Рішення № 77192337, 17.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 жовтня 2018 року № 826/4099/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом приватного підприємства «Вудпак» до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.02.2018 року №006701406, №0006711406,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи

з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось приватне підприємство «Вудпак» (далі – позивач) до Державної фіскальної служби України (далі – відповідач), в якому просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.02.2018 року №006701406, №0006711406.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що санкції передбачені ст 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93 застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких Державна фіскальна служба України не відноситься. Крім того, позивач вказує, що штрафні санкції застосовані оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями накладено з порушенням строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 12.04.2018 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем надано суду відзив на позов, згідно якого оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято у зв’язку з порушенням позивачем ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93, а саме: не подання декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за його межами. Крім того, відповідач вказує, що відповідно до ч. 2 ст 250 Господарського кодексу України Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Вудпак» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за зовнішньоекономічним контрактом від 16.01.2017 №РО51461, згідно листів ПАТ «Глобус» від 05.09.2017 року №4865, від 05.10.2017 року №5101 за період з 16.01.2017 року по дату завершення перевірки, за результатом якої складено акт від 01.02.2018 року №68/26-15-14-06-04/36457064 (далі – акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем ст 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині несвоєчасного надходження валютних коштів на суму 372 838,01 доларів США за контрактом від 16.01.2017 №РО51461; п. 1 ст 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93 щодо обов’язкового декларування валютних цінностей, що перебувають за межами України, а саме: порушення строків декларування станом на 01.10.2017 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.02.2018 року:

№0006701406, яким до позивачу нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на загальну суму 3 489 362,27 грн.

№0006711406, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 170 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та компанією Miriada Lsmsted укладено контракт від 16.01.2017 №РО51461.

Позивачем відвантажено товар відповідно до митних декларацій від 10.02.2017 року №1901 на суму 123 686,00 доларів США (граничний термін надходження валютної виручки 09.08.2017 року), від 17.02.2017 року №2271 на суму 113 076,69 доларів США (граничний термін надходження валютної виручки 16.08.2017 року), від 23.02.2017 року №2497 на суму 51 414,32 доларів США (граничний термін надходження валютної виручки 22.08.2017 року), від 14.03.2017 року №617 на суму 67 675,30 доларів США (граничний термін надходження валютної виручки 10.09.2017 року), від 27.03.2017 року №1422 на суму 16 985,10 доларів США (граничний термін надходження валютної виручки 23.09.2017 року).

Порядок та механізм розрахунків при здійсненні суб'єктами експортно-імпортних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності визначено Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до приписів статті 1 вказаного Закону, виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Так, пунктом 1 постанови Правління Національного банку України № 410 від 13.12.2016 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (далі - Постанова № 410), чинної на момент вчинення спірних правовідносин, було визначено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені у статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.

Постановою Правління Національного банку України № 41 від 25.05.2017 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», яка набрала чинності з 26.05.2017, були внесені зміни до Постанови № 410, якою виключено пункт 1 вказаної постанови, яким було передбачено строк для розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів 120 календарних днів.

Відповідно до виписок ПАТ КБ «Глобус» на поточний рахунок позивача:

кошти в сумі 372 838,01 доларів США надійшли з порушення встановлених термінів, а саме: в сумі 199 960 доларів США надійшло 18.09.2017 року відповідно до митної декларації від 10.02.2017 року №1901, кількість днів прострочення – 131, відповідно до митної декларації від 17.02.2017 року №2271 кількість днів прострочення – 124, існує заборгованість по митній декларації від 17.02.2017 року №2271 в сумі 36 603,29 доларів США;

кошти в сумі 100 130,00 доларів США надійшли 20.12.2017 року, відповідно до митної декларації від 17.02.2017 року №2271 кількість днів прострочення – 2; відповідно до митної декларації від 23.02.2017 року №2497 кількість днів прострочення становить 120; відповідно до митної декларації від 14.03.2017 року №617 кількість днів прострочення становить 101, по митній декларації від 14.03.2017 року №617 існує заборгованість в сумі 55 762,91 доларів США;

кошти в сумі 72 748,01 доларів США надійшли 26.12.2017 року відповідно до митної декларації від 14.03.2017 року №617 кількість днів прострочення 6; відповідно до митної декларації від 27.03.2017 року №1422 кількість днів прострочення – 94.

Доказів стягнення боргу по контракту від 16.01.2017 №РО51461 в судовому порядку, чи ведення претензійної роботи позивачем, а також висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку для продовження строків розрахунків ні до перевірки, ні під час вирішення справи в суді не надавалось.

Статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлено, що порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

До матеріалів справи долучено копії розрахунків пені.

Щодо посилання позивача на порушення термінів накладення адміністративно-господарської санкції передбачених ст 250 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 названої статті (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02 грудня 2010 року N 2756-VI) із сфери її дії виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Порядок застосування цих санкцій з 01.01.2011 врегульовано статтями 113, 114 Податкового кодексу України, якими, зокрема, передбачено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється (пункт 113.3 статті 113 Податкового кодексу України).

Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу (пункт 114.1 статті 114 Податкового кодексу України).

Таким чином, станом на час виникнення спірних правовідносин, строки, встановлені ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України, до спірних правовідносин не застосовуються.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №0006701406 від 15 лютого 2017 року та про відсутність підстав для його скасування.

Щодо позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2017 року №№0006711406, суд зазначає наступне.

Оскільки, як встановлено вище, у позивача була відсутня прострочена дебіторська заборгованість, яка підлягала обов’язковому декларуванню, відтак відсутні порушення з боку позивача вимог пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 (далі – Декрет 15-93).

За змістом статті 16 Декрету № 15-93 компетентним органом, який має повноваження застосовувати санкції за порушення норм цього Декрету, є Національний банк України.

Положення Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року № 2796-XII "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання"), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні публічних відносин.

В Постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим Інтеройл» до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначено, що саме до повноважень НБУ належить застосування штрафних санкцій згідно статті 16 Декрету № 15-93.

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2017 року №№0006711406 підлягають задоволенню.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити частково позов приватного підприємства «Вудпак» (04071, м. Київ, вул Ярославська, 31, код ЄДР 36457064) до Головного управління ДФС у м. Києві (04655, вул Шолуденка, 33/19, код ЄДР 3943980) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.02.2018 року №0006701406, №0006711406

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.02.2017 року №0006711406.

3. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

4. Стягнути на користь приватного підприємства «Вудпак» (04071, м. Київ, вул Ярославська, 31, код ЄДР 36457064) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, вул Шолуденка, 33/19, код ЄДР 3943980) судовий збір в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.І. Келеберда