Рішення № 77313751, 04.10.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/3252/18

Провадження № 2/201/1493/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання - Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Інфосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення збитку та штрафу за договором, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ТОВ фірма «Інфосервіс» звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1, в якому просить суд стягнути з відповідача на їх користь 59062,50 грн. – збитків та 59062,60 грн. – штрафу, всього 118125,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог ТОВ фірма «Інфосервіс» зазначає, що відповідно до договору про надання послуг від 28.03.2017р. позивач взяв на себе зобов’язання надати послуги щодо підшукування покупця нерухомого майна, що належало відповідачу, ОСОБА_1, а саме – квартири АДРЕСА_1. В свою чергу, відповідач також взяв на себе ряд зобов’язань, а саме: не вступати в переговори із третіми особами з питань предмету договору без участі позивача (п. 5.3 договору); не укладати з третіми особами будь-яких угод щодо об’єкту договору на протязі строку його дії (п. 5.4 договору); підписати акт приймання – передачі наданих послуг в момент підписання із третьою особою договору відчуження об’єкту нерухомості (п. 5.8 договору).

Зазначені зобов’язання відповідача забезпечувалися заходами відповідальності (п. 8.2 договору), а саме, за порушення зобов’язань за договором, за відмову підписати акт приймання – передавання наданих послуг відповідач зобов’язався сплатити штраф в розмірі 5% від ціни об’єкту нерухомості, яка, в свою чергу, визначена розділом 2 договору та складає 45 000 доларів США. Відповідно до п.п. 7.2 та 7.3 договору, розмір винагороди позивача – 5% від ціни об’єкту нерухомості, виплата винагороди здійснюється покупцем об’єкту нерухомості за окремою угодою. У повній відповідності до умов договору, позивачем був найдений покупець на квартиру відповідача – ОСОБА_2, здійснений показ квартири потенційному покупцю, попередній ряд консультацій, були узгоджені між продавцем та покупцем умови та ціна продажу квартири. Коли умови угоди були повністю узгоджені, сторони мали перейти до укладання договору відчуження квартири, проте відповідач та ОСОБА_2 вирішили зекономити власні кошти та не виплачувати винагороду позивачу. Не повідомивши позивача, 14.06.2017р. вони уклали договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_2. Про укладення зазначеного договору позивачу стало відомо тільки 19.06.2017р., позивач запропонував відповідачу підписати акт приймання – передавання наданих послуг на підтвердження належного виконання ним своїх зобов’язань за договором. Відповідач відмовився від підписання акту, відмовився також сплатити позивачу штраф за порушення зобов’язань за договором. Виконавши свої зобов’язання належним чином, відповідач був позбавлений права на винагороду за договором, оскільки відповідач відмовився підтвердити належне виконання за договором шляхом підписання акту приймання – передавання наданих послуг. Внаслідок порушення відповідачем зобов’язань за договором позивачу завдані матеріальні збитки в розмірі не отриманої за договором винагороди 59062,50 грн. Порушення договірних зобов’язань є підставою не тільки для стягнення збитків, а для застосування санкцій, передбачених договором. Оскільки відповідачем порушені зобов’язання щодо підписання акту приймання – передачі послуг (п. 5.8 договору) та заборони укладання з третіми особами будь-яких угод на протязі строку дії договору (п. 5.4 договору), у відповідності до п. 8.2 договору відповідач має сплатити позивачу штраф в розмірі 59062,50 грн. Позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою від 10.01.2018р., відповідь на яку не отримав.

Представник позивача надав до суду заяву, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі. Проти винесення заочного рішення по справі не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторони відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України та ухвалити справі заочне рішення.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 10 ст. 10 ЦПК України, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В даній справі судом встановлені такі факти та визначені відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до договору про надання послуг від 28.03.2017р. позивач взяв на себе зобов’язання надати послуги щодо підшукування покупця нерухомого майна, що належало відповідачу, ОСОБА_1, а саме – квартири АДРЕСА_1 (а.с. 5).

В свою чергу, відповідач також взяв на себе ряд зобов’язань, а саме: не вступати в переговори із третіми особами з питань предмету договору без участі позивача (п. 5.3 договору); не укладати з третіми особами будь-яких угод щодо об’єкту договору на протязі строку його дії (п. 5.4 договору); підписати акт приймання – передачі наданих послуг в момент підписання із третьою особою договору відчуження об’єкту нерухомості (п. 5.8 договору).

Зазначені зобов’язання відповідача забезпечувалися заходами відповідальності (п. 8.2 договору), а саме, за порушення зобов’язань за договором, за відмову підписати акт приймання – передавання наданих послуг відповідач зобов’язався сплатити штраф в розмірі 5% від ціни об’єкту нерухомості, яка, в свою чергу, визначена розділом 2 договору та складає 45 000 доларів США.

Відповідно до п.п. 7.2 та 7.3 договору розмір винагороди позивача – 5% від ціни об’єкту нерухомості, виплата винагороди здійснюється покупцем об’єкту нерухомості за окремою угодою.

Згідно п. 7.1 договору з моменту підписання замовником та третьою особою договору відчуження нерухомого об’єкту виконавець вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання за договором та має неоспорюване право на отримання винагороди.

Згідно п. 6.1 договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 28 вересня 2017 року, крім випадку коли виконавець виконує взяті на себе зобов’язання достроково.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 07.07.2017р., 14.06.2017р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі – продажу, відповідно до якого квартира АДРЕСА_2 перейшла з власності відповідача у власність ОСОБА_2 (а.с. 6).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав встановлених ст. 11 ЦК України (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією з встановлених ч. 2 ст. 11 ЦК України підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. 2. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно з вимогами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.

Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач підшукав відповідачу покупця ОСОБА_2, проте в укладеному між позивачем та відповідачем договорі зазначено, що на час його дії ОСОБА_1 зобов’язався не підшукувати самостійно клієнтів для відчуження своєї квартири та не укладати відповідних правочинів без відома позивача.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач порушив взяті на себе за договором про надання послуг від 28.03.2017р. зобов’язання та самостійно уклав договір купівлі – продажу квартири під час дії договору, укладеного з відповідачем.

Отже, внаслідок порушення відповідачем зобов’язань за договором позивачу завдані матеріальні збитки в розмірі не отриманої за договором винагороди, що складає 59062,50 грн. Порушення договірних зобов’язань є підставою не тільки для стягнення збитків, а для застосування санкцій, передбачених договором.

Оскільки відповідачем порушені зобов’язання, зокрема щодо підписання акту приймання – передачі послуг (п. 5.8 договору) та заборони укладання з третіми особами будь-яких угод на протязі строку дії договору (п. 5.4 договору), у відповідності до п. 8.2 договору відповідач має сплатити позивачу штраф в розмірі 59062,50 грн.

З огляду на те, що позиція позивача відповідачем не спростована, доказів розірвання або оскарження договору про надання послуг суду не надано, а також не надано доказів оплати відповідачем винагороди позивачу, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог ТОВ фірма «Інфосервіс».

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм діючого законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ фірма «Інфосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення збитку та штрафу за договором.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено, то суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі у розмірі 1772,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 317 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Інфосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення збитку та штрафу за договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Інфосервіс» 59062,50 грн. – збитків та 59062,60 грн. – штрафу, всього 118125,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Інфосервіс» судові витрати по справі у розмірі 1772,00 грн.

На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.С. Федоріщев