Постанова № 77285495, 18.10.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2018 року м. Чернівці

справа № 715/618/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів : Лисака І.Н., Яремка В.В.

секретар Тодоряк Г.Д.

позивач - ОСОБА_1

відповідач- ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 6 липня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики (головуючий в 1-й інстанції Цуренко В.А.)

встановив :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обгрунтовував слідуючими обставинами.

ОСОБА_3 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 300 000грн., які зобов'язався повернути в строк до 25.01.2018р.

Однак відповідач порушив свої зобов'язання та позику не повернув. На прохання ОСОБА_1 про добровільну сплату заборгованості ОСОБА_3 не відреагував та в усній формі відмовився сплатити заборгованість. Позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму боргу в розмірі 300 000 грн.

15 травня 2018 року сторони звернулись до суду із клопотанням про затвердження мирової угоди, однак ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 06 липня 2018 року у затвердженні даної мирової угоди було відмовлено.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 6 липня

Провадження 22-ц/794/897/18 Категорія 19/27

2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що відповідач погодився на мирову угоду та її підписав, що свідчить про визнання ним боргу перед позивачем.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залищити без задолення, рішення - залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що як вбачається із ксерокопії розписки від 25 серпня 2016 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 позику в сумі 300000грн.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, відповідно до положень ст. 1046 ЦК України.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відтак, за відсутності належної письмової форми договору позики неможливим є встановлення його реального характеру. А отже, відсутнім є доказ не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем належним чином не підтверджено надання ним відповідачу грошових коштів у вказаній в розписці сумі, обґрунтовуючи це тим, що у матеріалах справи відсутній оригінал боргової розписки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, відповідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи вищенаведені обставини суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що надана позивачем ксерокопія розписки не підтверджує укладення між сторонами договору позики, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх недоведеністю.

Єдиним доводом апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, не звернувши увагу, що відповідач погодився на мирову угоду між сторонами, а підписана мирова угода і є визнанням відповідачем боргу.

Такі доводи апелянта є безпідставними і спростовуються наступним. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду зазначеної справи судом першої інстанції, сторони звернулися до суду із заявою про закриття спровадження по справі та затвердження мирової угоди. Ухвалою Глибоцького районного суду від 6 липня 2018 року відмовлено у затверджені мирової угоди.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач погодився на мирову угоду між сторонами, а підписана мирова угода свідчить про визнанням відповідачем боргу, є безпідставними, оскільки ні заява про укладену між сторонами мирову угоду, ні мирова угода не є визнанням позову.

Судом першої інстанції зясовано всебічно та повно всі обставини справи, дано їм вірну правову оцінку, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.374, ст. 375 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 6 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повної постанови 22 жовтня 2018 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Вірно з оригіналом :