Постанова № 77265820, 07.09.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/3653/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 вересня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого: Собослой Г.Г.,

суддів: Готра Т.Ю., Бисага Т.Ю.,

секретаря: Микуляк Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду від 07 серпня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 15 вересня 2017 року у справі №309/3653/15-ц (Головуючий: Кемінь В.Д.), -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1, третя особа без самостійний вимог на стороні позивача - служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком за місцем його постійного проживання АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивує тим, що із ОСОБА_1 проживали в зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хустського районного суду від 27.10.2014 року. За час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, якого за рішенням суду, після розірвання шлюбу між сторонами залишено на вихованні та утриманні біля матері - ОСОБА_1.

У серпні 2015 року позивач дізнався, що відповідач ОСОБА_1 виїхала на заробітки в Чеську Республіку, а дитина залишилася на вихованні матері відповідача.

У вересні 2015 року, батьки ОСОБА_1 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, маючи намір виїжджати на заробітки за кордон та не маючи можливості опікуватися внуком, в добровільному порядку привезли до позивача додому їх з відповідачем сина ОСОБА_5 та передали його батьку на виховання, про що склали нотаріально завірену заяву.

З того часу і по теперішній час, дитина проживає з батьком, ним створено всі необхідні умови для матеріального забезпечення та виховання сина, дитина проживає разом з ним у будинку батьків, де створено всі умови для нормального розвитку дитини. Позивач займається підприємницькою діяльністю, має постійних дохід. Дитина дуже прив'язана до нього, позивач займається його вихованням та розвитком, постійно піклується та турбується про сина і вважає, що проживання разом з ним буде відповідати інтересам дитини. Натомість відповідач проживає за кордоном та не має можливості у повній мірі займатися вихованням дитини, має бажання вивезти дитину на постійне місце проживання за кордон, що порушує право позивача та унеможливить спілкування з дитиною.

Під час розгляду справи представником позивача ОСОБА_10 подано заяву про уточнення позовних вимог та просили змінити місце проживання дитини неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити місце проживання неповнолітнього разом з батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 по місцю його постійного проживання АДРЕСА_2.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Тячівської районної державної адміністрації та служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька, виходячи із правовідносин, що склалися між сторонами, узгодивши із ОСОБА_1 її правову позицію по даній справі, яка діє винятково в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, що дозволить припинити наявні в судах спори з приводу місця проживання дитини, відібрання дитини та забезпечить належну участь у вихованні та утриманні дитини, як з боку матері і батька, для повного і гармонійного розвитку малолітнього сина, який потребує любові і розуміння та рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, із додержанням безумовних вимог Декларації прав людини, прийняту Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, у принципі якої проголошено, що малолітня дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння не повинна бути розлучена зі своєю матір'ю, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, яких немає у спірних відносинах між батьками. Також зазначає, що шлюб між нею та ОСОБА_3 на підставі рішення суду від 27.10.2014 року було розірвано та неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 залишено на утриманні та вихованні матері - ОСОБА_1. Всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили, 07.11.2014 року та поза волею ОСОБА_1, ОСОБА_3 забрав проживати сина, який залишений проживати із матір'ю, за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3.

28 листопада 2015 року ОСОБА_1 уклала шлюб із громадянином Чеської Республіки ОСОБА_21, проживає АДРЕСА_4, який надав безумовне право на проживання необмежене та на повне безумовне утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, який є сином його дружини, для чого компетентні повноважні органи Республіки Чехія посвідчили документи з перекладом на українську мову. Також, ОСОБА_1 має дозвіл на здійснення трудової діяльності (працевлаштування) на території Республіки Чехія, що підтверджується угодою про трудову діяльність.

Крім того, з часу коли ОСОБА_3 забрав дитину проживати за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3, якого залишено на утриманні та вихованні матері, не надає ОСОБА_1 повноцінно опікуватися, виховувати та навіть мати безперешкодне без обмежень побачення із сином.

Посилаючись на вказані обставини просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 до досягнення 10-ти річного віку з матір'ю ОСОБА_1 за її місцем реєстрації: АДРЕСА_5 та надати дозвіл на виїзд за межі України до Республіки Чехія на тимчасове місце проживання матері без згоди батька гр.ОСОБА_3 із правом оформлення всіх проїзних документів на дитину без згоди батька ОСОБА_1 з правом вивозу малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 без згоди і супроводу батька.

Також просила дозволити ОСОБА_1 одноосібно приймати рішення на території Республіки Чехія з невідкладних питань, що стосуються здоров'я і навчання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, щодо визначення його місця проживання, організації вільного часу та відпочинку, але з урахуванням встановленого порядку участі батька гр.ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також здійснювати законне представництво дитини, відповідати за дитину, захищати її права та інтереси на території Республіки Чехія у повсякденному житті.

Рішенням Хустського районного суду від 07 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з батьком - задоволено.

Визначено місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, за місцем його постійного проживання в АДРЕСА_6.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог: служба у справах дітей Тячівської РДА, служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька - відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 15 вересня 2017 року заяву представника позивача ОСОБА_10 про ухвалення додаткового рішення у даній справі задоволено і змінено місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, що було визначено за адресою: АДРЕСА_7 з матір'ю ОСОБА_1.

У задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 про надання їй дозволу одноосібно приймати рішення на території Республіка Чехія з невідкладних питань, що стосуються здоров'я і навчання малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо визначення місця її проживання, організації вільного часу та відпочинку, але з у рахуванням встановленого порядку участі батька ОСОБА_3 у вихованні та спілкування з дитиною, а також здійснювати законне представництво дитини, відповідати за дитину, захищати її права та інтереси на території Республіки Чехії у повсякденному житті - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у цій справі, як такі, що постановленні з порушеннями норм процесуального та матеріального права, оскільки підстави передбачені чинним законодавством для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_3 і у відмові зустрічної позовної заяви ОСОБА_1, відсутні, так як із часу, коли ОСОБА_3 забрав проживати неповнолітню дитину ОСОБА_4 за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_8, якого за рішенням від 24.10.2014 року Хустським районним судом залишено на утриманні та вихованні матері, не надає ОСОБА_1 бачитися з сином, повноцінно опікуватися, виховувати та навіть мати безперешкодне без обмежень побачення із ним. ОСОБА_1 може надати своєму сину достатню увагу, підтримку та матеріальне забезпечення. Судом першої інстанції не було встановлено, що проживання сина ОСОБА_4 з його матір'ю ОСОБА_1 буде суперечити інтересам дитини і матиме характер особливо непридатного або явно неблагополучного. Зневажлива поведінка батька дитини ОСОБА_3 до законодавства України, а саме: неповага до законів, невиконання рішень судів та зловмисне приховування дитини від її матері може мати негативні наслідки для виховання дитини та суперечить інтересам малолітнього ОСОБА_4.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_14, які підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_10, які просять рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали в зареєстрованому шлюбі з 25.09.2010 року і рішенням Хустського районного суду від 27.10.2014 року шлюб між сторонами було розірвано.

Згідно даного рішення неповнолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 залишено на вихованні матері ОСОБА_1 і стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина до досягнення ним повнолітнього віку.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 разом з неповнолітнім сином - ОСОБА_4 проживали у будинку своїх батьків - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в АДРЕСА_9, а ОСОБА_3 в будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до висновку Тячівської районної державної адміністрації №217 від 03.11.2014 року позивачу ОСОБА_3 надано згоду на зустріч батька з малолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 у визначений день - суботу (з 10:00 до 18:00 год.) по місцю проживання батька.

Із пояснень ОСОБА_3 наданих у суді першої інстанції вбачається, що мати його колишньої дружини ОСОБА_9 у серпні 2015 року зателефонувала та попросила його забрати до себе на проживання їхнього з відповідачем неповнолітнього сина, оскільки ОСОБА_1 не планує проживати в Україні і додому не повернеться, а вони з дідусем не взмозі утримувати дитину.

Під час розгляду справи, допитані в якості свідків у першій інстанції ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є батьками відповідача ОСОБА_1 стверджували, що їх донька ОСОБА_1 спочатку виявила бажання на нетривалий час виїхати на проживання до Чеської Республіки та залишила дитину на їх вихованні. Однак,через деякий час ОСОБА_1 повідомила, що зробила вибір у своєму житті та має намір вийти заміж за ОСОБА_22, з яким буде постійно проживати у Чеській Республіці. Після таких подій вона з чоловіком вирішили повернути неповнолітню дитину на виховання батька - ОСОБА_23, про що склали нотаріально завірену заяву. Також ними стверджено, що вони дозволили проживати доньці ОСОБА_1 з онуком у їхньому власному будинку в с.Чумалево, вул.Промислова №17, Тячівського району, однак після її негативного ставлення до сімейних цінностей, неналежної поведінки та аморального ставлення до них як до батьків, вони не бажають з нею спілкуватися та хочуть вжити заходи для заборони відповідачу ОСОБА_1 з'являтися у їхньому господарстві.

Із нотаріально посвідченої заяви №559-560 від 07.09.2015 року вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9, мешканці АДРЕСА_11, Тячівського району, добровільно без будь-якого тиску передали їхнього онука ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 на утримання його батькові - ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю їхньої доньки ОСОБА_1 на території України.

Згідно рішення Хустського районного суду від 03.11.2015 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відібрання дитини, вирішено відібрати від ОСОБА_3 неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 та передано на постійне місце проживання до матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_10, місце реєстрації АДРЕСА_11, Тячівського району, Закарпатської області, місце фактичного проживання АДРЕСА_12

Рішення суду не виконано у зв'язку з відмовою неповнолітнього ОСОБА_4 йти до матері, про що складено відповідний акт державним виконавцем від 04.11.2015 року у присутності сторін, представника соціальної служби та працівників поліції.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Закарпатської області від 29.03.2016 року зупинено апеляційне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відібрання дитини до вирішення цивільної справи про визначення місця проживання дитини.

Із листа №402/03-7 від 13.11.2015 року, за підписом головного лікаря Хустської РЛ Роман В.М. слідує, що згідно запису «Журнал амбулаторного прийому приймального відділення Хустської районної лікарні» від 05.11.2015 року, тобто на наступний день після примусового виконання рішення суду, щодо відібрання дитини від батька та передачу на виховання матері, малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, мешк.АДРЕСА_3, внаслідок медичного огляду, черговим педіатром встановлено діагноз: гостра реакція на стрес та скеровано малолітнього на амбулаторне лікування.

У рішенні суд першої інстанції констатує, що вбачає причинно-наслідковий зв'язок у стресовому стані малолітнього сина сторін - ОСОБА_4, внаслідок його передачі матері ОСОБА_1, оскільки із заяви начальника відділу ДВС поданої на ім'я голови Хустського районного суду, щодо встановлення способу виконання судового рішення, вбачається наступне: «Однак під час безпосередньої передачі матері дитини, дитина ОСОБА_4, відмовився йти до матері, що проявилося нервовим станом дитини, а саме: на очах дитини з'явилися сльози та почувся несамовитий крик».

Ухвалою суду від 07.04.2017 року доручено службі у справах дітей Хустської міської ради із залученням практичного психолога Департаменту освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації провести бесіду із неповнолітнім ОСОБА_4, з метою визначення волі самої дитини у виборі нею постійного місця проживання разом з одним із батьків.

Протоколом індивідуального діагностичного обстеження від 14.06.2017 року та висновку зробленого завідувачем центру практичної психології, соціальної роботи і корекційної освіти Закарпатського ІППО Шевчук В., вбачається, що малолітній ОСОБА_4 при обстеженні, що здійснювалось відповідно до віку за допомогою модифікованої методики «Моя сім'я» та діагностичної бесіди, проявив бажання постійно проживати з батьком, однак припускає тимчасове проживання з бабусею Марічкою (мамою матері).

Згідно висновку виконавчого комітету Хустської міської ради №441/22/12 від 29.02.2016 року, щодо зміни місця проживання дитини ОСОБА_4, зробленого на підставі заяви поданої позивачем, з врахуванням висновків Комісії з питань прав дитини від 29.06.2016 року №4, орган опіки та піклування Хустського виконавчого комітету рекомендовано змінити місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_8.

Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців стверджується, що позивач є платником податків та зареєстрований як фізична особа підприємець.

Довідкою Хустського відділення №4 ПАТ КБ «Приват Банк» №12-45 від 15.02.2017 року стверджується, що на рахунку ОСОБА_3 станом на день видачі довідки наявні кошти в сумі 130 171 грн. 05 коп..

Дані обставини підтверджують про наявність фінансової можливості утримувати неповнолітню дитину та створення ним належних умов для його виховання.

ОСОБА_3 по місцю проживання характеризується позитивно.

З акту обстеження житлово-побутових умов проживання вбачається, що неповнолітній ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_13 разом зі своїм батьком ОСОБА_3 та дідусем ОСОБА_17 - ІНФОРМАЦІЯ_12 та бабусею ОСОБА_18 - ІНФОРМАЦІЯ_13. У будинку наявні 4 житлові кімнати, одна з яких дитяча. У дитини окрема кімната, вона не прохідна, з правильним денним освітленням, нещодавно зроблено ремонт кімнати, кімната тепла, затишна, наявні дитячі меблі, наявне водо- та газопостачання, санітарно-гігієнічний стан будинку відповідає нормам. Сам будинок та прилегла до нього територія знаходяться в ідеальному стані.

З листа завідувача ДНЗ №3 «Дзвіночок» №3 від 22.05.2017 року та журналу відвідувань навчального закладу вбачається, що неповнолітній ОСОБА_4 регулярно відвідує вказаний дошкільний навчальний заклад.

При зверненні в суд із зустрічним позовом ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 до досягнення 10-ти річного віку з мамою гр.ОСОБА_4 за її місцем реєстрації: АДРЕСА_14.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції ОСОБА_3 та його представником ОСОБА_19 надано рішення Тячівського районного суду від 02 жовтня 2017 року, яким визнано ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_14 уродженку та зареєстровану в АДРЕСА_15 такою, що втратила право на користування житлом в будинку АДРЕСА_16 по справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.

Дане рішення суду набрало законної сили.

З пояснень ОСОБА_1 та наявних матеріалів справи вбачається, що відповідач вже тривалий час не проживає в Україні, одружена з громадянином Чеської Республіки та бажає, щоб дитина проживала з нею за кордоном і встановлено, що на даний час ОСОБА_1 працевлаштована в Чеській Республіці та проживає за адресою чоловіка ОСОБА_11.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постанова Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII) дитина з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбу між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст.141 СК України).

Відповідно до положень ст.ст.150, 151 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Згідно зі ст.153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків.

Частина 1 статті 161 СК України передбачає, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року , в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати такі умови, як у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п.п.94-102 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України від 16 липня 2015 року).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції встановив, що відповідач протягом останніх двох років в Україні не проживає, не має постійного місця проживання, за місцем реєстрації відсутня і на даний час на підставі рішення Тячівського районного суду від 02 жовтня 2017 року визнана такою, що втратила право користування житлом у будинку АДРЕСА_18, місце роботи в Україні та доходу немає, у 2015 році виїхала за кордон та залишила дитину на вихованні своїх батьків.

Допитані в якості свідків батьки відповідача та не заперечується ОСОБА_1, що вона не має наміру проживати в Україні, оскільки нею укладено шлюб з громадянином Чеської Республіки.

Малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_3 та бабусею ОСОБА_18, дідусем ОСОБА_3 в одному будинку, бабуся ОСОБА_9 та дідусь ОСОБА_8 (батьки ОСОБА_1) вільно спілкуються з онуком, забирають його на вихідні по місцю свого проживання в АДРЕСА_17, що не заперечується ними.

Таким чином, останні три роки дитина ОСОБА_4 постійно проживає з батьком, виявила бажання проживати з батьком і надалі, ОСОБА_3 з турботою ставиться до своєї дитини, яка проживає з батьком у сприятливих умовах, доглянута забезпечена всім необхідним, житлом та умовами для проживання і виховання, належним чином виконує свої батьківські обов'язки, працює та має достатній заробіток для її утримання, а тому судова колегія вважає, що відібрання дитини у батька, з середовища до якого вона звикла може призвести до негативних наслідків і визначення місця проживання дитини із батьком найкраще забезпечує інтереси дитини у даному випадку.

Європейський суд з прав людини у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року, у якому було встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказує та допускає розлучення дитини з матір'ю, а таким винятковим випадком може бути ситуація, в якій не відповідає інтересам дитини, що залежно від конкретної справи допускає і залишення дитини з батьком, але зазвичай це потребує уникнення поверхового ставлення, забезпечення поглибленого вивчення і врахування різноманітних факторів.

Вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Визначаючи місце проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, суд першої інстанції не обмежує право матері на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини і мати ОСОБА_1 може реалізовувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішення органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

При зверненні в суд із зустрічними позовними вимогами щодо визначення місця проживання дитини біля матері та надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька, а також на вчинення будь-яких дій, що стосується неповнолітньої дитини без згоди батька у Чеській Республіці і ОСОБА_1 посилається на проживання у зареєстрованому шлюбі з гр.Чехії - ОСОБА_11, який надав безумовне право на необмежене проживання та гарантію утримання ним неповнолітньої дитини за кордоном, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги та надано оцінку доказам, наданих ОСОБА_1 на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і результати оцінки доказів відображені в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті таких.

За таких обставин, суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1.

Рішення та додаткове рішення суду є обґрунтованим та законним і підстав для його зміни чи скасування немає.

Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду від 07 серпня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 15 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2018 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Закарпатської області Г.Г. Собослой