Постанова № 77174336, 09.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6923/18

Номер справи місцевого суду: 495/4057/17

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 червня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину майна в порядку поділу спільного майна подружжя -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, в якому просив суд визнати нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 52,56 кв.м., спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно: 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 52,56 кв.м.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 1998 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який 13.05.2010 року був розірваний відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області.

За період перебування у шлюбі з відповідачем, в 2007 році сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,56 кв.м.

Після розірвання шлюбу спільно нажите майно не було поділено, проте сторони продовжували вести його спільне користування.

У березні 2017 року ОСОБА_2 не зміг потрапити до вказаної квартири у зв'язку із зміною замків у вхідних дверях.

Після звернення до ОСОБА_3 з вимогою надати доступ до квартири, позивач був повідомлений про те, що квартира продається та він не має жодних прав на неї, у зв'язку з чим він був вимушений звернутися з позовом до суду.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 червня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна відмовлено

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 червня 2018 року та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1)неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3)не відповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання квартири спільним майном подружжя, визнання за позивачем в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частину квартири з посиланням на пропущення позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що:

- фактичні подружні відносини сторони припинили у 2009 році, позивач не був зареєстрований у спірній квартирі, не проживав у ній за домовленістю подружжя, а тому після розірвання шлюбу 13.05.2010 року позивачу достовірно було відомо про неможливість продовження шлюбних відносин, внаслідок чого з цього часу слід застосовувати перебіг строку позовної давності, оскільки саме з цього часу він дізнався про порушення свого права;

-позивачем не надано суду жодного доказу в обґрунтування того, що він не міг довідатись про порушення свого права також як і того, що саме з березня 2017 року відповідачем чинились перешкоди у користуванні позивачем спірною квартирою.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- з 1998 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який 13.05.2010 року був розірваний відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород- Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області;

- за час перебування у шлюбі з відповідачем, в 2007 році сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,56 кв.м;

- після розірвання шлюбу, спільно нажите майно не було поділено, проте сторони продовжували вести його спільне користування;

- в березні 2017 року він не зміг потрапити до вказаної квартири у зв'язку із зміною вхідних дверей та замків у вхідних дверях.

Сплив позовної давності і відсутність підстав для поновлення пропущеного строку є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Позовна давність застосовується лише до обґрунтованих вимог. У разі, якщо позов є необгрутованим або недоведеним, суд відмовляє у його задоволенні у зв'язку з його необґрунтованістю чи недоведеністю.

Застосувавши позовну давність, як підставу для відмови у позові про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину майна в порядку поділу спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив (мав виходити) з обґрунтованості заявлених вимог.

Тому у відповідності до апеляційної скарги оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає перевірці як щодо обгрутованості заявлених вимог по суті так і вірності застосування судом позовної давності у разі, якщо заявлені позовні вимоги є обґрунтованими.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та 2) особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, слід установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1)час набуття такого майна;

2)кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3)мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Пленум Верховного Суду України у п.23 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначав, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

В розумінні ст. 60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто право спільної сумісної власності презюмується.

За загальним правилом застосування презумпції згідно з ст. 60 СК України майно, одержане одним з подружжя як набувачем за договором купівлі-продажу, що укладений під час спільного проживання набувача у зареєстрованому шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той з подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести ті обставини, які її спростовують.

Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України - довести, що майно придбавалося за власні кошти, або хоча і за сімейні, проте справжньою метою укладення договору купівлі-продажу були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані з сімейними.

Як вже зазначалося спірна квартира придбана за договором купівлі-продажу 18.06.2007 року.

Тому отримані ОСОБА_3 на споживчі цілі у 2008 році у кредит грошові кошти в сумі 28 500 доларів США під іпотеку придбаної у 2007 році спірної квартири, не можуть бути доказом, що вказані кошти були витрачені саме на придбання спірної квартири.

Крім того, передача ОСОБА_3 спірної квартири в іпотеку в якості забезпечення виконання забов»язань за кредитним договором від 23.05.2008 року відбувалася за згодою її чоловіка ОСОБА_2, який виступив за вказаним кредитним договором поручителем.

Інших доводів в обґрунтування заперечень на позовні вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя, у відзиві ОСОБА_3 не наведено, доказів, що спірне майно придбано за її особисті кошти суду не представлено, позовних вимог до суду про визнання спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_3 не заявлено.

