Постанова № 77309061, 17.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Л.О. Єресько

Суддя-доповідач: Бартош Н.С.

17 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2363/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (суддя Єресько Л.О.) від 12.07.2018 р. (повний текст ухвали складений 17.07.2018 р.) по справі № 816/2363/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Заявник, ОСОБА_2, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив накласти на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ОСОБА_3, відповідального за виконання рішення, штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та встановити новий строк для подання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 р. по справі № 816/2363/17.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 р. по справі № 816/2363/17 у задоволенні заяви відмовлено.

Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність судового рішення, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 р. у справі № 816/2363/17 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нездійснення перерахунку призначеної пенсії ОСОБА_2 на підставі довідки № 4/2564 від 28.04.2017 р., виготовленої Ліквідаційною комісією УМВС України в Полтавській області, починаючи з 01.01.2016 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23.12.2015 р. № 900-VIII, постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 р. «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та довідки № 4/2564 від 28.04.2017 р. про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_2, виготовленої Ліквідаційною комісією УМВС України в Полтавській області, починаючи з 01.01.2016 р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати до суду звіт про виконання даної постанови в місячний термін з дня набрання рішенням законної сили (а.с. 45-48). Вказане рішення набрало законної сили 28.02.2018 р.

Також судом першої інстанції встановлено, що 28.03.2018 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області подано звіт (вх. № 4280/07-25) про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 р. по справі №816/2363/17, в якому зазначено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду, з врахуванням ч. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103, проведено перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 (а.с. 68-70).

В свою чергу, 29.03.2018 р. ОСОБА_2 подано клопотання про накладення судом на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ОСОБА_3, відповідального за виконання рішення, штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та встановлення нового строку про подання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 р. по справі № 816/2363/17 (а.с. 73-79).

Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем було здійснено всі залежні від нього дії для забезпечення виконання рішення суду у даній справі, а тому відсутні підстави для накладення штрафу на керівника ГУПФ у Полтавській області за результатами розгляду звіту про виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що 31.05.2018 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області на виконання подано звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 р. по справі № 816/2363/17, в якому зазначено, що на виконання цього рішення, проведено перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 у межах виділених асигнувань. Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення за таких обставин штрафу на боржник ще більш ускладнює його фінансове становище, тому відсутність бюджетного та іншого фінансування на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, що унеможливлює проведення відповідних виплат.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень пп. пп. 4, 5 п. 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 р. №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Згідно із Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 р. № 384/2011, Пенсійний фонд України готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, бере у межах своїх повноважень участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України, планує свої доходи та видатки, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України, складає звіт про його виконання та подає їх в установленому порядку Міністру праці та соціальної політики для внесення на розгляд Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Так, відповідно до ст. ст. 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач, з метою виконання судових рішень, звертався до розпорядника бюджетних коштів для додаткового фінансування перерахованих пенсій працівникам органів внутрішніх справ, однак кошти виділені не були.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що вже перераховану суму пенсії не було виплачено стягувачу, у зв'язку з відсутністю державного асигнування. В той же час, на виконання судового рішення позивачу частково проведено виплату пенсії за період з січня 2018 року по березень 2018 р.

У зв'язку з цим, такі підстави не виконання рішення суду колегія суддів вважає поважними, оскільки грошові кошти у вигляді перерахованої пенсії, яка належить ОСОБА_2, не є власністю позивача, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.

Крім того, колегія суддів зазначає, що невиконання судового рішення управлінням в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого строку та в подальшому - до отримання фінансування, виконати судове рішення. Накладення штрафу у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі № 757/29541/14-а.

За таких обставин не можливо стверджувати про невиконання відповідачем судового рішення, в частині фактичної виплати перерахованої пенсії, без поважних причин, що б було правовою підставою для застосування штрафу.

Згідно ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги», та надання відповідного відшкодування (див. справу «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року,).

Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; «ефективність» «засобу юридичного захисту» у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі «Вассерман проти Росії» (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції (995_004) щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі Бурдова (N 2) (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 98-100), у відповідних пунктах якого зазначено: « 98. Якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (N 1) (Scordino v. Italy) (no. 1) [GC], N 36813/97, п. 183, ECHR 2006-...). Так само й у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі «Метаксас проти Греції», п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (995_004) (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21-22).

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції , щодо відмови у задоволенні клопотання про накладення штрафу за невиконання рішення суду .

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 р. по справі № 816/2363/17 прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 р. по справі № 816/2363/17 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 р. по справі № 816/2363/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко

Повний текст постанови складений 23.10.2018 року.