Рішення № 77189961, 16.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 р. № 2040/6974/18

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в приміщенні суду в місті Харкові в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (вул. Джерельна. 13 кв. 22 м. Харків. 61183, РНОКПП: НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ00034022), Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд. 56, м. Харків,61052, код ЄДРПОУ08166355) про визнання протиправною відмови, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

2. Скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 2 протоколу № 49 від 25.05.2018 року.

3. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1

4. Зобов’язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

5. Зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.

Просив слухати справу за правилами спрощеного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідачів є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Зазначає, що Рішенням Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.05.2018 р. № 49 п. 2 - позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на день звільнення з військової служби він проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР. Позивач вважає такі висновки Комісії МО України помилковими. Зазначає, що він має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 в розмірі 150- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (22.12.2015 р.). Твердження відповідача МО України про те, що витрати, пов'язані з виплатою позивачу одноразової грошової допомоги, мають здійснюватись Державною прикордонною службою України вважає помилковим. Зазначає також, що він проходив службу в колишньому Управлінні військ Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР, до якого Державний комітет у справах охорони державного кордону України не мав відношення. Також, зважаючи, що позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні МО СРСР, правонаступником якого в подальшому стало МО України, та в силу ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975 - обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності внаслідок поранення, контузії та наступних захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на МО України.

Позивач вважає, що він має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення (передусім Закону № 2011 -XII і Постанови № 975), оскільки, виходячи з принципу законності, закріпленого статтею 6, ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, Закон як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили відносно урядової постанови, має перевагу у застосуванні, якщо між ними є неузгодженість. На думку позивача, він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у відповідності з Порядком № 975 у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності, оскільки до набрання чинності Законом № 5040-УІ рішення про виплату йому одноразової грошової допомоги не приймалось.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

26.09.2018р. представником відповідача – Міністерства оборони України надано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував і просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції, зокрема, зазначає, що згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.05.2018 №59, Позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 звільнено з військової служби 08.02.1985 р., на день звільнення з військової служби заявник проходив службу у Прикордонних військах КДБ СРСР. зазначає, що як вбачається зі змісту Постанови КМ України № 499 від 28.05.2008 року, остання прийнята відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Вказаною постановою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб. Питання позивача, порушене ним у заяві за наслідком якого йому був направлений лист Харківського ОВК, по суті у встановленому законодавством порядку розглянуто та вирішено. Оскільки заява ОСОБА_1 розглянута по суті і уповноваженим органом прийнято вмотивовані рішення, вважає, що не має підстав для визнання дій Міноборони неправомірними та зобов'язанні виплатити йому одноразову грошову допомогу. Міністерство оборони СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ, керівництво якими здійснювалося Комітетом державної безпеки СРСР та підпорядкованому йому Головним управлінням Прикордонних військ.

Зазначає також, що зобов'язання Міноборони прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги є втручанням в дискреційні повноваження Міноборони та не підлягає задоволенню саме в такій редакції.

Відповідачем – Харківським обласним військовим комісаріатом – 07.09.2018 року направлено відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував і просив суд закрити провадження по справі, оскільки ХОВК направляв пакет документів позивача на отримання одноразової грошової допомоги. Рішенням Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат від 25.05.2018 року № 49 позивачу було відмовлено у виплаті, з зазначенням причини. Зазначає також, що позивач проходив строкову військову службу у прикордонних військах колишнього Союзу ОСОБА_2 Соціалістичних Республік у військовій частині 2042, яка належала до прикордонних військ, та являвся військовослужбовцем прикордонних військ. Оскільки позивач звільнений зі строкової військової служби з прикордонних військ, правонаступником з огляду на вищевикладене є Державна прикордонна служба України, вважає, що в силу ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги – правових підстав призначати та виплачувати Міноборони одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності, у зв’язку із захворюванням, яке пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії – не має.

Зазначає також, що позивачем із заявою про виплату одноразової грошової допомоги не було надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стан алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, через що висновок про можливість виплати одноразової грошової допомоги Харківським обласним військовим комісаріатом складено не було.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до положень ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 22.10.1982 р. по 08.02.1985 р. позивач проходив дійсну військову службу в Збройних Силах СРСР, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини 2042. Вказані обставини підтверджуються військовим квитком, архівною довідкою, довідкою Московського РВК м. Харкова.

Згідно витягу з протоколу № 4556 від 02.12.2015 р. засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - мінно-вибухова травма, осколкові порання голови, спини та правої ноги старшого сержанта у відставці ОСОБА_1, наслідками яких стати МВГ, ЗЧМТ (контузія головного мозку) та наступні захворювання - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

З цих підстав позивачу з 22.12.2015 р. вперше встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 104885 від 14.01.2016 р.

Згідно Довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААА №444798 від 01.01.2017 р. - позивачу підтверджено третю групу інвалідності на строк з 01.01.2017 р. по 01.01.2020 р. у зв'язку з пораненням, травмою, контузією та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Зважаючи на викладене, позивач 10.10.2017 р. подав до Харківського ОВК заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надавши всі необхідні документи.

Рішенням Комісії МО України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.05.2018 р. № 49, п. 2 - позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на день звільнення з військової служби він проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР.

Позивач не погодився з висновками Комісії Міністерства Оборони, що зумовило його звернення із означеним позовом до суду.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII )

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011- ХІІ дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011- ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011- ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Разом з цим, відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011- ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

При цьому, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 1 січня 2017 року, пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Отже, саме з 01 січня 2017 року вказана норма Закону зазнала відповідних змін.

Окрім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що додається (далі - Порядок №975).

Згідно п. 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

З огляду на викладене, законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Між тим, згідно п. 1.12 «Інструкції про встановлення груп інвалідності», затвердженої Наказом МОЗ України від 05.09.2011 р. № 561, зареєстрованої в МЮ України 14.11.2011 р. за № 1295/20033 - датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (у відсотках) вважається день надходження до комісії документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Таке ж визначення дати встановлення інвалідності міститься і в п. 8 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженому Постановою КМ України від 03.12.2009 р. №1317.

Матеріали справи свідчать, що позивачу з 22.12.2015 р. вперше встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з контузією, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку позивачу встановлена третя група інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 104885 від 14.01.2016 р. При повторному огляді третя група інвалідності встановлена позивачу на строк з 01.01.2017 р. по 01.01.2020 р. (довідка до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 444798 від 14.12.2016 р.)

Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції до внесення змін від 03.11.2006 року Законом № 328-У) встановлено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03.11.2006 року № 328-У (набрав чинності з 01.01.2007 року) були внесені зміни до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема стаття 16 була викладена у новій редакції та доповнено частиною 2.

Нововведеною нормою передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу звільнення.

Механізм же призначення і виплати одноразової грошової допомоги залежить від часу встановлення інвалідності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу була встановлена ІІІ група інваліда війни вперше з 22.12.2015 року, та 14.12.2016 р. позивачу підтверджено ІІІ групу повторно на період з 01.01.2017 р. у зв'язку з пораненням, травмою, контузією та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. З Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стани інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропани безвісти.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 вказаного Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (дані - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чинною на час встановлення позивачу інвалідності визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п. 4 - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

При цьому розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності третьої групи становить суму 150-кратиого прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб (п. «б» ч. 1 ст. 16" Закону).

За таких обставин позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 в розмірі 150- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (22.12.2015 р.)

Позивач звернувся із заявою про отримання одноразової грошової допомоги вперше, тобто рішення щодо виплати цієї допомоги стосовно нього раніше не приймалося.

З матеріалів справи суд вбачає, що виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 позивачу не проводилась.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Судовим розглядом встановлено, що комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.05.2018 № 49 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 звільнено з військової служби 08.02.1985 р., на день звільнення з військової служби заявник проходив службу у Прикордонних військах КДБ СРСР.

Тобто, відповідачем відмовлено позивачу у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги з посиланням на обставину, яка фактично є безпідставною, а тому, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача призначити позивачу одноразову грошову допомогу не буде втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що на день звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги Закон України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» діяв із змінами, внесеними Законом України №5040-УІ «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців».

Частиною другою Прикінцевих положень Закону № 5040-УІ 4 встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Отже, Прикінцевими положеннями № 5040-УІ визначена його дія щодо кола осіб, на яких його положення, які набрали чинність з 1 січня 2014 року, не поширюються (зокрема, такими є особи, стосовно яких уже прийнято рішення про виплату одноразової грошової допомоги). Постанова КМ України № 975 від 25.12.2013 р. «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», (далі - Постанова № 975, Порядок № 975) прийнята на реалізацію положень Закону № 2011- XII (в редакції Закону № 5040-УІ) містить положення (абзац третій пункту 2 Постанови № 975), за якими одноразова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, яке діяло на день виникнення права на отримання допомоги.

Такі норми вказаної постанови звужують право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16. 16-2, 16-3 Закону № 2011 -XII (в редакції від 1 січня 2014 року) осіб (позивача зокрема), які до 1 січня 2014 року не зверталися про отримання цієї допомоги і щодо яких, відповідно, не приймалося рішення щодо її призначення.

Дійсно, право на отримання грошової допомоги у позивача виникло до набрання чинності Законом № 5040-УІ, проте із заявою про отримання цієї допомоги він звернувся тоді, коли Закон № 2011 -XII (яким передбачено виплату одноразової грошової допомоги) діяв в новій редакції і передбачав, серед іншого, інші розміри такої допомоги (порівняно з попередньою редакцією цього Закону, яка діяла на дату встановлення позивачу інвалідності).

