Постанова № 77238467, 09.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2018 року м. Одеса

справа № 501/766/17

провадження № 22-ц/785/6141/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів- Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Маслова Р.Ю.,

учасники справи:

позивач- публічне акціонерне товариство «Місто Банк»,

відповідач- ОСОБА_6,

представник відповідача-адвокат ОСОБА_3,

третя особа: ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року у складі судді Смирнова В.В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року публічне акціонерне товариство «Місто Банк»( далі-ПАТ "Місто Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на іпотечне майно.

Позовна заява мотивована тим, що 13 липня 2007 року між КБ ТОВ «Місто Банк», яке було перейменовано у ПАТ "Місто Банк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір про надання кредиту у розмірі 500 000 доларів США.

Для забезпечення своєчасності виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_6 у той же день було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна іпотекодавцю на праві власності квартира АДРЕСА_1, загальною площею 40,8 кв.м.

Банк вказував, що позичальник не виконує взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 21 квітня 2017 року заборгованість складає 11 543 980,97 грн.

Ураховуючи наведене, ПАТ "Місто Банк" просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В. 14 вересня 2007 року, зареєстрований № 43, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 40,8 кв.м., яка належить ОСОБА_6, шляхом продажу з прилюдних торгів у розмірі (за ціною) 33 600 доларів США, що еквівалентно 903 599 грн. (а.с.1-3 ).

Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року позов ПАТ "Місто Банк" задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 20/Ф/USD/ОФ від 13 липня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В., зареєстрований № 43, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 40,8 кв.м., яка належить ОСОБА_6 шляхом продажу з прилюдних торгів у розмірі (за ціною) 33 600,00 дол. США, що еквівалентно 903 599,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Місто Банк» судові витрати у розмірі 13 553,98 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що позичальник ОСОБА_4 порушила умови кредитного договору від 13 липня 2007 року, отримавши кредит в сумі 500 000 доларів США, внаслідок несплати кредиту утворилась заборгованість у розмірі 11 543 980,97 грн., у рахунок погашення якої суд звернув стягнення на предмет іпотеки (а.с.53-56).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 05 червня 2018 року заява представника ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення від19 липня 2017 року залишена без задоволення (а.с.116-117).

В апеляційні скарзі адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 просить на заочне рішення від 19 липня 2017 року скасувати та постановить нове рішення про відмову у задоволені позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду не відповідає нормам матеріального права та процесуального права.

Зазначав, що договір іпотеки від 14 вересня 2007 року , який став правовою підставою для ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, припинив свою дію до подання позову ПАТ «Місто Банк»(а.с. 4-10).

Відповідно до п.6.2.договору іпотеки, право іпотеки припиняє чинність у разі: припинення основного зобов'язання, забезпеченою цією іпотекою, тобто кредитного договору від 13 липня 2007 року(а.с.8т.1).

Згідно до п.1.1. кредитного договору від 13 липня 2007 року, банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти з 13 липня 2007 року, з терміном погашення до 11 липня 2014 року, тобто, строк дії кредитного договору встановлено до 11 липня 2014 року, з якої кредитний договір припинив свою дію, а тому з 11 липня 2014 року припинив свою дію як кредитний договір так і договір іпотеки.

Внаслідок цього, звернення до суду ПАТ «Місто Банк» у квітні 2017 року із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки не мало жодного правового підґрунтя.

У даному випадку кредитний договір від 13 липня 2007 року та договір іпотеки від 14 вересня 2007 року припинили свою дію 11 липня 2014 року в силу закону (ст.17 Закону України «Про іпотеку») та договору (п. 6.2. договору іпотеки).

На вказані обставини посилався Верховний Суд України в постанові від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17.

Крім того, апелянт зазначив, що судовий збір за подання апеляційної скарги складає 150% суми, що підлягала сплаті при подачі позову до суду першої інстанції.

Звернення стягнення на іпотечне майно - є вимогою немайнового характеру, що підтверджується постановою Верховного Суду №340/461/16-ц від 23 січня 2018 року.

Відтак, при подачі до суду позову немайнового характеру про звернення стягнення на предмет іпотеки на 26 квітня 2017 року (дата подачі позову) судовий збір складав 640 грн.(а.с.121-122).

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача посилався на те, що до теперішнього часу умови кредитного договору не виконані, не здійснено погашення заборгованості по кредиту, не припинено дію кредитного договору від 13липня 2007року, виконання зобов'язання за яким забезпечено вказаним договором іпотеки, строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, основне зобов'язання боржник не виконав, а тому в разі невиконання грошових зобов'язань за основним договором підстави для припинення дії договору іпотеки відсутні. Зазначав, що вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі №6-153цс14 (а.с.166-168).

