Постанова № 77227366, 17.10.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1520/18Головуючий по 1 інстанції Категорія: 44 Калієвський І.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів :

Храпка В.Д., Новікова О.М., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Маньківського районного суду м. Черкаси від 02 липня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Калієвського І.Д., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про виселення, -

в с т а н о в и в :

В березні 2018 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про виселення. В обґрунтування свої вимог вказував, що 06 вересня 2016 року в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність будинок, загальною площею 79.10 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 20.12.2006 року.

Після отримання права власності на вказану нерухомість позивач намагався отримати доступ до житла, проте перешкодою для зазначених дій стало реєстрація та проживання у ній відповідачів, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з вказаного житлового будинку.

На виконання вимог ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР позивачем було направлено відповідачам письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, проте відповідачі вимоги банку проігнорували і нерухомість не була передана банку у вільне користування і він змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

З таких підстав ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд виселити ОСОБА_6, ОСОБА_5 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області віл 02 липня 2018 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_6 з житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку без надання іншого житлового приміщення.

Виселено ОСОБА_5 з житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати як незаконне, необґрунтоване, постановлене при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права , а по справі ухвалити нове рішення яким відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, судом першої інстанції не доведено факту права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 в с.Дзензелівка, Маньківського району Черкаської області за ПАТ КБ «Приватбанк». Також судом прийняте рішення без належних та допустимих доказів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки на вищезазначений будинок.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення по наступних підставах.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 20.12.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_7 було укладено кредитний договір відповідно до якого ОСОБА_7 було надано кредит у сумі 85 000 грн. на придбання житлового будинку.

В забезпечення виконання кредитного договору 20.12.2006 року між ОСОБА_7 та банком було укладено договір іпотеки, згідно якого іпотекодавець передав в іпотеку жилий будинок в АДРЕСА_1.

12.12.2006 між ОСОБА_6.(відповідач по справі) і ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку з надвірними спорудами, розташований в АДРЕСА_1

Відповідно до п. 2.1 договору продаж жилого будинку вчинений за 85 000 грн.

Відповідно до п. 2.3 договору сума 85 000 грн. ОСОБА_7 зобов'язувалася сплатити ОСОБА_6 після одержання кредиту в банківській установі, але не пізніше 01 січня 2007 року.

Із цього випливає, що жилий будинок по АДРЕСА_1 із якого виселяють відповідачів по справі придбаний за кредитні кошти.

Докази, що вказаний жилий будинок придбано за інші кошти в матеріалах справи відсутні.

ОСОБА_7 свої зобов'язання не виконала і кредит не повернула.

В порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки нотаріусом 06.09.2016 року було проведено державну реєстрацію права власності на спірний будинок за ПАТ КБ «ПриватБанк».

26 грудня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_6 і ОСОБА_5 претензію про добровільне звільнення жилого будинку. Вказана претензія була відправлена 14.01.2018 року і вручена ОСОБА_6 і ОСОБА_5 01.02.2018 року, що підтверджується відстеженням вручення кореспонденції.

Відповідно до довідки Дзензелівської сільської ради Маньківського району Черкаської області в будинку по АДРЕСА_1 проживають і зареєстровані ОСОБА_6 і ОСОБА_5 Інші особи в даному будинку не зареєстровані і не проживають.

В добровільному порядку ОСОБА_5 і ОСОБА_6 жилий будинок не звільнили.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплено в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди) , не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановлену законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

Відповідно до п. 14.6 договору іпотеки відносно до предмету іпотеки не укладено угод про передачу в оренду, у позичку іншим особам, у спільну діяльність або інших угод про передачу предмета іпотеки третім особам.

Про наявність будь-яких договорів найму (оренди) на момент укладення іпотечного договору іпотекодержателю не було доведено, такий договір не реєструвався в установленому законом порядку, іпотекодержатель не надав згоди на укладення такого договору після укладення іпотечного договору.

Спеціальним правилом, яким визначається порядок виселення із займаного жилого приміщення , є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачено підстави виселення. У частині третій статті 109 цього Кодексу урегульовано порядок виселення осіб. За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Таким чином, особи, які виселяються із жилого будинку, що є предметом іпотеки і придбане за рахунок кредиту при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Доводи апеляційної скарги у частині неповідомлення осіб, що зареєстровані у іпотечному майні не підлягають задоволенню.

В реєстрі почтових відправлень від 14.01.2018 року вказано про надсилання листів на адресу ОСОБА_6 і ОСОБА_5 Із відстеження вручення кореспонденції вбачається, що вказаним особам відправлення вручено особисто 01.02.2018 року .

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 02 липня 2018 року залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2018 року

Судді: