Рішення № 77189386, 17.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4596/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участі секретаря Сердюк І.С.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачів Юзбашян Х.А.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні (у відкритому судовому засіданні) адміністративну справу за позовом громадянки Соціалистичної республіки В’єтнам ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправними дій відповідача щодо складання висновку від 25.05.2012 року, скасування його та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом громадянки Соціалистичної республіки В'єтнам ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області в якому позивач просить:

визнати протиправними дії відповідача ГУ ДМС України в Одеської області стосовно ОСОБА_2 щодо складання висновку від 25.05.2012 року про визнання безпідставним документування позивача посвідкою на безстрокове мешкання в Україні та скасування штампу «Дозволено постійне проживання в Україні» (надане позивачу 27.02.2002 року) та скасувати його;

зобов'язати ГУ ДМС України в Одеської області здійснити обмін бланку посвідки серії НОМЕР_1 громадянці СРВ ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку.

Позов обґрунтовано наступним.

18.05.2018 року, громадянка В’єтнаму ОСОБА_2, звернулася до Суворівського відділу у м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області з клопотанням щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 (яка була видана ВГІРФО ГУМВС України в Одеської області 25.05.2007 року) у зв'язку із досягненням 45 річного віку.

Посадова особа районного відділу ГУ ДМС України в Одеської області (яка прийняла документи на обмін бланку посвідки), запропонувала позивачу звернутися до Головного управління ДМС України в Одеської області пославшись на те, що громадянам СРВ дозволи на проживання в Україні масово скасовуються. Рішення про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_2 у районному відділі ГУ ДМС України в Одеської області не було. Однак, не зважаючи на тижневий термін (який наданий законодавством України для виконання заміни бланку посвідки на постійне проживання по досягненню 45 річного віку), бланк посвідки позивачу відповідач не змінив і про причини бездіяльності не повідомив.

У зв'язку з чим, 20.06.2018 року та 23.07.2018 року, позивач звернулась до ГУ ДМС України із відповідною заявою про надання інформації про стан справ щодо вирішення питання про заміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні.

04.08.2018 року представник позивача звернувся до Головного управління Державної Міграційної служби України в Одеської області для надання можливості ознайомитися з матеріалами особової справи позивача та проханням повідомити інформацію про причини, згідно з якими бланк недійсної посвідки ОСОБА_2 не змінений.

10.08.2018 представником була отримано відповідь ГУ ДМС України в Одеської області від 09.08.2018 року №5/3, якою ОСОБА_2 була поінформована про те, що начебто: «ГУМВС України в Одеської області 25.05.2012 року було прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, згідно вимог розділу IV ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Не зважаючи на те, що відповідно до положень статті 13 Закону України «Про імміграцію», відповідач, у семиденний термін, був зобов'язаний надати позивачу або його представнику саме рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні, рішення відповідач не надав, як і не надав можливості ознайомитися з матеріалами особової справи з тих причин, що, цитата: «особова справа ОСОБА_2 - втрачена ще у 2012 році» тобто докази тому, що позивачу начебто скасований дозвіл на перебування в Україні відсутні.

Отож, законодавство України зобов'язує іммігранта замінити бланк посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню 25 та 45 річного віку, з іншого боку, за не своєчасну зміну посвідки на постійне проживання в Україні передбачена адміністративна відповідальність.

Позивач ОСОБА_2, вважаючи, що її законні права та інтереси були порушені відповідачем - їй безпідставно не замінений бланк посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню 45 річного віку, з вини відповідача ОСОБА_2 вимушена користатися вже недійсною посвідкою, що стало підставою, відповідно до положень ст. 55, 129 Конституції України та ст. ст. 5, 19 КАС України, звернутися з відповідним адміністративним позовом.

Провадження по справі відкрито 12.09.2018 року у спрощеному позовному провадженні із викликом сторін.

Відповідачу ухвалою встановлений 15 денний строк для надання відзиву на позовну заяву.

02.10.2018 року за вхід. № 29188/18 через канцелярію суду поданий відзив.

Відзив обґрунтовано наступним.

25.05.2012 року до відділу ГІРФО ГУМВС України в Одеській області надійшов запит №14/3/2-10915 Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ у м. Києві щодо надання, відповідно до статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», завірених копій документів, які стали підставами для оформлення посвідок на постійне проживання в Україні громадянам СРВ, зазначеним у запиті та стосовно громадянки СРВ ОСОБА_2 1971 р.н.

