Рішення № 77199880, 16.10.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/1819/18

Провадження 2/206/744/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(Заочне)

16 жовтня 2018 року в залі суду в м.Дніпрі Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий суддя Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Панюшкіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позову представником позивача було зазначено наступне. Відповідно до укладеного 10.09.2012 року договору (заява б/н), ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. Позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а саме повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, внаслідок чого мав заборгованість. 04.10.2016 року позичальник помер. Представник позивача вважав, що відповідач прийняв спадщину, оскільки проживав разом із позичальником, крім того, про відмову від спадщини відповідачем заявлено не було. Керуючись викладеним представник позивача просив стягнути з відповідача, як із спадкоємця, заборгованість, станом на дату смерті позичальника, за кредитним договором б/н, яка становить 12580,65 грн., та складається із тіла кредиту – 1496,46 грн., процентів за користування кредитом – 4232,89 грн., пені - 6851,30грн.

Відповідач не використав своє право бути присутнім у судовому засіданні, хоча належним чином повідомлена про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу України, через оголошення, розміщене на офіційному сайті «Судова влада» і судові повістки, в матеріалах справи міститься конверт який направлявся відповідачу з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності із вказаними вище обставинами дає суду підстави для застосування положень ч. 1 п. 1 ст. 280, ст.ст. 281-282 ЦПК України.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

19 квітня 2018 року у даній справі відкрито провадження (а.с.67).

03 квітня 2018 року представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують (а.с.61).

Під час розгляду справи судом, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, тобто позичальник,підписав заяву № б/н від 10.09.2012р., згідно якої отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.9).

04 жовтня 2016 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть (а.с.46).

21.01.2017 позивач звернувся до 8 ДДНК з претензією кредитора, на підставі якої була відкрита спадкова справа № 89/2017, а також, 04.10.2017 (згідно поштового штампу) до відповідача, як до спадкоємця, з листом-претензією щодо сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_4 (а.с.47-54).

Про відкриття спадкової справи позивач дізнався 17.02.2017, згідно вхідного штампу, проставленого на листі 8 ДДНК, яка повідомила, що спадкова справа була відкрита на підставі претензії кредитора (а.с.50).

Як встановлено судом із копії спадкової справи, наданої Восьмою дніпровською нотаріальною конторою, ОСОБА_5 відмовилася від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 на користь його дружини ОСОБА_2 04.04.2017 року. Інших спадкоємців за законом немає. Свідоцтва про право на спадщину не видавалися. Відсутні данні про наявність майна у спадкодавця, яке підлягає спадкуванню (а.с.80-91).

Жодних доказів на підтвердження наявності у позичальника майна представником позивача не надано.

З копії паспорту позичальника ОСОБА_4, останній був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.44).

За цією ж адресою зареєстрована ОСОБА_2, яка згідно відмітки у паспорті є дружиною померлого (а.с.45).

Відповідно до довідки Відділу адресно-довідкового підрозділу ГУДМСУ в Дніпропетровській області від 11 квітня 2018 року, що надійшла до суду 17 квітня 2018 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована за адресою: м. Дніпро, р-н Самарський, вул. Халхінгольська, буд. 6 з 27.03.2003р. (а.с.66).

На підтвердження заборгованості позичальника представником позивача суду надано розрахунок заборгованості, який містить обчислення до 23.11.2017 року, тобто більше року після смерті позичальника (а.с.5-8).

Доказів того, що на момент смерті позичальника заборгованість за кредитним договором від 10.09.2012 року становить 12580,65грн. суду не надано і суперечить наданому розрахунку позивача.

Згідно розрахунку заборгованості остання сплата на погашення платежу за угодою мала місце 10.02.2017 року.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Нормою статті 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Частиною другою статті 1220 ЦК України встановлено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини, визначені у частинах 3, 4 статті 1268 , статті 1269 ЦК України.

Так, згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Судом встановлено, що дійсно відповідач ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 в силу ст. 1268 ЦК України.

Отже, відповідач прийняла після смерті спадкодавця/позичальника всі права (на рухоме/нерухоме, та інше), тобто набула обов'язку щодо задоволення вимог кредитора.

Проте, відсутні данні про наявність майна у спадкодавця, яке підлягає спадкуванню, адже саме в межах вартості цього майна відповідають спадкоємці за боргами спадкодавця, якщо відмовляться сплатити борг одноразовим платежем, як це передбачено ч. 2 ст. 1282 ЦК України.

Отже, всупереч ст. 81 ЦПК України позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування спадкового майна і його вартість. Відсутність доказів є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, проаналізувавши зміст наданого розрахунку у суду відсутня можливість встановити суму заборгованості і період, за який могла бути нарахована заборгованість, враховуючи, що позичальник помер 04.10.2016р., а заборгованість розрахована, також, і після його смерті.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) до ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серія АЕ 868521) про стягнення боргу кредитором спадкодавця - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Повне судове рішення складено 16 жовтня 2018 року.

Суддя А.О. Сухоруков