Рішення № 77254600, 03.09.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року Справа № 0440/5853/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради про визнання незаконним ненадання відповіді на запит, зобов'язання надати відповідь на запит та стягнути моральну шкоду, -

ВСТАНОВИВ:

03.08.2018 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради з наступними вимогами:

- визнати незаконним ненадання відповіді на інформаційний запит;

- зобов’язати відповідача надати відповідь на інформаційний запит вх. № 814 від 19.02.18 р.;

- стягнути з відповідача моральну шкоду, спричинену позивачу ненаданням відповіді на інформаційний запит, у розмірі 10 000 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.02.2018 року позивач звернувся до відповідача з інформаційним запитом за вх. № 814 щодо дати ремонту двигунів і відомостей з журналу оператора котельної про дати підживлення системи опалення та об'ємах води, яка використовується для цього в період с 14.01.2018 року по 28.01.2018 року. Відповідач є розпорядником цієї інформації та володіє нею. Оскільки у встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» п’ятиденний строк ОСОБА_3 не отримав відповіді на інформаційний запит, позивач вважає, що були порушені його права та законні інтереси. Така ситуація мала негативне психологічний вплив та викликала сильні душевні хвилювання та переживання, які позивач оцінив в 10 000 грн..

22.08.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначив, що 23.02.2018 року за вихідним № 512 відповідь на інформаційний запит була направлена на адресу заявника, зазначену у інформаційному запиті, простим листом. У відповіді було зазначено, що інформація, яку позивач просить надати не відноситься до інформації визначеної пунктами 2, 4 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме не стосується використання бюджетних коштів та/або умов постачання товарів і послуг та цін на них. Також, зазначено, що факт надання відповіді підтверджується журналом реєстрації вихідної кореспонденції, згідно з яким відповідь на запит за вхідним № 814 від 19.02.2018 року зареєстрована за вихідним № 512 від 23.02.2018 року. При цьому, оскільки жодних звернень позивача щодо не надання відповіді від 23.02.2018 року на запит № 814 від 19.02.2018 року не було, то відповідач вважає, що у нього були всі підстави вважати, що заявником вказана відповідь на запит була отримана вчасно.

Окрім цього, відповідач наголошує, що ОСОБА_3 нічим не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, не навів підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, наявність самої шкоди, її розміру та винних дій відповідача.

27.08.2018 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому зазначено, що відзив не спростовує викладені в позові факти; доводи, що на відповідача не розповсюджується Закон України «Про доступ до публічної інформації» не відповідає дійсності. Щодо надання відповіді на інформаційний запит зазначає, що доказ наданий відповідачем є підробкою документів, а сам запис про відправку кореспонденції в журналі не підтверджує факт відправки. На підтвердження своєї позиції надав рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 16.04.2018 року по справі № 203/1850/14-ц.

30.08.2018 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідачем зазначено, що відповідь на інформаційний запит позивача за вхідним № 814 від 19.02.2018 року була направлена ОСОБА_3 простим поштовим листом без повідомлення про вручення, а тому доказів такого направлення у відповідача немає. Також, відповідач надав пояснення щодо рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 16.04.2018 року по справі № 203/1850/14-ц, зазначивши, що предметом спору у вказаному рішенні була скарга позивача від 03.02.2014 року, а не вимоги викладені в даній позовній заяві. У зв’язку з цим, відповідач вважає, що рішення у справі № 203/1850/14-ц не має преюдиціальної дії при розгляді справи № 804/3577/18.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані суду документи, зазначає наступне.

19.02.2018 року ОСОБА_3 звернувся до комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради з інформаційний запит (вхідний номер 814), в якому, відповідно до ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», на підставі п.п. 1, 2 п. 19 розділу «Права та обов’язки сторін» Договору № 03155 від 10.04.2013 року, просив:

повідомити дату ремонту двигунів котельної в будинку № 39/41 по вул. Жуковського в січні 2018 року;

надати відомості журналу оператора котельної про дати підживлення системи опалення та об’ємах води, яка використовується для цього в період с 14.01.2018 року по 28.01.2018 року.

Як зазначає позивач, відповіді на інформаційний запит до теперішнього часу ним отримано не було.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно ст. 12 суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Стаття 13 встановлює, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

З наведених положень Закону вбачається, що вони містять поняття публічної інформації, визначення запитувача такої інформації та визначення розпорядника інформації.

Так, запитувачем інформації є фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.

ОСОБА_2 є фізичною особою і не є суб’єктом владних повноважень, отже є запитувачем інформації.

Розпорядники інформації визначені в статті 13 Закону, положення якої були наведені вище, і суду необхідно з’ясувати, чи підпадає комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради під визначення такого розпорядника і якщо підпадає то розпорядником якої інформації може бути зазначене підприємство.

На сайті Дніпровської міської ради на сторінці «https://dniprorada.gov.ua/uk/page/ komunalne-pidpriemstvo-teploenergo-dniprovskoi-miskoi-radi» розміщений Статут комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради.

З вказаного Статуту вбачається, що комунальне підприємства «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради є комунальним унітарним комерційним підприємством (п. 1.1. Статуту). Метою створення і діяльності підприємства є господарська діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою отримання прибутку (п. 2.1. Статуту). Майно комунального підприємства знаходиться в комунальній власності і закріплюється за підприємством на праві господарського відання (п. 3.1. Статуту). Джерелами формування майна підприємства є: майно, передане підприємству власником; доходи, отримані від господарської діяльності; кредити банків та інших кредиторів; придбане, згідно з чинним законодавством України, майно інших підприємств, організацій; амортизаційні відрахування; прибуток від позареалізаційних операцій; кошти, отримані з міського бюджету на виконання державних або комунальних програм, затверджених міською радою; інші джерела, не заборонені чинним законодавством України (п. 3.5. Статуту). Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток (п. 5.1. Статуту).

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За змістом пункту 3 статті 8 Господарського кодексу України господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Пунктом 7 статті 78 Господарського кодексу України визначено, що органами управління комунального унітарного підприємства є, зокрема, керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав).

З матеріалів справи вбачається, що засновником комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради є Дніпровська міська рада. Метою створення і діяльності цього підприємства є господарська діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою отримання прибутку.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

За таких обставин комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради є розпорядником інформації лише щодо використання бюджетних коштів, оскільки є комунальним підприємством, а відповідно до пункту 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами.

Відповідна позиція також висловлена Верховним судом в своїй постанові, винесеною 14.03.2018 року у справі № 815/1216/16.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Положеннями статті 9 Закону України «Про інформацію» обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2018 року позивач звернувся до відповідача із запитом (вх. № 814) на публічну інформацію щодо дати ремонту двигунів і відомостей з журналу оператора котельної про дати підживлення системи опалення та об'ємах води, яка використовується для цього в період с 14.01.2018 року по 28.01.2018 року.

Частина 1 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлює, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідачем на підтвердження надання відповіді на запит було надано разом із відзивом копію журналу, однак суд не може прийняти її як доказ направлення позивачу відповіді на інформаційний запит, оскільки з цієї копії неможливо встановити з якого журналу вона зроблена, а також коли та в який спосіб була направлена відповідь позивачу, а лише міститься запис від 23.02 «512 Жуковського 39/41 кв 36 ОСОБА_2П.»

При цьому, жодних інших доказів направлення відповіді позивачу та доказів отримання її позивачем, відповідачем надано не було.

За наведених обставин суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність відповідача стосовно ненадання позивачу відповіді на інформаційний запит за вх. № 814 від 19.02.2018 року.

Разом із тим, заявлені позовні вимоги про зобов’язання відповідача надати відповідь на інформаційний запит за вх. № 814 від 19.02.2018 року є належним способом захисту порушеного права, та задовольняється судом, оскільки факт надання відповіді не доведений відповідачем.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, спричиненої позивачу ненаданням відповіді на інформаційний запит, у розмірі 10 000 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VІ передбачено, що особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). При цьому, зважаючи на характер спору, позивач не звільнений від обов'язку по доведенню позовних вимог про стягнення суми на відшкодування моральної шкоди, як це передбачено частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що доводи, наведені в позовній заяві, про те, що внаслідок ненадання інформаційного запиту, ним отриманий негативний психологічний вплив, відбулось порушення звичайного душевного стану, яке призвело до сильного та тривалого хвилювання, на думку суду, не свідчать про заподіяння такої шкоди, оскільки позивачем не зазначено, ким завданий негативний психологічний вплив та в чому він полягав. Тобто, факт заподіяння моральної шкоди у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку під час розгляду справи не підтверджений.

Враховуючи викладене, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на сукупність викладених обставин, позовна заява ОСОБА_3 до комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Жовтневого району – підлягає частковому задоволенню.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки суд звільнив позивача від їх сплати в установленому порядку, а статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення в цьому випадку.

Керуючись статтями 9, 72, 77, 139, 241 – 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 49005) до комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради (код ЄДРПОУ 32688148, пр-т. ОСОБА_4, 37 м. Дніпро, 49000) про визнання незаконним ненадання відповіді на запит, зобов'язання надати відповідь на запит та стягнути моральну шкоду – задовольнити частково.

Визнати протиправним ненадання відповіді на інформаційний запит від 19.02.2018 року (вх. № 814).

Зобов’язати комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради надати відповідь на інформаційний запит вх. № 814 від 19.02.2018 року.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, спричиненої позивачу ненаданням відповіді на інформаційний запит, у розмірі 10 000 грн. – відмовити.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя ОСОБА_1