Рішення № 77298670, 22.10.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2018 р. № 1440/2103/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Мельника О.М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, пров. 1-й Баштанський, м. Миколаїв, 54028 до відповідача:Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056 про:визнання протиправними дій та скасування постанови від 21.06.2018 № 056195,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області (далі – відповідач, Укртрансбезпека), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області щодо оформлення стосовно ОСОБА_1 результатів габаритно-вагового контролю та визначення суми плати за проїзд згідно розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 26.04.2018 року;

- скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 056195 від 21.06.2018 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що притягнення її до відповідальності за відсутністю дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними органами у разі перевищення вагових обмежень або документу про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів є безпідставним, оскільки у даному випадку законодавство забороняє подібні перевезення. Крім того, наявність вини позивача у вчиненні правопорушення не доведена, в тому числі не доведено наявність у неї статусу перевізника, що є обов’язковою умовою для притягнення до відповідальності за порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» і накладення штрафу.

Ухвалою від 03.09.2018 року суд відкрив провадження та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до положень ч. 4. ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд дослідив матеріали справи, оцінив надані докази в їх сукупності та встановив наступне.

Позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХО № 797828 належить вантажний сідловий тягач марки RENAULT PREMIUM HR385, номерний знак НОМЕР_1, та, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХО № 854773 позивачу належить напівпричеп марки SCHMITZ SKO24, номерний знак НОМЕР_2.

26.04.2018 року на території Миколаївського морського торгівельного порту за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, працівниками Укртрансбезпеки здійснено габаритно-ваговий контроль автопоїзду у складі автомобілю (тягач) марки RENAULT PREMIUM HR385, номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом марки SCHMITZ SKO24, номерний знак НОМЕР_2, водій: ОСОБА_2, про що складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним від 26.04.2018 року (далі – акт перевірки).

Перевіркою встановлено факт надання послуг з перевезення вантажу (пшениця) з перевищенням допустимих вагових обмежень та без оформлення документів, перелік яких передбачений ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутній дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України у разі перевищення, виданий уповноваженими компетентними органами у разі перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень.

За результатами перевірки відповідачем також оформлено ОСОБА_2 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0004339 від 26.04.2018 року, Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 0012968 від 26.04.2018 року, відповідно до яких встановлено, що фактична маса транспортного засобу становить 48,46 тон, та Розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 120 від 26.04.2018 року на суму 230,40 євро.

На підставі матеріалів перевірки відповідачем 21.06.2018 року винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 056195, якою до позивача застосовано штраф у сумі 1700,00 грн.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-ІІІ (далі – Закон України № 2344), документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У відповідності до ст. 60 Закону України № 2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Згідно ст. 1 Закону України № 2344, автомобільний перевізник – фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення – це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій – особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст. 33 Закону України № 2344).

Таким чином, системний аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього, у відповідності до ст. 1 Правил дорожнього руху України.

У зв'язку з цим слід зазначити, що відповідно до ст.ст. 908, 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Крім того, ст. 50 Закону України № 2344 передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Згідно ТТН серії 12ААЗ № 139317 від 24.04.2018 року автомобільним перевізником є ТОВ «Трейд ОСОБА_3»

Вказана товарно-транспортна накладна є документом, який у розумінні ст.ст. 908, 909 Цивільного кодексу України, ст. 50 Закону України №т 2344, підтверджує факт укладення договору перевезення вантажу між перевізником та відправником (вантажовідправником).

З наведеного слідує, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не є перевізником в розумінні Закону України № 2344.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем протиправно накладено штраф за порушення вимог ст. 48 Закону України № 2344 на позивача, який не здійснював перевезень.

Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року (далі – Правила) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує максимально визначені нормативно допустимі вагові та габаритні обмеження.

При цьому, відповідно до абз. 3 п. 22.5 Правил, рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь – понад 11 т, здвоєні осі – понад 18 т, строєні осі – понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах – понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Тобто, діючим законодавством взагалі забороняється дозвіл, яким дозволено рух великовагових транспортних засобів із подільним вантажем.

Позивач, здійснюючи перевезення подільного вантажу (пшениці), не мала можливості отримати дозвіл на рух, на участь в дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оскільки на перевезення подільних вантажів такий дозвіл не видається.

За таких обставин, вимагати у перевізника дозвіл на участь в дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні з подільним вантажем, а також притягувати перевізника до відповідальності за відсутність у неї документу, який їй взагалі не може бути виданий, є протиправним.

06.06.2014 року Великою палатою Верховного Суду ухвалено постанову у адміністративній справі № 820/1203/17, в якій висловлено правову позицію, що за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Спір про стягнення з перевізника плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування відповідно до розрахунку в дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, розрахунок від 01.06.2018 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування є доказом, підставою для стягнення у порядку господарського (цивільного) судочинства. Аргументи позивача проти цього доказу, повинні розглядатися належним судом у разі пред’явлення відповідно позову про стягнення цієї плати.

Складання Укртрансбезпекою розрахунку плати за проїзд є нічим іншим як розрахунок майбутнього позову, розгляд якого повинен відбуватися за правилами господарського чи цивільного судочинства.

Сам по собі розрахунок не породжує для позивача будь-яких обов’язків, він не є рішення суб’єкта владних повноважень, за яким виникають негативні наслідки для особи, а тому не підпадає під визначення рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд виходить з того, що оскільки правовідносини зі стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування є цивільно-правовими, то і дії однієї зі сторін щодо формування доказів на обґрунтування своєї позиції можуть бути заперечені лише під час розгляду справи в порядку господарського (цивільного) судочинства.

Аргументами позивача про її непричетність до самого факту перевезення, а також протиправність встановлення порушення вагових параметрів без проведення заходів габаритно-вагового контролю безпосередньо спеціалістами Укртрансбезпеки, а лише на підставі відомостей Миколаївського морського торгівельного порту, суд оцінку не дає.

Зазначені аргументи повинні бути розглянути повноважним судом в порядку господарського судочинства у разі звернення Укртрансбезпеки з позовом про стягнення відповідної плати за проїзд на підставі розрахунку від 26.04.2018 року.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів правомірності свого рішення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Керуючись ст. 2, 19, 139, 159, 241 – 246, 250, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (пров. 1-й Баштанський, 4, м. Миколаїв, 54028, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) до Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, код ЄДРПОУ 39816845) – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області про стягнення адміністративно-господарського штрафу № 056195 від 21.06.2018 року.

3. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

4. Стягнути на користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду – 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження – 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя О.М. Мельник