Рішення № 77296996, 18.10.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа №521/5336/16-ц

Пр.№2/521/1560/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2018 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 у складі

головуючого - судді Сегеди О.М.

при секретарі – Пасічник О. Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), який є правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») звернулось до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 11 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту №0011092751000, згідно умов якого, АКІБ «УкрСиббанк» надав, а ОСОБА_2 (ОСОБА_4Ю.) отримала кредит в іноземній валюті в сумі 52668,00 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 11,3 річних, строком до 11 грудня 2027 року.

В якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором №0011092751000 від 11 грудня 2006 року, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №73888 від 11 грудня 2006 року, згідно якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов’язання відповідати перед позивачем як солідарний боржник по зобов’язанням ОСОБА_2, що виникають з умов вищезазначеного кредитного договору.

Крім того, в якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором №0011092751000 від 11 грудня 2006 року, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки №73892 від 11 грудня 2006 року, згідно якого остання на добровільних засадах взяла на себе зобов’язання відповідати перед позивачем як солідарний боржник по зобов’язанням ОСОБА_2, що виникають з умов вищезазначеного кредитного договору.

Банк свої зобов’язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальниці кредит, у встановленому договором розмірі.

Оскільки відповідачі ухиляються від належного виконання взятих на себе зобов’язань, встановлених кредитним договором, позивач просив суд стягнути з останніх станом на 11 березня 2016 року суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №0011092751000 від 11 грудня 2006 року в сумі 34975, 62 долари США, яка складається із: заборгованості за кредитом – 31084,12 доларів США; заборгованості за процентами – 3891,50 доларів США, а також пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 23910,45 грн. та судові витрати.

В процесі розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 надала до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним, яка протокольною ухвалою суду від 25 травня 2017 року була прийнята до розгляду з первісною (т. 2 а.с. 18).

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що 11 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту №0011092751000, згідно якого АКІБ «УкрСиббанк» надав, а ОСОБА_2 (ОСОБА_4Ю.) отримала кредит в іноземній валюті в сумі 52668,00 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 11,3 річних, строком до 11 грудня 2027 року. Стверджувала, що вищевказаний кредитний договір є недійсним, оскільки при його укладенні Банк використав нечесну підприємницьку практику, приховав від неї повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та не попередив позичальника про валютні ризики, що позбавило останню можливості здійснити свідомий вибір схеми кредитування.

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивачка за зустрічним позовом просила суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №0011092751000 від 11 грудня 2006 року.

Представник позивача, який діє на підставі довіреності від 29 грудня 2016 року, в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, раніше надав до суду заяву, згідно якої підтримав позовні вимоги, просив розглянути справу за відсутності представника позивача. Крім того, надав заперечення на зустрічну позовну заяву, в яких зазначив, що відповідно до п. 9.13 кредитного договору, сторони домовилися вважати, що уклавши вказаний договір, позичальник своїм підписом засвідчує той факт, що всі умови Кредитного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до себе, та перед укладанням цього Договору позичальником отримано інформаційний лист від банку згідно вимог законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тому просив суд відмовити у задоволенні зустрічного позову (т. 1 а.с. 161-162, 204-207, т. 3 а.с. 81-82).

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України. Раніше відповідачка надала до суду заперечення на позов, в яких зазначила, що загальна сума заборгованості за кредитним договором не відповідає дійсній заборгованості, та просила суд відмовити у задоволенні первісного позову (т. 1 а.с. 170-173, т. 3 а.с. 80)

Відповідач ОСОБА_3 та його представник, який діє на підставі довіреності від 05 вересня 2017 року, в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, відзиву на позов суду не надали (т. 2 а.с. 151).

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась судом у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, відзиву на позов суду не надала (т. 3 а.с. 84).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У рішенні Європейського Суду від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Аналіз викладених вище обставин, неявки в судові засідання відповідачів та їх представників, яким було відомо про розгляд справи, призвело до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час не може бути вирішена по суті. Тому суд, такі дії відповідачів відносить до таких, що суперечать вимогам ст. 43 ЦПК України, та розцінює їх як зловживання стороною своїми процесуальними правами, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи встановлено, що 11 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту №0011092751000, згідно умов якого АКІБ «УкрСиббанк» надав, а ОСОБА_2 (ОСОБА_4Ю.) отримала кредит в іноземній валюті в сумі 52668,00 доларів США з кінцевим строком повернення кредиту до 11 грудня 2027 року, зі сплатою відсотків у розмірі 11,3 % річних. У разі настання певних обставин, передбачених п.9.2 Договору, у тому числі, порушення позичальником кредитної дисципліни, протягом дії договору банк відповідно до умов п. 1.3.1 Договору може змінити розмір процентної ставки, про що повідомляє позичальника (т.1 а.с. 5-9).

В якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №0011092751000 від 11 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №73888 від 11 грудня 2006 року, згідно умов якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов’язання відповідати перед позивачем як солідарний боржник по зобов’язанням ОСОБА_2, що виникають з умов вищезазначеного кредитного договору (т.1 а.с. 12).

