Рішення № 77258818, 18.09.2018, Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа № 478/760/18 Провадження № 2/478/339/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року. смт Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області, в складі:

головуючого судді Іщенко Х.В.,

при секретарі Луговській А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду смт Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

21.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів. Зазначив, що 15.05.2018 року між ним та ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ», в особі директора ОСОБА_2, був укладений договір фінансового лізингу № 01022 (далі - Договір). Зазначає, що предметом договору був транспортний засіб марки Ravon R2 comfort. У цей же день, відповідно до квитанції №46 від 15.05.2018 року, позивачем було перераховано на банківський рахунок відповідача у ПАТ «ПУМБ» (МФО 334851, код отримувача 41597671, р/р НОМЕР_1) авансовий платіж у розмірі 20000,00 грн. та комісію банка в сумі 200,00 грн., що підтверджується копіями банківських квитанцій. Позивач, ознайомившись детально з текстом Договору, стверджує про обманні дії з боку представників товариства при складанні зазначеного Договору щодо отримання автомобіля, тому, що у Договорі відсутні будь – які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, не зазначено, куди має звернутись споживач у випадку порушення якості, комплектації та інших умов з продажу товару. Також, у Договорі предметом лізингу визначено: транспортний засіб марки Ravon, модель R2, комплектація comfort, вартістю 199000 грн., що не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі - (марка, модель, номер кузову та номер двигуна, рік випуску, колір, об’єм двигуна, індивідуальні технічні характеристики тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо. Лізингодавець не надав лізингоотримувачу реквізити сервісної організації, яка має здійснювати сервісне обслуговування предмета лізингу. 16.05.2018 року позивач звернувся до представників ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» з проханням врегулювати даний спір, на що йому (позивачу) останні запропонували написати заяву про розірвання Договору, після чого пообіцяли повернути сплачені кошти. Але уважно вивчивши зазначений Договір позивач зрозумів, що при розірванні Договору до підписання акта приймання – передачі предмета лізингу він втратить значну суму сплачених коштів 19920 грн., про що менеджери ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» його не повідомили. Даний Договір укладено з порушеннями норм чинного законодавства, а саме Цивільного кодексу України та ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому, як наслідок, договір може бути визнано недійсним в судовому порядку. Викладене вище змусило позивача звернутись до суду за захистом порушеного права.

В судове засідання на розгляд справи позивач не з’явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, хоча був своєчасно та належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи через розміщення оголошення на офіційній сторінці суду на веб-сайті «Судова влада України». Заперечень проти позову у судове засідання не надано.

Давши оцінку матеріалам справи,суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Судом встановлено, що згідно квитанції №46 від 15.05.2018 року, позивачем з метою отримання автомобіля сплачено авансовий платіж в сумі 20000,00 грн.

15.05.2018 року між ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу №01022, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався надати позивачу предмет лізингу автомобіль марки Ravon R2, модифікації comfort, тип двигуна 1,25 бензин, вартістю 7566,54 доларів США, або 199000 грн., а позивач отримати автомобіль, оплатити послуги відповідача та щомісячними платежами сплатити вартість автомобіля та послуги лізингодавця.

Відповідно до п.1.7. даного договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу. Відповідно п. 8.5. договору передбачено, що всі платежі, які визначаються у додатку №1 до даного договору, сплачуються лізингоодержувачем згідно з обмінним курсом долара США.

Відповідно до п.10.2. сторони погодились, що щомісячні лізингові платежі та платежі, що підлягають сплаті за цим договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість предмету лізингу, визначену 169,91 доларів США або 4468,63 грн.

Згідно вимог ч.1 ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст.807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

За змістом ч.1 ст.808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до вимог ст.1 ЗУ «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст.6 даного Закону, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону. ЗУ «Про фінансовий лізинг» надає право лізингоодержувачу:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або мовам договору, специфікаціям;

3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

У випадку якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати:

1) заміни речі, якщо це можливо;

2) відповідного зменшення розміру плати за користування річчю;

3) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення;

4) розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані (ч.2 ст.768 ЦК України).

Положеннями ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Погоджені сторонами платежі, які входять до складу лізингового платежу, відповідають вимогам ст.16 цього Закону, оскільки нормами вказаної статті передбачено оплату не лише вартості предмета лізингу, а й інших витрат лізингодавця, пов’язаних з виконанням умов договору.