На підставі чого була проведена додаткова перевірка законності отримання громадянкою СРВ ОСОБА_2 1971 р.н. посвідки на постійне проживання в Україні.

В результаті перевірки було з'ясовано, що в матеріалах особової справи про отримання громадянкою СРВ ОСОБА_2 1971 р.н. посвідки на постійне проживання в Україні не вбачається жодного документу, який би підтверджував працевлаштування останньої на Херсонському текстильному комбінаті.

Крім того, рішення Київського районного суду м. Одеси, яким встановлений факт прибуття громадянки ОСОБА_2 на роботу, згідно Угоди між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та СРСР та постійного проживання позивачки на території України з 1988 року по теперішній час, датоване 2003, коли вже в 2002 позивачка була документована посвідкою на постійне проживання в Україні.

Враховуючи вищевикладене рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 25.05.2018 року позивачці, на підставі п. 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з метою працевлаштування у 1989 році прибула до СРСР по міжурядовій угоді про працевлаштування громадян СРВ, укладеній між Урядами СРВ та СРСР 02.04.1981 року та залишилися в Україні.

У 2002 році співробітниками ВГІРФО, після відповідної і ретельної перевірки Управлянням УСБУ в Одеської області, УІТ та НЦБ Інтерполу, ВГІРФО було прийнято позитивне рішення - ОСОБА_2 отримала дозвіл на імміграцію в Україні.

У 2002 році позивачці видано посвідку на постійне проживання.

25.05.2007 року ОСОБА_2 ВГІРФО було замінено бланк посвідки на постійне проживання в Україні, позивач отримав посвідку серії НОМЕР_1 із безстроковим терміном дії.

За період проживання в Україні позивачкою було створено родину, в неї та її чоловіка народилося троє дітей, які є громадянами України, що підтверджується відповідними довідками, виданими ГУМВС України в Одеської області №315728 від 23.02.2009 року, №314719 від 24.12.08 року. Старша дитина має паспорт громадянина України.

У 2009 році ОСОБА_2 та її чоловіком придбане власне приватне житло - квартира АДРЕСА_1, де вона проживає разом із родиною.

До кримінальної відповідальності не притягувалася.

18.05.2018 року громадянка В’єтнаму ОСОБА_2 звернулася до Суворівського відділу у м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області з клопотанням щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 (яка була видана ВГІРФО ГУМВС України в Одеської області 25.05.2007 року) у зв'язку із досягненням 45 річного віку. Відповіді не отримала, посвідка не замінена.

20.06.2018 року та 23.07.2018 року позивач звернулась до ГУ ДМС України із відповідною заявою про надання інформації про стан справ щодо вирішення питання про заміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні.

04.08.2018 року представник позивача звернувся до Головного управління Державної Міграційної служби України в Одеської області надання можливості ознайомитися з матеріалами особової справи позивача та проханням повідомити інформацію про причини, згідно з якими бланк недійсної посвідки ОСОБА_2 не змінений.

10.08.2018 року представником отримано відповідь ГУ ДМС України в Одеської області від 09.08.2018 року №5/3, якою ОСОБА_2 була поінформована про те, що «ГУМВС України в Одеської області 25.05.2012 року прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, згідно вимог розділу IV ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Законодавство, що регулює спірні правовідносини.

Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що:

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження(ст. 13).

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (ст. 14).

Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і повинен мати можливість:

a) наведення доводів проти свого вислання;

b) перегляду своєї справи;

c) представлення з цією метою перед компетентним органом або перед особою чи особами, призначеними цим органом (стаття 1).

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію».

Відповідно до ст. 1 вищенаведеного Закону визначено, що:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

імміграційна віза - це позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця на в'їзд в Україну для постійного проживання.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні.

Механізм реалізації Закону України «Про імміграцію» тобто оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання, визначає «Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251.

Пунктом 17 вищезазначеного Порядку передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі:

необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;

необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;

подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання);

інших випадках, передбачених законами.

Згідно зі статтями 1 та 6 Закону України «Про імміграцію», обов'язок щодо перевірки наданих особою-заявником документів та пояснень покладено на посадову особу органу виконавчої влади.

Отже, після проведення посадовими особами відповідача та уповноваженими на те органами ретельної перевірки (згідно з приписами статті 6 Закону України «Про імміграцію»), підстав для відмови ОСОБА_2 у дозволі на імміграцію, визначених статтею 10 Закону України «Про імміграцію» та підстав для скасування дозволу, визначених у статті 12 Закону України «Про імміграцію» - виявлено не було.

Крім того, встановивши той факт, що ОСОБА_2 перебуває в Україні законно, держава надала ОСОБА_2 статус постійного мешканця, що було підтверджено наданою ВГІРФО посвідкою на постійне проживання в Україні.

У 2007 році ОСОБА_2 було оформлено та видано (на заміну першої посвідки виданої у 2002 році) посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, в якій міститься відмітка про безстроковий термін її дії.

Аналізуючи вищенаведені обставини та норми права у їх співставленні, суд зазначає, що надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 відбулося у порядку та підставах, встановлених законодавством України.

Проте, вказаний дозвіл був скасований відповідачем, з посиланням на те, що в матеріалах особової справи про отримання громадянкою СРВ ОСОБА_2 1971 р.н. посвідки на постійне проживання в Україні не вбачається жодного документу, який би підтверджував працевлаштування останньої на Херсонському текстильному комбінаті; та рішення Київського районного суду м. Одеси, яким встановлений факт прибуття громадянки ОСОБА_2 на роботу, згідно Угоди між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та СРСР та постійного проживання позивачки на території України з 1988 року по теперішній час, датоване 2003, тоді як, в 2002 позивачка була документована посвідкою на постійне проживання в Україні.

Суд не погоджується та відхиляє такий довід відповідача, мотивуючи це наступним.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Як вбачається з висновку ВГІРФО ГУМВС від 25.05.2012, підставою для скасування посвідки є п. 5 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію".

Однак, у ході розгляду справи, судом не виявлено, а відповідачем не доведено, які саме документи щодо працевлаштування ОСОБА_2 на роботу відсутні, а також, яким чином рішення Київського районного суду м. Одеси (про встановлений факту прибуття громадянки ОСОБА_2 на роботу, згідно Угоди між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та СРСР та постійного проживання позивачки на території України з 1988 року по теперішній час) вплинуло на прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні

До того ж, посилаючись на п.5 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію", як на підставу скасування дозволу, Управлінням державної міграційної служби в Одеській області не наведено, яким чином іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; у разі настання якого, дозвіл на імміграцію може бути скасовано.

У цьому контексті, суд зазначає, що відповідачем скасовано посвідку на безстрокове мешкання в Україні ОСОБА_2 НОМЕР_2.

Однак, 25.05.2007 року ОСОБА_2 ВГІРФО було заміненим бланк посвідки на постійне проживання в Україні, позивач отримав посвідку серії НОМЕР_1 із безстроковим терміном дії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

З метою відновлення порушеного права позивача ОСОБА_2 1971 р. н., суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути питання щодо здійснення обмін бланку посвідки серії НОМЕР_1 громадянці Соціалистичної республіки В'єтнам ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням 45 років.

Також, при вирішенні справи, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, а при прийнятті спірного рішення, не враховувалось наявність малолітньої дитини та законне право дитини на проживання разом з батьками.

Керуючись однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права», суд дійшов висновку, що відповідач, під час прийняття висновок від 25.05.2012 року стосовно громадянки Соціалистичної республіки В'єтнам ОСОБА_2 про визнання безпідставним документування позивача посвідкою на безстрокове мешкання в Україні та скасування штампу «Дозволено постійне проживання в Україні (надане 27.02.2002 року), діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, не врахував всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 року "Рисовський проти України" зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

Розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Керуючись ст. ст. 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов громадянки Соціалистичної республіки В’єтнам ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправними дій відповідача щодо складання висновку від 25.05.2012 року, скасування його, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії відповідача щодо складання висновку від 25.05.2012 року стосовно громадянки Соціалистичної республіки В'єтнам ОСОБА_2.

Скасувати висновок від 25.05.2012 року стосовно громадянки Соціалистичної республіки В'єтнам ОСОБА_2 про визнання безпідставним документування позивача посвідкою на безстрокове мешкання в Україні та скасування штампу «Дозволено постійне проживання в Україні (надане 27.02.2002 року).

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути питання щодо здійснення обмін бланку посвідки серії НОМЕР_1 громадянці Соціалистичної республіки В'єтнам ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням 45 років.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Громадянка Соціалистичної республіки В'єтнам ОСОБА_2 - адреса: АДРЕСА_1, посвідка на постійне проживання в україні серії НОМЕР_1, видана ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області 25.05.2007 року НОМЕР_3, тел. НОМЕР_4

Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області - адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384, телефон: 048)705-31-68, E-mail:od@dmsu.gov.ua)

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.