За таких обставин позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення (передусім Закону № 2011 -XII), оскільки, виходячи з принципу законності, закріпленого статтею 6, ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, Закон як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили відносно урядової постанови, має перевагу у застосуванні, якщо між ними є неузгодженість.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_3.

Щодо позиції представника відповідача - МО України про те, що витрати, пов'язані з виплатою позивачу одноразової грошової допомоги, мають здійснюватись Державною прикордонною службою України суд вважає помилковими, виходячи з наступного.

Згідно п. 12 Порядку № 975- призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до п. 1 постанови КМ України від 17.07.1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у ОСОБА_2 та ОСОБА_3, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР. а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Таким чином, вказаною постановою передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців ОСОБА_2 та прикордонних військ колишнього СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України.

Крім того, позивач перебував на військовому обліку у відповідному РВК МО України, причинний зв’язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані - встановлено Центральною військово-лікарською комісією МО України.

Згідно п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної ОСОБА_4 СРСР від 21.03.1989 р. № 10224-ХІ «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ» - прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР. Отже, на день звільнення позивача із строкової служби прикордонні війська входили до вкладу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п. п. 1,2 Постанови Верховної ОСОБА_4 України від 24.08.1991 р. «Про військові формування на Україні», Верховна ОСОБА_4 України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки. ОСОБА_4 України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно ст. 4 ЗУ «Про правонаступництво України», органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР. діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно п. 2 постанови КМ України від 02.01.1992 р. № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» з наступними змінами - Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Тобто, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині - Державна прикордонна служба України) у 1992 р. став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.

Позивач же проходив службу в колишньому Управлінні військ Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР. до якого Державний комітет у справах охорони державного кордону України не мав відношення.

Також, зважаючи, що позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР. які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні МО СРСР. правонаступником якого в подальшому стало МО України, та в силу ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975 - обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності внаслідок поранення, контузії та наступних захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на МО України.

Враховуючи те, що рішення Комісією Міністерства оборони України приймається за результатом розгляду документів заявника, а такі документи позивача мали бути повернуті Харківському обласному військовому комісаріату разом з рішенням про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України. Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (САSЕ ОF СНUYКINA v. UKRAINЕ) (Заява N 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series А N 18). Крім того, порушення судового провадження само по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії», заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії», заява N48778/99, п. 25, ЕСНК 2002-ІІ)».

ОСОБА_4 Суд України у Постанові від 16.09.2015 р. у справі № 826/4418/14 дійшов висновку, про те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з приписів статті 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.10.2009 по справі "Комнацький проти України" визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").

В остаточному рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Полторацький проти України" від 29.04.2003 (заява № 38812/97) зазначається, що державні органи повинні діяти відповідно до закону, що означає те, що діяльність державних органів повинна бути передбачувана для особи, тобто особа повинна бути здатна передбачити наслідки діяльності державних органів для себе. Аналогічні висновки Європейського суду з прав людини зроблені в пункті 27 Остаточного рішення у справі "Крюслін проти Франції" від 24.04.1990 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ювіг проти Франції".

Зважаючи на викладене, на погляд суду, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги.

Такий висновок не суперечить приписам ч. 4 ст. 245 КАС України, згідно яким - суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зважаючи, що рішення комісією МО України приймається за результатом розгляду документів заявника, а такі документи позивача згідно п. 13 Порядку № 975 були повернуті Харківському ОВК разом із рішенням про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку задовольнити позовні вимоги позивача і в частині необхідності зобов'язання Харківський ОВК повторно направити документи позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

Також, суд, беручи до уваги встановлені обставини у поєднанні з наведеними нормами права, вважає за необхідне обтяжити відповідача обов'язком здійснити повторний розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Отже, розглядом справи доведено та матеріалами справи підтверджено протиправність відмови Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

У свою чергу позовна вимога про зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у певному вказаному розмірі задоволенню не підлягає, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що розмір одноразової грошової допомоги буде обмежений у розмірі або строком та, внаслідок таких протиправних дій відповідача, буде порушено права позивача на належний розмір вказаної допомоги.

Суд зауважує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом, є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Водночас, предметом вказаного позову не є оскарження розміру одноразової грошової допомоги, а є відмова у її призначенні.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача - Міністерства оборони України подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір не стягується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п. 8, п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. т. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297, 382 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Джерельна. 13 кв. 22 м. Харків. 61183, РНОКПП: НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ00034022), Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд. 56, м. Харків,61052, код ЄДРПОУ08166355), про визнання протиправною відмови, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 2 протоколу № 49 від 25.05.2018 року.

Зобов’язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1.

Зобов’язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано суддею 18 жовтня 2018 року.

Суддя Шляхова О.М.