Рішення № 77273312, 12.10.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2018 року м. Ужгород№ 807/1170/16 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І., суддів Гаврилко С.Є., Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Павловій О.В.

за участю: представники сторін не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Закарпатської області, про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою та зобов’язання вчинити дії та нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 жовтня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 22 жовтня 2018 року.

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1М.) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі – відповідач 1, ДСА України), Господарського суду Закарпатської області (далі – відповідач 2, Господарський суд Закарпатської області), яким просить визнати протиправними дії Господарського суду Закарпатської області щодо відмови судді у відставці ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою; зобов'язати ДСА України та Господарський суд Закарпатської області нарахувати та виплатити судді у відставці ОСОБА_1 допомогу судді у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що з 12.02.2015 року припинила повноваження голови Господарського суду Закарпатської області у зв'язку із досягненням 64-річного віку та надіслала до Вищої ради юстиції заяву про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою відповідно до ст. 126 Конституції України та згідно з ст. 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". 05.11.2015 року Вищою радою юстиції прийнято рішення № 841/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної ОСОБА_2 України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Закарпатської області у зв'язку з поданням заяви про відставку". Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 04.02.2015 року за № 996-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді господарського суду Закарпатської області і зв'язку з поданням заяви про відставку. У зв'язку з фактичною невиплатою передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач звернулася із письмовою заяву до відповідача 2 з вимогою про нарахування та виплату вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів". 02.08.2015 року відповідач 2 своїм листом № 01-26/4601/16 відмовив позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги мотивуючи відмову тим, що Законом України "Про судоустрій та статус суддів" (у редакції, що діяла на час звільнення із посади) виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, не передбачена. В зв'язку з наведеним, позивач звернулася до суду за захистом своїх законних прав та інтересів шляхом оскарження відмови Господарського суду Закарпатської області у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою і зобов'язання ДСА України нарахувати та виплатити вказану вихідну допомогу.

Відповідач 1 (ДСА України) позов не визнала, надала заперечення на позов, у яких зазначила, що на день подачі позивачем заяви про відставку та на час прийняття Верховною ОСОБА_2 України постанови про звільнення ОСОБА_1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року втратила чинність, відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VІІ. ОСОБА_3 набрав чинності з 01.04.2014 року, є чинним та обов’язковим до виконання. З урахуванням зазначених обставин ДСА України вважає відсутніми підстави для виплати та нарахування вихідної допомоги судді у зв’язку з відставкою. Крім того, зазначає, що ДСА України не наділена повноваженнями видавати накази щодо суддів та здійснювати нарахування та виплату їх будь-яких виплат.

Відповідач 2 (Господарський суд Закарпатської області) позов не визнав, надав заперечення на позов, у якому зазначив, що суддя Ващиліна Н.М. подала заяву про відставку. Постановою Верховної ОСОБА_2 України № 996-VIII "Про звільнення суддів" від 04.02.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. Позивачем на адресу господарського суду подано заяву про виплату вихідної допомоги, яка розглянута та надано відповідь з урахуванням вимог Законів, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин. Зокрема, відповідач зазначив, що Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VІІ виключено ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року, якою регулювались питання виплати вихідної допомоги суддям, а тому у відповідача відсутні законодавчо врегульовані підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку. Крім того, питання про неконституційність виключення ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VІІ Конституційним судом України не розглядалось, у зв’язку з чим відсутнє правове підґрунтя для призначення та виплати вихідної допомоги позивачу, у зв’язку з прийняттям рішення про відставку. Оскільки, згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів", який діяв на момент виникнення правовідносин, відсутні законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, тому ОСОБА_1 було відмовлено у нарахуванні та виплати вихідної допомоги. З урахуванням зазначених обставин просив відмовити у задоволенні позову.

Позивач в судове засідання не з'явилася, натомість, подала заяву про розгляд справи зі її відсутності, при цьому, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач 1 в судове засідання не з'явився, не повідомив суд про причини не прибуття, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судової кореспонденції, також не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач 2 в судове засідання не з'явився, не повідомив суд про причини не прибуття, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судової кореспонденції, також не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, суд вважає, що немає перешкод для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що згідно з розпорядженням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 01.11.1978 року ОСОБА_1 призначено арбітром Державного арбітража при облвиконкомі, а з 18.09.1984 року рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів затверджена головним державним арбітром держарбітражу Закарпатської області.

Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 31.01.1992 року № 2082-ХІІ ОСОБА_1 призначена головою арбітражного суду Закарпатської області.

ОСОБА_2 суддів України від 29.02.2008 року № 21 ОСОБА_1 призначена строком на п'ять років головою господарського суду Закарпатської області, а рішенням Вищої ради юстиції від 16.05.2013 року № 235/0/15-13 – на посаду голови господарського суду Закарпатської області строком на п'ять років повторно.

ОСОБА_2 зборів суддів від 17.04.2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду голови господарського суду Закарпатської області строком на один рік.

З 12.02.2015 року позивач припинила повноваження голови господарського суду Закарпатської області у зв'язку із досягненням 64-річного віку.

30.03.2015 року ОСОБА_1 надіслала до Вищої ради юстиції України заяву про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою.

05.11.2015 року Вищою радою юстиції України прийнято рішення № 841/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної ОСОБА_2 України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Закарпатської області у зв'язку з поданням заяви про відставку".

Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 04.02.2016 року № 996-VIII "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено з посади судді господарського суду Закарпатської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови господарського суду Закарпатської області від 09.02.2016 року № 02.6-07/5-к ОСОБА_1 відраховано зі штату господарського суду Закарпатської області.

Позивач звернулася до господарського суду Закарпатської області із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу судді, який вийшов у відставку. У відповіді на заяву Господарський суд Закарпатської області (відповідач 2) зазначив, що підстав для такої виплати немає, оскільки на момент виходу позивача у відставку відповідно до чинного нормативного регулювання виплати такої допомоги не передбачена.

Вважаючи відмову в нарахуванні та виплати вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Крім того суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин питання організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначались Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI (далі ОСОБА_3 2453).

Відповідно до ст. 100 Закону 2453 (в редакції до 1 квітня 2014 року) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч. 5 ст. 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно з положеннями частин 1,3,4 ст. 109 Закону 2453 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді, незалежно від мотивів, подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 6 ст. 111 Закону 2453 передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_2 України.

Статтею 136 Закону 2453 передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (далі вихідна допомога).

Отже, за приписами Закону 2453 (в редакції Закону, що діяла до 1 квітня 2014 року) суддя, який подав заяву про відставку, продовжував здійснювати свої повноваження та вважався звільненим у відставку з дня набрання чинності відповідним рішенням органу, який обрав або призначив суддю, у випадку позивача постанови Верховної ОСОБА_2 України, і саме з цього моменту такий суддя набував право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

1 квітня 2014 року набрав чинності ОСОБА_3 України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року, яким ст. 136 Закону 2453 було виключено.

У подальшому до Закону 2453 неодноразово вносились зміни, у т.ч., і Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності з 28 березня 2015 року, та відповідно до якого ОСОБА_3 2453 викладено в новій редакції.

Статтею 111 Закону 2453 (в редакції на момент подання позивачем заяви про відставку та винесення Верховною ОСОБА_2 України постанови, якою позивача звільнено у відставку) передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених ч. 5 ст. 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно з приписами ст. 109 Закону 2453 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ст.131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку. Частиною 6 ст. 111 Закону 2453 передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_2 України.

Суд констатує, що після викладення в новій редакції та з урахуванням внесених змін ОСОБА_3 2453 не містить положень про виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку, відтак, починаючи з 1 квітня 2014 року та станом на момент звільнення позивача з посади судді у відставку законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, відсутні.

Конституційний Суд України в рішенні від 19 листопада 2013 року № 1-1/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII Прикінцеві положення, абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII Перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

На момент реалізації позивачем права на вихід у відставку виплата вихідної допомоги не була передбачена нормами чинного законодавства. Враховуючи чіткість та однозначність визначеності нормативного регулювання даного питання, позивач не міг очікувати на отримання такої вихідної допомоги, у зв'язку з чим його сподівання не можуть бути визнані законним та правомірними.

Посилання позивача на те, що він отримав право на одержання вихідної допомоги водночас із набуттям права на відставку з 02.12.1999 року, суд відхиляє з посиланням на наступне.

ОСОБА_2 Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною ОСОБА_2 України постанови про звільнення позивача.

Таким чином, зважаючи на те, що на дату прийняття Верховною ОСОБА_2 України постанови про звільнення позивача з посади судді (04.02.2016 року) був чинним ОСОБА_3 України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 07.07.2010 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою - суд доходить до висновку про відсутність у позивача права на отримання такої допомоги.

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.08.2016 року (К/800/22224/16), від 16.06.2016 року (К/800/49255/15), від 04.10.2016 року (К/800/17188/16, К/800/17202/16, К/800/17180/16), від 18.10.2016 (К/800/52210/15, К/800/6281/16).

Суд зазначає, що передбачена ст. 136 Закону 2453 виплата вихідної допомоги судді пов'язувалась законодавцем з фактом виходу судді у відставку та не залежала від дати набуття права на відставку.

Отже, при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватись нормами законодавства, що регулює спірні правовідносини, у редакції чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку, тобто, нормами Закону 2453 в редакції чинній станом на дату прийняття постанови Верховної ОСОБА_2 України, якою позивача звільнено у відставку.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що станом на дату звільнення позивача з посади 04.02.2016 року, а також станом на час подачі позивачем до Вищої ради юстиції заяви про вихід у відставку, були відсутні передбачені законом підстави для виплати позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем 2 доведено відсутність законодавчих підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, в зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими, суперечать вимогам закону та не відповідають обставинам справи, що підтверджується дослідженими належними та допустимими доказами, в зв’язку з чим в задоволенні вимоги до Господарського суду Закарпатської області про визнання протиправними дій щодо такої відмови слід відмовити та слід відмовити в задоволенні похідної вимоги про зобов'язання ДСА України нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою.

У відповідності до ст. 139 КАС України та в зв'язку з відсутністю судових витрат відповідача – суб'єкта владних повноважень, судові витрати не стягуються та за рахунок бюджету не компенсуються.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 49, 72 - 77, 241 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 (Закарпатсська область, Ужгородський район, с. Минай, вул. Тичини, 40, код НОМЕР_1) до Державної судової адміністрації України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, код 26255795), Господарського суду Закарпатської області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код 03499922), про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою та зобов’язання вчинити дії та нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Рейті

ОСОБА_4

ОСОБА_5