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи представник позивача та третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, що відповідно до правил ч.2ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність (а.с.98-102 виділених матеріалів).

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За змістом ч.1ст.575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно,-це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст.589 ЦК України, ч.1ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Судом встановлено, що 13 липня 2007 року між КБ ТОВ «Місто Банк», яке було перейменоване у ПАТ «Місто Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 20/Ф/USD/ОФ про надання кредиту в сумі 500 000 доларів США, з терміном погашення до 11 липня 2014 року (а.с.14-18 ).

У якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 13липня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 14 вересня 2007 року, відповідно до якого у заставу позивачу надано квартиру АДРЕСА_1), загальною площею 40,8 кв. м. (а.с 4-10).

Умови кредитного договору щодо здійснення оплати відсотків за користуванням кредиту та погашення кредиту, які передбачені п. 1.1-1.3 кредитного договору не були виконані.

23 березня 2017 року банк направив позичальнику та поручителю повідомлення-вимогу про погашення заборгованості по кредитному договору та попередив, що в іншому випадку він вимушений буде звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 24).

Однак вимога іпотекодержателя залишилася без задоволення, письмової відповіді від позичальника чи поручителя позивач не отримав, у зв'язку з чим заборгованість по кредитному договору станом на 21 квітня 2017 року склала 11 543 980,97 грн.

Відповідно довідки про склад сім'ї, виданої 21 лютого 2018 року, у спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_6 (а.с.85).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про те, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши позичальнику ОСОБА_4 кошти в розмірі 500 000 доларів США, а позичальник не виконує належним чином узяті на себе зобов'язання по повернення кредитних коштів та інших передбачених договором платежів. Оскільки остання добровільно не виконала взятих на себе зобов'язань по сплаті кредиту, у зв'язку з чим станом на 21 квітня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 11 543 980 грн. 97 коп., то у рахунок її погашення необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який заявлено банком і який відповідає вимогам закону.

Суд першої інстанції відповідно до вимог закону дійшов до вірного висновку про те, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст. 17 Закону України «Про іпотеку». Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Разом з тим ст.599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов'язання вважаються припиненими.

Матеріалами справі підтверджено, що вказаний договір іпотеки недійсним у судовому порядку не визнавався та є чинним. Основне зобов'язання ОСОБА_6 або ОСОБА_4 за кредитним договором від 13 липня 2007 року не виконане, взяті кредитні кошти не повернуті банку.

Доводи апелянта про те, що договір іпотеки припинено в зв'язку з припиненням основного зобов'язання забезпеченою цією іпотекою, оскільки кредитний договір від 13 липня 2007 року діє з терміном погашення до 11 липня 2014 року, а тому з 11 липня 2014 року припинив свою дію як кредитний договір так і договір іпотеки, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Як вже зазначалось, відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки.

Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

За змістом ст. 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки).

Відповідно до Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник за основним зобов'язанням ОСОБА_4 та відповідач по справі не надали доказів до суду про те, що основне зобов'язання по кредитному договору ними виконане в повному обсязі, а тому доводи апелянта про припинення іпотеки є помилковими, оскільки не припинились зобов'язання за вказаним кредитним договором у цілому у зв'язку з його не належним виконанням.

Таким чином з моменту виконання боржником ОСОБА_6або ОСОБА_4 зобов'язань й прийняття виконання кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 61-31012св18 та у справі Верховного Суду України №758/11341/16.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на іпотечне майно є правильним.

Разом з тим, стягуючи судовий збір у розміру 13 553,98грн., суд першої інстанції виходив з того, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є вимогою майнового характеру і за загальним правилом оплачується судовим збором за ставками, встановленими для вимог майнового характеру, виходячи із ціни позову, що є помилковим, а тому доводи апелянта в цій частині підлягають задоволенню.

Так, у п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що при пред'явленні позову про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, а також позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності розмір судового збору обчислюється із ставок, встановлених законом за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, оскільки такі вимоги не є майновими та не підлягають грошовій оцінці.

Ст.575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна.

Звернення стягнення на іпотечне майно - є вимогою немайнового характеру.

Вказана позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 23січня 2018 року у справі №340/461/16-ц.

Таким чином, при подачі позивачем 26 квітня 2017 року до суду позову немайнового характеру про звернення стягнення на предмет іпотеки судовий збір складав 640 грн., а тому рішення суду в частині стягнення судового збору підлягає зміні, із стягненням з відповідача на користь позивача 640 грн.

Керуючись ст.ст.367,376,382-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року в частини стягнення судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства «Місто Банк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2018 року.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков