Рішення № 77308469, 04.10.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4959/18

Провадження № 2-о/711/94/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2018 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Позарецької С.М.,

при секретарі - СемиволосІ.М.,

за участю заявника - ОСОБА_1,

та представників

заявника за довіреністю - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В :

Заявник - ОСОБА_1 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в обґрунтування якої зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 року в м. Макіївка Донецької області, проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, яку покинула і вимушено перемістилася з місця постійного проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до м. Черкаси. На даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 12 вересня 2017 року.

Також вказує, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. Вона є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується даними пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3.

Крім того, заявник зазначила, що після російської збройної окупації Донецької області, вона втратила не лише дім, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, можливість планувати своє життя, а й душевний спокій. Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод», Протоколом Першим до цієї Конвенції та Протоколом Чотири Конвенції, зокрема, право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

Заявник також зазначила, що вона отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, проте, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу. Тобто, вказана довідка лише посвідчує факт вимушеного переселення, проте, не містить зазначення причин такого переселення. Крім цього, вказала, що має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення факту того, що вимушене переселення з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, чинним діючим законодавством України не передбачено, а тому, вона вимушена звернутись до суду із вказаною заявою.

На підставі вищевикладеного, заявник просить суд, - встановити юридичний факт, що її (ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3) вимушене переселення, в липні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Ухвалою суду від 23 червня 2018 року у справі відкрито провадження та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 вказала, що до початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої окупації частини території Донецької області вона була повноцінною громадянкою держави Україна, де людина, її життя і здоров?я, честь, гідність і недоторканість, визнаються найвищою соціальною цінністю, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінний спосіб життя. Також повідомила, що з початком весни 2014 року соціально-політична та гуманітарна ситуація в Донецькій області змінилась. До її помешкання вривалися люди, квартира булла розбита і вона не могла в ній жити. Відчуваючи реальну небезпеку за власне життя, в липні 2014 року вона вирішила покинути тимчасово окуповане місто Макіївка Донецької області та переміститися до міста Черкаси Черкаської області. Після свого вимушеного переселення їй довелось прилаштовуватись до нових життєвих умов, що виявилося досить складно, враховуючи наявність інвалідності 2-ї групи. В результаті збройної агресії Російської Федерації і, як наслідок, вимушеного переселення, вона втратила житло, надію на повернення додому, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, а отже, і можливість планувати своє життя.

В судовому засіданні представники заявниці - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримали заяву з підстав та обґрунтувань зазначених у ній та просили встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, в липні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України для подальшого визначення її статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Заінтересована особа - представник Російської Федерації (в особі посольства Російської Федерації в Україні), в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у розгляді справи, вивчивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності на підставі повного, об'єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відповідними відомостями, які містяться в паспорті заявника (серія НОМЕР_4).

Згідно із даними пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває на обліку у Пенсійному фонді України і є пенсіонером (особа з інвалідністю 2-ої групи - загальне захворювання).

З даних довідки від 12 вересня 2017 року за № НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 прибула, як внутрішньо переміщена особа з місця постійного проживання: АДРЕСА_1, на фактичне місце проживання: АДРЕСА_2.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

За наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, її військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних збройних формувань «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею найманців, під час якої була анексована Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також, Парламентська асамблея Ради Європи 12.10.2016 прийняла дві резолюції по Україні, в яких російсько-український конфлікт визначений як "російська агресія" і міститься заклик до РФ вивести свої війська з Донбасу.

Крім того, резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19.12.2016 підтримано резолюцію Третього комітету Генеральної Асамблеї ООН "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь(Україна)" та визнано Російську Федерацію державою - окупантом.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII затверджено звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

Відповідно до абзацу 6 преамбули Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» вказаного Закону, датою початку окупації частини території України є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тобто 20 лютого 2014 року.

Вказаний Закон передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить встановити заявник.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 (із змінами, які мали місце протягом 2015-2018) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до Додатку 1 до розпорядження КМУ №1085 від 07.11.2014 (в редакції розпорядження КМУ від 07.02.2018 №79-р) місто обласного значення Макіївка віднесено до населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8?рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) вказано, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто, їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказані Рішення Конституційного Суду України не втратили свого значення у контексті права на доступ до суду.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.1 ст. 293 ЦПК України). У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст. 315 ЦПК України).

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію, як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області, відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, а тому заява ОСОБА_1 може бути вирішена у судовому порядку, оскільки, законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.

Таким чином, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі, частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у липні 2014 року ОСОБА_1 з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.

Заявник ОСОБА_1 довела, що від встановлення юридично значимого для неї факту - вимушене переселення з окупованої території Донецької області України, - залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вона, через дії Російської Федерації, вимушено бере участь.

Враховуючи викладене, а також те, що заявник ОСОБА_1 вимушено переселилася у липні 2014 року з території Донецької області до міста Черкаси з метою збереження життя, здоров'я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки, совісті і релігії внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини Донецької області України, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.

При вирішенні даної цивільної справи, судом враховані висновки Верховного Суду у постановах від 07 березня 2018 року по справі № 759/759/17, від 14 березня 2018 року по справі № 363/2981/16-ц, від 06 червня 2018 року по справі № 428/13977/16-ц, які є обов'язковими для судів першої інстанції.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_2, паспорт серія НОМЕР_5, код НОМЕР_2) у липні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 11 жовтня 2018 року.

Головуючий: С. М. Позарецька