Ухвала суду № 77225727, 18.10.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/1897/13-ц

н/п 6/640/294/18

УХВАЛА

"18" жовтня 2018 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

при секретарі Шаповал Є.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 про примусове проникнення до житла боржника,-

ВСТАНОВИВ:

Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним поданням, в якому просить з метою недопущення порушень ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» надати дозвіл для примусового проникнення приватного виконавця до житла боржника – ОСОБА_2, зокрема до квартири №8 в будинку №1 по проїзду Євпаторійському в м. Харкові для проведення арешту та опису майна належного боржнику для реального виконання виконавчого листа №640/1897/13-ц виданого 17.03.2014 року Київським районним судом м. Харкова про солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за договором в розмірі 482522,07 грн. В обгрунтування вказаних підстав посилається на те, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження №57171243 на загальну суму стягнення з урахуванням розміру суми стягнення, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця, а всього 540424,71 грн. з примусового виконання виконавчого листа №640/1897/13-ц виданого 17.03.2014 року Київським районним судом м. Харкова про солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за договором. За вказаним виконавчим листом було відкрито виконавче провадження. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на ім’я боржника зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка знаходиться в іпотеці стягувача. 02.10.2018 року боржник не допустив виконавця для проведення виконавчих дій до вказаної квартири. А тому боржник ухиляється від рішення суду, що стало підставою для звернення до суду з вказаним поданням.

Відповідно до ч.2 ст. 439 ЦПК України, суд розглядає подання, зазначене у частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з цого надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.

Приватний виконавець ОСОБА_1 просить у своєму поданні просить провести розгляд справи без своєї участі.

Статтею 439 ЦПК України передбачено, що питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Так, в судовому засіданні встановлено, що на виконанні у приватного виконавця ОСОБА_1 знаходиться виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №640/1897/13-ц виданого 17.03.2014 року Київським районним судом м. Харкова про солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за договором в розмірі 482522,07 грн.

10.09.2018 року приватним виконавцем ОСОБА_1 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57171243, яка була надіслана учасникам виконавчого провадження.

Відповідно до наданої до суду Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно станом на 10.09.2018 року, боржнику ОСОБА_2 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2,

яка перебуває в іпотеці у ПАТ «Дельта Банк». Транспортні засоби за боржником ОСОБА_2 не зареєстровані.

Боржником було здійснено вихід за адресою боржника, проте остання не допустила його до проведення виконавчих дій у квартирі.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно ст. 30 Конституції проникнення до житла чи до іншого володіння особи, допускається лише за вмотивованим рішенням суду.

Таким чином, гарантована Основним законом недоторканість житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема, для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження прав особи на недоторканість житла, яке визначено у Конституції України, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

Згідно статті 1 «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження, серед іншого, виконавець має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Вказаними нормами чинного законодавства передбачено можливість державного або приватного виконавця входити до житла боржника, що належить боржнику на праві власності або на праві володіння чи користування.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів про те, що боржник ОСОБА_2 обізнана про намір приватного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна боржника, оскільки доказів про отримання боржником постанови

про відкриття виконавчого провадження додано не було. Також приватним виконавцем не надано доказів, які підтверджували б обставини, викладені в поданні, немає даних щодо здійснення приватним виконавцем дій, спрямованих на добровільне виконання рішення, немає відомостей що боржник уникає викликів державного виконавця та постійно перешкоджає проведенню виконавчих дій.

Частиною першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні даного подання за наведених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись статтею 439 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 про примусове проникнення до житла боржника - відмовити.

Ухвала суду відповідно до п. 35 ч.1 ст. 353 ЦПК України окремому оскарженню не підлягає.

Суддя Г.А. ЗУБ