Рішення № 77298133, 22.10.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/11739/18

Провадження № 2/161/3177/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Кирилюк В.Ф., за участю секретаря судового засідання Самолюк І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_2 про припинення договору іпотеки у зв’язку зі спливом позовної давності, -

В С Т А Н О В И В :

24 липня 2018 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

Як підставу позову позивач зазначає, що 26 грудня 2007 року між АТ «Брокбізнесбанк» та позивачем був укладений кредитний договір. В забезпечення його виконання 26 грудня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, а також з ОСОБА_4 – договір іпотеки.

Рішенням суду від 28 грудня 2015 року у цивільній справі №161/16806/15-ц банку відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв’язку з пропуском строків позовної давності.

27 серпня 2009 року іпотекодавець ОСОБА_4 помер.

Посилаючись на вищенаведені обставини, а також приписи ст.ст. 61, 256, 261, 267, 509, 1281 ЦК України позивач просить суд:

1)визнати іпотечний договір від 26 грудня 2007 року в забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту №788/07 від 26 грудня 2007 року між АТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_4 припиненим;

2)виключити з Державного реєстру іпотек реєстраційний номер обтяження: 6322073, 26 грудня 2007 року про реєстрацію договору іпотеки від 26 грудня 2007 року укладеного між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_4 на 44/100 часток житлового будинку №47 з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться у м. Луцьку по вул. Баранова;

3)виключити з Державного реєстру заборон на відчуження майна – 44/100 часток житлового будинку №47 з надвірними будівлями і спорудами, що знаходяться у м. Луцьку по вул. Баранова.

Позивач та її представник у судове засідання не прибули, однак її представник подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином поштою.

Як визначено у частині першій статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак не з’явився в судове засідання, враховуючи, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 грудня 2007 року згідно договору № 788/07 АБ «БРОКБІЗНЕСБАНК» надав ОСОБА_1 кредит в сумі 132 000 грн., строком по 25 грудня 2017 року зі сплатою 17,5 % річних та 26 грудня 2007 року на забезпечення виконань зобов’язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки.

Крім того, 26 грудня 2007 року у м. Луцьку між АБ «Брокбізнесбанк» (іпотеко держатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, відповідно до якого, в забезпечення виконання за вищенаведеним кредитним договором було передано в іпотеку 44/100 частин житлового будинку №47 з надвірними будівлями і спорудами, 1/3 частини сараю, 1/3 частини дворового водогону, 1/3 частина огорожі, що знаходиться у м. Луцьку по вул. Баранова, 47. Вказаний договір був посвідчений нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №4876.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 грудня 2015 року у цивільній справі №161/16806/15-ц у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» в особі Волинського регіонального відділення до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – відмовлено.

При цьому, як слідує зі змісту вказаного судового рішення, у задоволенні позову було відмовлено у зв’язку з пропуском банком строку позовної давності до відповідачів.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_4 помер 27 серпня 2009 року, а позивач ОСОБА_1, як його спадкоємець, набула права власності на 17/100 часток житлового будинку за адресою м. Луцьк, вул. Баранова, 47.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про припинення договору іпотеки, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.

У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п’ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 цього Закону).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням, цей Закон не передбачає.

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, суд дійшов такого висновку.

Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, від 05 липня 2017 року №6-1840цс16.

Крім того, відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов’язань переходять обов’язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

У зв’язку з вищевикладеним, відсутні правові підстави для припинення іпотеки у зв’язку з пропуском банком позовної давності за основним зобов’язанням, або у зв’язку зі смертю іпотекодержателя, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Крім того, заявляючи вимоги про припинення договору іпотеки позивач не залучає в якості відповідача власне іпотекодержателя – Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», яке наразі є діючою та не припиненою юридичною особою, яка має свою правоздатність та дієздатність.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_2 не є стороною спірних правовідносин, а є особою, яка здійснює управління Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та представляє його інтереси.

Отже, незалучення позивачем належного відповідача у справі є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.2, 10, 12, 89, 102, 110, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_2 про припинення договору іпотеки у зв’язку зі спливом позовної давності – відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1, яка проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідачем у справі є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_2, адреса робочого місця м. Київ, пр. Перемоги, 41.

Повне судове рішення складено та підписано 22 жовтня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області ОСОБА_5