При таких обставинах, немає підстав для набуття висновку, що відповідачкою в установленому порядку спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, визначену у ч.2 ст.60 СК України.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_2, загальною площею 52,56 кв.м., спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є обґрунтованими.

В розумінні ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Доказів про наявність домовленості між сторонами про відступ від рівності часток або про існування шлюбного договору з відповідними положеннями щодо розміру часток подружя при поділі майна, до суду не представлено.

Таким чином, вимога про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину майна в порядку поділу спільного майна подружжя є обґрунтованою.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідачем до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав),а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (правовий висновок викладений у Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Встановивши, що позивач не був зареєстрований у спірній квартирі, не проживав у ній за домовленістю подружжя, що фактичні подружні відносини сторони припинили у 2009 році, і що після розірвання шлюбу 13.05.2010 року позивачу достовірно було відомо про неможливість продовження шлюбних відносин, суд прийшов до висновку, що саме з цього часу слід обчислювати перебіг строку позовної давності, оскільки саме з цього часу позивач дізнався про порушення свого права.

Проте суд не врахував, що само по собі не проживання сторін разом у спірній квартирі через існування між ними відповідної домовленості та розірвання шлюбу між сторонами, не є достатніми підставами вважати права власності позивача порушеними.

Суд першої інстанції зокрема не надав належної оцінки, що до справи додано акт від 21.04.2017 року, підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про відсутність фактичного доступу позивача до квартири АДРЕСА_1 м. Білгород - Дністровський, Одеської області з доданням копій фотокарток вхідних дверей спірної квартири.

При цьому будь-яких доказів про те, що заміна вхідних дверей та/або заміна замків до вхідних дверей відбулася до травня 2014 року, тобто більше ніж за три роки до звернення позивача з позовом до суду і що позивач був обізнаний про це, відповідачем не надано.

Той факт, що позивач за домовленістю з відповідачем не проживав у квартирі беззаперечно не свідчить, що його права власника були порушеними.

Проте заміна вхідних дверей та замків у вхідних дверях весною 2017 року та перешкоджання у доступі до квартири, повідомлення про її продаж надають підстави власнику вважати свої права порушеними і звернутися за захистом своїх прав до суду.

До суду позивач звернувся наприкінці травня 2017 року. Доказів, які б спростовували про обізнаність позивача про порушення його прав власника у вигляді перешкоджання у доступі до спірної квартири більше ніж за три роки до звернення до суду (заміна вхідних дверей та замків у дверях та відмова допустити позивача у квартиру) або що про це він міг довідатися раніше, відповідачем не надано.

Зважаючи на наведене, у суду не було підстав обчислювати строк позовної давності з часу розірвання шлюбу і відмовляти у позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

При таких обставинах, рішення суду не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та про визнання права власності на 1/2 частину майна в порядку поділу спільного майна подружжя з підстав викладених у цій постанові.

У відповідності до ст. 141 ч. 13 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як внаслідок розгляду апеляційної скарги позов задоволено, а позивача, як інваліда 2-ї групи було звільнено від судового збору, як за подачу позову до суду першої інстанції так і за подачу апеляційної скарги до апеляційного суду, то судовий збір з відповідача підлягає стягненню в дохід держави.

Оскільки йдеться про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири, апеляційний суд приймає до уваги ціну квартири визначену в іпотечному договорі у гривнях і виходячи з загальнодоступної інформації про ціни на вторинне житло в смт. Сергіївка, м. Білгород - Дністровський, Одеської області, середня ринкова ціна спірної квартири площею 52,5 кв. м. не може бути нижче 200 000 грн. Тому ціна позову (1/2) частини спірної квартири становить не менше 100 000 грн.

Тому судовий збір за подання позову до суду першої інстанції на час його подання 30.05.2017 року становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2017 року становив 1600 грн.

Враховуючи наведене, судовий збір за подання позову до суду першої інстанції становив 1000 грн. (100 000 *1%), а за подання апеляційної скарги на час її подання - 150% від ставки судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто 1500 грн.

Таким чином з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви до суду в сумі 1000 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1500 грн., а всього 2500 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 червня 2018 року - скасувати.

Позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 52,56 кв.м., спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно: 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 52,56 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в загальному розмірі 2500 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17.10.2018 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова