2 використовується відповідачем як місце постійного проживання, її площа не перевищує 140 кв.м, а тому звернення стягнення на вказане майно є необґрунтованим. Окрім того, представник відповідача зазначив, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2010 року стягнуто з відповідача за кредитним договором заборгованість у розмірі 2 0440517, 94 грн. Інших рішень суду щодо збільшення розміру заборгованості не має, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 626 521, 45 грн. є необґрунтованими. Враховуючи викладене, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

02.12.2015 року представник відповідача заявила клопотання про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 761/19403/15-ц.

Протокольною ухвалою суду від 02.12.2015 року у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовлено.

06.04.2016 року представником позивача надано звіт № ВА 160324-001 про незалежну оцінку вартості квартири № НОМЕР_2 загальною площею 55, 00 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.02.2006 року та звіт № ВА160324-002 про незалежну оцінку вартості квартири АДРЕСА_3, яка належить відповідачу згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.02.2006 року.

30.05.2016 року та 16.06.20156 року представник відповідача звернувся до суду з клопотаннями про призначення у справі оціночно-будівельної експертизи.

18.08.2016 року представник відповідача подав до суду клопотання про застосування строку позовної давності, яке мотивовано тим, що позивач ще в 2010 року знав про порушення його прав, пред'явивши позов про дострокове стягнення боргу, який було задоволено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18.11.2010 року, проте із даним позовом звернувся до суду лише в 2014 році, у зв'язку з чим представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні позову та припинити провадження по справі. При цьому посилався на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-169 цс14.

06.10.2016 року представник позивача подав через канцелярію суду додаткові пояснення до позову, в яких зазначив, що посилання представника відповідача на ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення в іноземній валюті» є необґрунтованими, оскільки вищевказаний закон не позбавляє банк права звернення з позовом до суду, а лише зупиняє виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою суду від 23.11.2016 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.

05.07.2017 року до суду надійшов висновок експерта № 20229/16-42 від 21.06.2017 року за результатами проведення експертизи.

03.10.2017 року судом постановлено окрему ухвалу у справі у зв'язку з неналежним виконанням експертом ухвали суду від 23.11.2016 року.

Ухвалою суду від 03.10.2017 року матеріали справи позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно направлено для проведення раніше призначеної судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

06.03.2018 року до суду надійшло повідомлення з Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про неможливість надання висновку експерта.

Разом з тим,15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Так, згідно п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до журналу судового засідання від 28.10.2015 року суд перейшов до розгляду справи по суті, у зв'язку з чим після повернення матеріалів справи з експертної установи судове засідання для розгляду справи призначено 18.06.2018 року.

Представник позивача в судове засідання 02.10.2018 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав через канцелярію суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просив задовольнити та розглянути справу за його відсутності. Також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: звітів від 11.09.2018 року про експертну оцінку ринкової вартості житлової нерухомості, а також витяг ЄДР АТ «Альфа-Банк».

В судове засідання відповідач та її представник не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.06.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 800000346. За умовами Кредитного договору Банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 194638 доларів США зі сплатою 12 відсотків річних для рефінансування іпотечного договору, отриманого в ВАТ «Родовід Банк» за кредитним договором №28.4/1-001.06.1 від 17.02.2006 року, строком до 11.06.2022 року.

Вказані обставини були встановлені рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2010 року у справі 2-10112/10 та не потребують доведення в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Окрім того, для забезпечення належного виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань по Кредитному договором № 800000346 від 11.06.2007, між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 800000346-И, відповідно до умов якого предметом іпотеки за цим договором є квартира, що складається з двох кімнат, загальною площею 55,00 кв. м та жилою площею 31,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 квартира номер НОМЕР_2 та квартира, що складається з двох кімнат, загальною площею 50,60 кв. м. та жилою площею 29,80 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3

Згідно п.3.3 іпотечного договору загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін - 1 648 902 грн., що по курсу НБУ станом на 11.06.2007 року становить 326515 доларів США 15 центів. Іпотекодавець підписанням даного договору підтверджує свою згоду з оцінкою предмета іпотеки.

Відповідно до п. 6 вказаного договору позивач (за договором іпотекодержатель) набуває право звернення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: у випадку невиконання основного зобов'язання, у випадку неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору та у інших випадках, передбачених законодавством України.

Як зазначалось раніше, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2010 року стягнуто з відповідача на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 2040517 грн.94 коп..

Відповідно до п. 5.1 розділу № 2 кредитного договору банк має право (в тому числі і в судовому порядку) вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань за договором.

Позивач, як особа, яка набула право вимоги за кредитним договором, користуючись своїм правом на дострокове виконання зобов'язань за договором звернувся 18.03.2010 року до суду із позовом про стягнення заборгованості станом на 01.02.2010 року в сумі 2040517 грн.94 коп., яку судом було стягнуто із боржника ОСОБА_1

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі по тексту - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У статті 33 Закону № 898-IV передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Щодо посилань сторони відповідача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу для відмови у задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 з огляду на те, що вказане житло використовується відповідачем як постійне місце проживання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання.

Таким, чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 ст. 2 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справах 6- 46цс15, 6-57цс15.

З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими частково.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Так із матеріалів справи вбачається, що строк виконання основного зобов'язання було змінено пред'явленням позивачем 18.03.2010 року позову до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договорам, однак ПАТ «Альфа-Банк» звернулось до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише в серпні 15.08.2014 року, а тому позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності.

Згідно із висновками про правильне застосування норм права, викладених в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (Провадження № 14-10цс18), зазначено, що: після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Також згідно із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17, згідно з якою: «Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони кредитних правовідносин змінили строк виконання основного зобов'язання 28 лютого 2010 року вони уклали додаткову угоду, якою визначили кінцевий строк погашення кредиту до 28 лютого 2010 року. Змінивши строк виконання основного зобов'язання, банк був зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років від дати, коли банк дізнався про порушення свого права, тобто з 28 лютого 2010 року - дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.»

Окрім того, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 30.05.2018 року під час розгляду справи № 598/938/15-ц (провадження № 61-16317св18), зазначивши, що: «використовуючи своє право згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, шляхом пред'явлення позову про стягнення усього розміру заборгованості за кредитними договорами до кінцевого терміну, банк змінив строк виконання зобов'язання. Цим банк як кредитор одночасно також змінив момент початку перебігу позовної давності за його вимогами, який слід рахувати з дати пред'явлення позову».

Отже, позивач у даній справі АТ «Альфа-Банк отримавши право вимоги до відповідача в 2010 році та пред'явивши позов про дострокове стягнення усього розміру заборгованості, змінив строк виконання зобов'язання та одночасно змінив момент початку перебігу позовної давності за його вимогами.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Разом із тим, відповідно до п. 10.5. кредитного договору, сторони погодили, що позовна давність за спорами, що випливають із даного договору, включаючи, але не обмежуючись відшкодуванням збитків, сплати неустойок тощо становить 50 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Оскільки сторонами було досягнуто згоди про збільшення позовної давності до 50 років, суд вважає, що порушене право позивача підлягає відновленню.

Проте, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилось внаслідок пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, то позовні вимоги слід задовольнити, звернувши стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу станом на 01.02.2010 року в сумі 2040517,94 грн., встановленій рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2010 року, яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 1499559,97 грн., 149988,29 заборгованості по відсоткам та пені в розмірі 390969,68 грн.

Щодо визначення початкової ціни продажу предмету іпотеки слід зазначити наступне.

Згідно із Правовою позицією у справі 6-1935цс15, положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» судова палата у цивільних справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Так, частиною 6 ст. 38 Закону, передбачено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайної ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Судом встановлено, що договором іпотеки від 11.06.2007 року та договором іпотеки від сторонами погоджено вартість предмету іпотеки в сумі 1648902,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 21 березня 2018 року (справа №245/3619/15-ц, провадження №14-11 цс 18) відступила від висновку ВСУ, викладеного у постанові №6-61 цс 15 від 27 травня 2015 року, зазначивши, що лише незазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Згідно висновку експерта, складеного результатами судової експертизи від 21.06.2017 року № 20229/16-42 ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом і в цінах на час проведення експертизи становить 4 159 000,00 грн.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Суд не приймає до уваги вищевказаний висновок експерта та визначену експертом ринкову вартість квартири, оскільки експертом не було надано відповідь на поставлене судом запитання щодо визначення ринкової вартості кожної квартири окремо та самовільно надано відповідь на питання, яке не ставилось судом - надано висновок про ринкову вартість квартири № НОМЕР_2-НОМЕР_3, а тому ухвала суду від 23.11.2016 року залишилась невиконаною, у зв'язку з чим судом 03.10.2017 року було постановлено окрему ухвалу.

Представником позивача надано звіти від 11.09.2018 року про експертну оцінку ринкової вартості житлової нерухомості - предмета іпотеки, відповідно до яких ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить - 1423571,00 грн., ринкова вартість квартири № НОМЕР_3 за вказаною адресою становить 1321202,00 грн.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Окрім того, суд враховує, що оскільки кредитний договір між банком та відповідачем був укладений в іноземній валюті, загальна площа квартири № НОМЕР_2 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 яка складається з 2 кімнат, загальною площею 55, 00 кв. м та жилою площею 31,70 кв. м та є постійним місцем проживання іпотекодавця та її площа не перевищує 140 кв.м. за таких обставин рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки квартири № НОМЕР_2 належить відстрочити на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору при зверненні до суду.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно - задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 2 кімнат, загальною площею 55, 00 кв. м та жилою площею 31,70 кв.м та на квартиру АДРЕСА_3 яка складається з двох кімнат, загальною площею 50,60 кв. м. та жилою площею 29.80 кв. м., яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по за кредитним договором № 800000346 від 11.06.2007 року у розмірі станом на 01.02.2010 року в сумі 2040517,94 грн., яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 1499559,97 грн., 149988,29 заборгованості по відсоткам та пені в розмірі 390969,68 грн. шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Початкова ціна предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1, яка складається з 2 кімнат, загальною площею 55, 00 кв. м та жилою площею 31,70 кв.м становить 1423571,00 грн.

Початкова ціна предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_3 яка складається з двох кімнат, загальною площею 50,60 кв.м. та жилою площею 29.80 кв.м. становить 1321202,00 грн.

В решті позову відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду в частині звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 2 кімнат, загальною площею 55,00 кв.м та жилою площею 31,70 кв.м до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, № 1304-VII.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 243, 60 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

акціонерне товариство «Альфа-Банк»:01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 код ЄДРПОУ 00039019.

ОСОБА_1: 03057, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення складено: 16.10.2018 року.