Ухвала суду № 77224544, 18.10.2018, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/2248/17

Провадження № 2/545/102/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.10.2018 року Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Стрюк Л.І.,

при секретарі Артеменко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до умов кредитного договору № б/н від 04.10.2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» надав відповідачу кредит у розмірі 11000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач свої зобов’язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 18309,26 грн., яку просили стягнути з відповідача.

У судовому засіданні відповідач заявив клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України у зв’язку з ненаданням на вимогу суду оригіналів документів для їх огляду без поважних причин.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що ці документи неможливо надати суду через те, що вони існують в єдиному екземплярі та знаходяться в центральному офісі в іншому місті; окрім того, суду надані належним чином завірені копії цих документів, тому вважає можливим розгляд справи та ухвалення рішення на їх підставі.

Суд, заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, перевіривши письмові матеріали справи, не вбачає на даний час підстав для залишення позову без розгляду з таких підстав.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України підставою для залишення позову без розгляду є неподання без поважних причин витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення спору.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення пункту 1 статті 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, суд виходить з принципу недопустимості обмеження права громадян на звернення до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Зокрема у рішенні від 04 червня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Також, Європейський суд зазначає, щоположення пункту 1 статті 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (рішення від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства» п.36) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Виходячи із встановлених статтями 12,13 ЦПК України принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, з яких вбачається, що неточність чи недоведеність позивачем своїх вимог не є підставою для залишення позовної заяви без розгляду, суд не вбачає на даний час підстав для залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. ст. 182, 257 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_2