Відповідно до ст.21 ЗУ «Про захист прав споживачів», права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

В ст.18 цього Закону наведено перелік несправедливих умов у договорах із споживачами, який не є вичерпним та визначено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Згідно з п.12.1 договору фінансового лізингу передбачено, що лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж та повністю або частково сплатив авансовий платіж та не отримав транспортний засіб має право розірвати даний договір, однак в цьому випадку лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання в розмірі 20% від сплаченої суми авансового платежу. В такому випадку адміністративний платіж за договором лізингоодержувачу не повертається.

Однак, вказана стаття договору суперечить положенням п.4 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням договору є несправедливою умовою договору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, в договорі фінансового лізингу №01022, укладеному між позивачем та відповідачем 15.05.2018 року, обмежені права позивача, як споживача, передбачені Законами України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг» та ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, його положення в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов’язків сторін договору на шкоду споживача, є несправедливими і порушують вимоги чинного законодавства.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за заявою осіб, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що згідно копії квитанції №46 від 15.05.2018 року, позивачем внесено кошти в сумі 20000,00 грн. авансового платежу згідно договору фінансового лізингу №01022 від 15.05.2018 року на рахунок ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ».

15.05.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 укладено договір №01022 фінансового лізингу.

У відповідності до вимог п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 «Про фінансовийлізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно зі ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Пунктом 3 ч.1 ст.11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Виходячи з положень статей 1 та 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг», укладений між сторонами договір фінансового лізингу є за своєю правовою природою змішаним договором, який поєднує в собі ознаки договору купівлі-продажу із розстроченням платежу та договором найму автотранспортного засобу. Крім цього, відповідно до п.5 ч.1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою, а тому на правовідносини між сторонами розповсюджується й положення ЗУ «Про захист прав споживачів».

Крім того, пунктом 12.3. вказаного договору встановлено, що в інших випадках, не передбачених даним договором, лізингоодержувач має право розірвати даний договір виключно з підстав, які чітко передбачені чинним законодавством України на момент такого розірвання.

З доводів позивача, не спростованих відповідачем, без попередньої сплати ним на рахунок ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» адміністративного платежу у сумі 20000 грн., що становить 10% від вартості предмета лізингу (який, відповідно до умов договору поверненню не підлягає), договір між сторонами 15.05.2018 року не був би укладений.

Проте, які саме дії, що має вчинити лізингодавець, розуміються під змістом «комісія за організацію договору», а також, чому розмір вказаного платежу на даному етапі правовідносин між сторонами є досить істотним, договором не визначено.

Відповідачем також не надано суду переконливих пояснень з цього приводу, враховуючи, що окрім підписання сторонами бланку типового договору від 15.05.2018 року, будь-яких інших дій відповідачем вчинено не було, а всі наступні звернення позивача не були задоволені та він фактично відмовився від придбання автомобіля та від надання йому відповідачем в подальшому фінансових послуг.

Як зазначено вище, договір фінансового лізингу є за своєю правовою природою змішаним договором, який поєднує в собі ознаки договору купівлі-продажу із розстроченням платежу та договором найму автотранспортного засобу, а також договором з надання фінансових послуг, тому на правовідносини між сторонами розповсюджується положення ЗУ «Про захист прав споживачів».

За положеннями ст.17 вказаного Закону, за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов’язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України.

Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту. В договорі ж від 15.05.2018 року не зазначені усі необхідні данні автомобіля, що пропонувався позивачу: рік випуску, номер кузова автомобіля та інші дані, що відрізняють його від автомобілів подібної модифікації.

Згідно з вимогами ст.21 цього Закону, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Згідно ст.203ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі встановленій законодавством та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину відповідно до ст.215ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В той же час, оспорюваний позивачем договір було укладено сторонами у письмовій формі, проте без дотримання нотаріальної форми договору лізингу.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.215ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням встановленого, зважаючи на наявність підстав вважати оспорюваний договір фінансового лізингу недійсним через невідповідність його вимогам закону, з метою відновлення порушених прав позивача, до спірних правовідносин необхідно застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім платежу у розмірі 20000 грн.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь коштів у сумі 20000 грн., сплачених ним при укладанні договору.

Відповідно до ч. 6 ст.141ЦПК України суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 704,80 грн., від сплати якого позивач звільнений.

Керуючись ст.ст.4, 5, 141, 265, 268, 273, п. 125.5 Перехідних положень ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів – задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №01022 від 15 травня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. сплаченого авансового платежу згідно договору фінансокого лізингу №01022 від 15 травня 2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» на користь держави судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до апеляційного суду Миколаївської області через Казанківський районний суд Миколаївської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: