Рішення № 77244228, 18.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2428/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.

з участю представників

від позивача та третьої особи – ОСОБА_1,

від відповідача та третьої особи – ОСОБА_2,

від третьої особи комунального підприємства – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові справу за позовом Приватної фірми науково-виробничого підприємства «Комтех-плюс» до Виконавчого комітету Львівської міської ради, з участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 підприємства «Контракти-медіа» Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське рекламне агентство «Галицькі контракти» та на стороні відповідача ОСОБА_5 економічного розвитку Львівської міської ради і Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» про визнання нормативно-правового акту протиправним і нечинним, -

В С Т А Н О В И В :

Приватна фірма науково-виробниче підприємство «Комтех-плюс» звернулася в суд з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про визнання протиправним та нечинним рішення від 21.05.2010 року №569 «Про затвердження правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові» в частині пунктів 3,4,5-2; підпункту 1.1 (окрім застереження про визначення даними Правилами порядку надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами) пункту 1 Додатку; підпункту 2.1 (у частині, що стосуються визначення договору про тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу, оператора зі справляння плати та нагляду за станом зовнішньої реклами, а також самовільно встановленого рекламного засобу) пункту 2 Додатку; підпунктів 3.1 (окрім підпунктів 3.1.3-3.1.6), 3.2-3.5 пункту 3 Додатку; підпунктів 4.1.12-4.1.17, 4.1.19 (у частині, що стосується передачі копії запиту на АПЗ в управління історичного середовища львівської міської ради) підпункту 4.1. пункту 4 Додатку; підпункту 4.2.10 підпункту 4.2. пункту 4 Додатку; підпункту 4.3.6 підпункту 4.3. пункту 4 Додатку; підпунктів 4.4.3, 4.4.6 підпункту 4.4. пункту 4 Додатку; підпунктів 4.5.3-4.5.5 підпункту 4.5. пункту 4 Додатку; підпунктів 4.6.1 (у частині абзацу 1, що стосується обстеження місця розташування рекламного засобу оператором, та абзацу 7 щодо права виконавчого комітету міської ради достроково розглядати питання скасування дозволів), підпункту 4.6.3 пункту 4.6 Додатку; пунктів 5, 6, 7, 8, 9, 10 Додатку; Додатки № 5, №6.

Свої вимог позивач аргументує наступним. При затвердженні згаданих Правил, відповідач вийшов за межі своєї компетенції, оскільки він вправі був унормовувати лише порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а не будь-які інші відносини, пов’язані з її розміщенням. Також, позивач вважає, що деякі положення Правил суперечать Закону та/або іншим актам вищої юридичної сили. Дані обставини, також підтверджуються судовими рішеннями. Крім того, позивач вважає, що законодавство не наділяє виконавчі органи місцевих рад повноваженнями приймати будь-які самостійні рішення адміністративного характеру за фактами порушення законодавства у галузі реклами, в тому числі примусово демонтувати засоби зовнішньої реклами.

Представник позивача та третьої особи на стороні позивача дав аналогічні пояснення, просить позов задоволити.

Відповідач у відзиві на адміністративний позов наводить такі аргументи. Зокрема, відповідач вважає, що положення згаданих Правилрозроблені відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про рекламу», «Про охорону культурної спадщини», «про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року №2067 і є деталізацією правил, яких необхідно дотримуватись у м.Львові.

Представник відповідача та третьої особи дала аналогічні пояснення, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи комунального підприємства проти позову заперечує.

13.06.2018 року було відкрито провадження у даній справі.

13.08.2018 року протокольною ухвалою продовжено підготовче засідання на 30 днів.

11.09.2018 року ухвалою занесеною у протокол судового засідання закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, судом встановлені такі обставини.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради за №569 від 21.05.2010 року затверджено Правила розміщення зовнішньої реклами у м.Львові, які додаються до цього рішення.

Не погодившись із зазначеним нормативно-правовим актом місцевого значення позивач оскаржив його до суду.

Наведене вказує на те, що змістом спірних правовідносин є невідповідність згаданих Рішення та Правил нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Перш за все суд вважає за необхідне зазначити про те, що спірний нормативно-правовий акт застосовується до позивача, оскільки він є суб'єктом рекламної діяльності, що підтверджується договором від 19.10.2017 року за №10/КП/2017.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.1 ст.144 Основного Закону України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Як передбачено підп.13 п. «а» ч.1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Згідно з абзацом першим ч.1 ст.16 Закону України «Про рекламу» від 3 липня 1996 року №270/96-ВР, з наступними змінами та доповненнями, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067, з наступними змінами та доповненнями, затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі Типові правила).

Згідно з абзацом першим п.3 згаданих Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Наведені норми, в тому числі і наведений пункт Типових правил розміщення зовнішньої реклами, який є чинним, дозволяють суду прийти до висновку, що виконавчий комітет наділений повноваженнями не лише унормовувати порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а й будь-які інші відносини, пов’язані з її розміщенням відповідно до цих Правил.

Що стосується невідповідності окремих положень спірних Правил актам вищої юридичної сили, то суд зазначає таке.

Зокрема, положеннями абзацу першого п.5 Типових правил, для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі - робочий орган).

Відтак, положення пунктів 3 та 4 спірного рішення відповідача, відповідають наведеній нормі, оскільки стосуються делегування функцій існуючому ОСОБА_5 містобудування Львівської міської ради.

Що стосується п.5-2 спірного Рішення, то у ньому такий пункт відсутній.

Крім того, підпункт 1.1 спірних Правил відповідає абзацу першому п.3 Типових правил, оскільки поширює їх дію на ті самі правовідносини, які зазначені у згаданому абзаці.

Даючи правову оцінку на відповідність інших норм Правил актам вищої юридичної сили, слід зупинитись на повноваженнях, якими згідно вимог чинного законодавства повинні наділятись суб’єкти владних повноважень.

У відповідності до положень ч.1 ст.62 ГК України підприємством вважається самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Як передбачено ч.1 ст.42 згаданого Кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч.1 ст.3 ГК України).

Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч.1 ст.52 ГК України).

Наведені норми дозволяють прийти до висновку, що ознаками підприємства є діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку або без такої мети.

Положеннями статті 19 ГК України передбачено державний контроль та нагляд за господарською діяльністю.

Зазначене дозволяє прийти до висновку, що законодавство розрізняє поняття контролюючого органу, який діє відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції, і підприємства, що діє на підставі ч.1 цієї статті, і не передбачає можливості поєднання обох функції в одній особі.

Діяльність суб’єктів господарювання у сфері зовнішньої реклами регулюється статтею 16 Закону України „Про рекламу”, а також Типовими правилами.

Пункт 45 Типових правил розміщення зовнішньої реклами наділяє контрольними функціями у сфері зовнішньої реклами виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства, якими є органи, вказані в статтях 26 та 27 Закону України “Про рекламу” (спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів; Антимонопольний комітет України; Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах будівництва, архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення). Цей перелік є вичерпним.

Згідно ч.1 ст.23 ГК України, органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом..

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічні приписи містяться й у ч.3 ст.24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Відтак, чинним законодавством у сфері спірних правовідносин не надано повноважень виконавчому органу місцевого самоврядування делегувати повноваження по здійсненню контролю комунальному підприємству, яке діє з метою досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку або без такої мети.

Відповідачем, у свою чергу, такої норми також не наведено.

Більше того, наведеним обставинам надавалась оцінка в окремій ухвалі Господарського суду Львівської області від 15.07.-03.08.2004 року у справі за №1/364-26/140.

Враховуючи викладене, суд вважає, що норми спірного рішення та додатки до нього, в яких містяться положення про делегування функцій контролю та нагляду комунальному підприємству не відповідають актам вищої юридичної сили.

Зокрема, такими положеннями є підпункт 2.1 в частині оператора нагляду за станом зовнішньої реклами; підпункт 3.1.11 в частині здійснення наглядових функцій; підпункти 3.4.1- 3.4.3, які стосуються наглядових функцій оператора, оскільки такі функція як звернення з поданням та підготовка проекту рішення відносяться до контрольних та наглядових; пункт 9.3 в частині готування вимог та контролю за виконанням вимог оператором; пункт 9.5 в частині звернення оператора з поданням для підготовки наказу про примусовий демонтаж.

Всі інші положення додатків до спірного рішення, які оспорюються в судовому порядку, не стосуються делегування владних управлінських функцій комунальному підприємству, а стосуються відносин впорядкування розміщення рекламних засобів.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання позивача на те, що комунальне підприємство застосовує адміністративно-господарські санкції, виконавчий орган Львівської міської ради та згадане підприємство укладає тристоронні договори (вчиняють не властиві їм функції), оскільки при здійсненні демонтажу рекламних конструкцій та при укладення договорів вони діють у відповідності до вимог чинного законодавства з метою впорядкування благоустрою міста.

Додатково слід зазначити, що спірне рішення також стосується функцій відповідача та третіх осіб на його стороні не лише як контролюючого органу у сфері надання дозволів та порядку розміщення реклами, а і як органу який представляє інтереси територіальної громади у сфері благоустрою міста.

З огляду на викладене, суд вважає підставними та обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправним та нечинним рішення від 21.05.2010 року №569 «Про затвердження правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові» в частині пункту 2.1 Додатку в частині функцій нагляду за станом зовнішньої реклами оператора; підпункту 3.1.11 Додатку в частині здійснення наглядових функцій оператором; підпунктів 3.4.1-3.4.3 Додатку, які стосуються наглядових функцій оператора; пункту 9.3 Додатку в частині готування вимог та контролю за виконанням вимог оператором; пункту 9.5 Додатку в частині звернення оператора з поданням для підготовки наказу про примусовий демонтаж. В цій частині вимоги підлягають до задоволення, а в іншій - слід відмовити.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та нечинним рішення від 21.05.2010 року №569 «Про затвердження правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові» в частинах пункту 2.1 Додатку в частині функцій нагляду за станом зовнішньої реклами оператора; підпункту 3.1.11 Додатку в частині здійснення наглядових функцій оператором; підпунктів 3.4.1-3.4.3 Додатку, які стосуються наглядових функцій оператора; пункту 9.3 Додатку в частині готування вимог та контролю за виконанням вимог оператором; пункту 9.5 Додатку в частині звернення оператора з поданням для підготовки наказу про примусовий демонтаж.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 26256622), що знаходиться за адресою м.Львів, пл.Ринок,1 на користь Приватної фірми науково-виробниче підприємство «Комтех-Плюс» (ІКОЮ 30052037), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Кульпарківська, 180/46, 62 (шістдесят дві) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 19 жовтня 2018 року.

Суддя Мартинюк В.Я.