Крім того, в якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором №0011092751000 від 11 грудня 2006 року, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки №73892 від 11 грудня 2006 року, згідно якого остання на добровільних засадах взяла на себе зобов’язання відповідати перед позивачем як солідарний боржник по зобов’язанням ОСОБА_2, що виникають з умов вищезазначеного кредитного договору (т. 1 а.с. 13).

З матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2007 року ОСОБА_5 змінила прізвище на «Філюк» (т. 1 а.с. 57).

Встановлено, що відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» №514-VІ від 17 вересня 2008 року були внесені зміни у Статут АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до яких нове повне найменування банку стало: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі-ПАТ «УкрСиббанк») (т.1 а.с. 41-47).

Відповідно до умов кредитного договору відповідачка ОСОБА_2 (ОСОБА_4Ю.) зобов’язувалася погашати кредит та сплачувати передбачені договором платежі шляхом здійснення щомісячних фіксованих рівних платежів.

Згідно п. 1.5 Договору кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № 26208061536400 для подальшого використання за цільовим призначенням. Встановлено, що банком був відкритий поточний рахунок Позичальника № 26208061536400 (т. 1 а.с. 31).

На виконання п. 1.1 Кредитного договору, позивачем було видано кредит, шляхом зарахування на поточний рахунок ОСОБА_2 грошової суми в розмірі 52668,00 доларів США (еквівалент 265973,40 грн), що підтверджується випискою по рахунку № 26208061536400 (т. 1 а.с. 31).

Тобто, позивач свої зобов’язання виконав в повному обсязі, однак відповідачі від виконання своїх зобов’язань ухиляються.

Через невиконання зобов’язань за кредитним договором №0011092751000 від 11 грудня 2006 року у відповідачів станом на станом на 11 березня 2016 року утворилась заборгованість перед ПАТ «УкрСиббанк», в сумі 34975,62 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом – 31084,12 доларів США; заборгованості за процентами – 3891,50 доларів США, а також пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 23910,45 грн.

Вказаний факт підтверджується розрахунком заборгованості відповідно до умов кредитного договору №0011092751000 від 11 грудня 2006 року (т. 1 а.с. 21-30).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, статтею 533 ЦК передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті під час здійснення розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (далі – Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитор) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином банк як фінансова установа може укладати кредитні договори, предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

У разі порушення зобов’язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Правовими наслідками порушення основного зобов’язання, забезпеченого порукою, є солідарна відповідальність або додаткова /субсидіарна/ відповідальність, якщо така відповідальність встановлена договором поруки.

Солідарна відповідальність означає, що у разі невиконання боржником основного зобов’язання, кредитор має право вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі або частково як від боржника, так і від поручителя, або від них обох.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України визначено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Правовий аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припиненням права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Судом встановлено, що з метою досудового врегулювання спірних правовідносин, 27 жовтня 2015 року позивач звертався до відповідачів з вимогами про дострокове повернення кредиту в добровільному порядку, зазначив, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання цієї вимоги, банк буде змушений звернутися до суду але останні свої зобов’язання не виконують (т.1 а.с. 14-20).

Враховуючи те, що банк звернувся до суду у березні 2016 року, суд вважає, що порука не є припиненою.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов’язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Встановлено, що умовами п.п. 2.2 договору поруки №73888 від 11 грудня 2006 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 та п.п. 2.2 договору поруки №73892 від 11 грудня 2006 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й позичальник. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною (а.с.12-13).

Тому позивач має право вимагати виконання зобов’язання як від боржника, так і від поручителів.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець, має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Суд вважає, що позивачем вчинено всі дії згідно із законом та умовами договорів кредиту та поруки для досудового врегулювання спірних правовідносин, направлено на адресу відповідачів лист-вимогу про усунення порушень зобов’язання. (а.с. 14-20).

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договорами підлягає задоволенню у повному обсязі.

Досліджуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання кредитного договору недійсним, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору свідчить про те, що договір не є укладеним, а згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору, але зі змісту ст. 1054 ЦК вбачається, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час.

Зі змісту положень кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_2 вбачається, що сторони, підписавши цей договір, досягли згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для кредитних договорів.

Отже, кредитний договір, який був укладений між сторонами, відповідав всім вимогам законодавства України, яке діяло на час його укладення, і ОСОБА_2 з грудня 2006 року по травень 2017 року не оскаржувався.

Загальними правовими підставами визнання правочину недійсним є порушення умов його дійсності.

Відповідно до ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Дані положення закону при укладенні договору були дотримані і не порушені.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.

При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 із умовами кредитного договору від 11 грудня 2006 року, та з загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту в АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» була ознайомлена, і при підписанні договору сторони підтвердили, що текст договору відображає дійсність їх намірів, про що свідчить підпис позивача на договорі.

Таким чином, твердження позивача про те, що вона не була ознайомлена з усіма умовами, загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту в АКІБ «УкрСиббанк», не відповідає дійсності.

Позивач за зустрічним позовом зазначає про порушення з боку АТ «УкрСиббанк» під час укладення кредитного договору Закону України «Про захист прав споживачів», а саме стверджує про неповідомлення її в порушення ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» повно інформації про умови кредитування: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача, орієнтовану сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяг, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Суд не може взяти до уваги такі доводи, оскільки відповідачем за зустрічним позовом дану вимогу Закону виконано, про що свідчить п. 9.13 кредитного договору, відповідно до якого позичальник його підписанням підтверджує факт отримання ним перед підписанням договору Інформаційного листа відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме, ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (т. 1 а.с. 8 звор.).

Така позиція була також висловлена ВССУ у рішенні від 24 лютого 2016 року у справі №6-35260ск15) з цього питання. В цьому рішенні ВССУ зазначено також, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі ненадання інформації, яка зазначена у ч. 2 даної статті, банк несе відповідальність, яка встановлена ст. ст. 15 та 23 цього Закону, тобто споживач має право на відшкодування завданих такими діями збитків, однак закон не передбачає можливості визнання недійсним у такому випадку кредитного договору.

Крім того, посилання позивачки за зустрічним позовом на те, що діяльність Банку є нечесною підприємницькою діяльністю, оскільки відповідач приховав від неї повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та не попередив позичальника про валютні ризики, що позбавило останню можливості здійснити свідомий вибір схеми кредитування, не відповідає вимогам закону.

За положеннями ч.1, п.1,2 ч.2, п.1 ч.3, ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька діяльність забороняється.

Забороняються як такі, що вводять в оману стосовно основних характеристик продукції таких як очікувані результати споживання; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; пропонувати для реалізації продукцію за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

В силу ч. 6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, зокрема, з підстав зазначених вище, які в силу вимог ч.1 ст.215 ЦК України повинні існувати в момент вчинення правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, крім кредитного договору позивачкою були підписані також договори поруки.

Оскільки текст укладеного з ОСОБА_2 кредитного договору містить повну інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку, валютні ризики та форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування, договір повністю відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», то за таких обставин, суд вважає, що відсутні підстави вважати укладений сторонами кредитний договір таким, що здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності.

Крім того, посилання позивачки на несправедливість умов договору, суперечність їх принципу добросовісності внаслідок істотного дисбалансу договірних праві обов’язків, погіршення становища споживача, як на підставу визнання договору недійсним, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки суд вважає, що волевиявлення позивачки під час укладання кредитного договору було вільним, свідомим та повністю відповідало її внутрішній волі та було направлено на реальне настання правових наслідків, що відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договорів та визначені умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Тому доводи позивачки, щодо невідповідності умов кредитного договору від 11 грудня 2006 року вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» на думку суду є безпідставними і не можуть слугувати підставою для визнання зазначеного кредитного договору недійсним в цілому.

Суд враховує, що не погоджуючись з умовами кредитного договору від 11 грудня 2006 року, позивачка тривалий час виплачувала кредит та звернулась до суду із зустрічним позовом за захистом своїх прав лише у травні 2017 року, а до цього часу, протягом одинадцяти років, не ставила питання у передбаченому законодавством порядку про визнання кредитного договору недійсним.

За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, у зв’язку з їх недоведеністю.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовій збір в розмірі 13746,90 грн., у зв’язку із задоволенням первісного позову дані виплати підлягають стягненню з відповідачів в рівних частках.

На підставі ст.ст. 215, 524, 533, 554, 610, 611, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 264, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, МФО 351005, р/р 29090000000113, м. Харків, просп. Московський, 60) заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №0011092751000 від 11 грудня 2006 року, станом на 11 березня 2016 в сумі 34975 (тридцять чотири тисячі дев’ятсот сімдесят п’ять) доларів США 62 центи, яка складається із: заборгованості за кредитом – 31084,12 доларів США; заборгованості за процентами – 3891,50 доларів США, а також пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 23910 (двадцять три тисячі дев’ятсот десять) гривень 45 копійок.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН НОМЕР_3, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, МФО 351005, р/р 29090000000113, м. Харків, просп. Московський, 60) заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №0011092751000 від 11 грудня 2006 року, станом на 11 березня 2016 в сумі 34975 (тридцять чотири тисячі дев’ятсот сімдесят п’ять) доларів США 62 центи, яка складається із: заборгованості за кредитом – 31084,12 доларів США; заборгованості за процентами – 3891,50 доларів США, а також пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 23910 (двадцять три тисячі дев’ятсот десять) гривень 45 копійок.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН НОМЕР_3, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, МФО 351005, р/р 29090000000113, м. Харків, просп. Московський, 60) витрати по оплаті судового збору в сумі 13746 (тринадцять тисяч сімсот сорок шість) гривень 90 копійок, по 4582 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дві) гривні 30 копійок з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання кредитного договору недійсним – відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 30 (тридцяти) днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Повний текст рішення складено 23 жовтня 2018 року.

Суддя: О.М. Сегеда