Рішення № 77159705, 12.10.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 227/2826/15-а

2-а/219/5/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2018 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря судового засідання Троян Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання дій протиправними, стягнення суми заборгованості та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

18 травня 2015 року ОСОБА_1, місце проживання якої: 84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, звернулась до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області, місцезнаходження якого: 84406, Донецька обл., м. Лиман, вул. Незалежності, буд. 15, код ЄДРПОУ 23413070, у якому просить: визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області щодо незаконної невиплати ОСОБА_2 в повному обсязі нарахованого розміру пенсії; стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області на її користь нараховану, але не виплачену їй суму пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 31 січня 2015 року в розмірі 6480 гривень, а також виплатити заборгованість, що буде накопичуватися з дня подання адміністративного позову до суду; стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області на її корись суму моральної шкоди у розмірі 3000 гривень; зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області нараховувати та проводити на її користь виплату нарахованої їй пенсії в повному обсязі; стягнути з відповідача витрати, пов’язані з розглядом справи. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Харцизьк Донецької області та отримує державну пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка є єдиним джерелом її існування. Однак відповідачем з серпня 2014 року до часу звернення до суду з позовом без надання їй причин припинено виплату призначеної їй пенсії, з огляду на що ОСОБА_1 опинилась у дуже скрутному матеріальному становищі. Так, щомісячна виплата пенсії становить 1080 гривень, у зв’язку з чим сума невиплаченої позивачу відповідачем пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 31 січня 2015 року становить 6480 гривень. Позивач вважає таку відмову відповідача незаконною і такою, що порушує норми чинного законодавства України та міжнародних договорів, виконання яких взяла на себе Україна. Також вищенаведеними незаконними діями УПФУ в місті Харцизьку Донецької області ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, яка полягає у її моральних стражданнях і переживаннях через порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача, гарантованих ОСОБА_3 України і чинним законодавством України, в частині своєчасного отримання пенсії, що призвело до втрати її налагоджених і нормальних життєвих зв’язків, через що вона вимушена докладати додаткові зусилля для організації свого життя, також вона не змогла своєчасно і в повному обсязі оплачувати житлово-комунальні послуги, нести витрати по утриманню будинку, в якому мешкає, належним чином харчуватися та вдягатися, внаслідок чого стала нервовою, роздратованою та пригніченою, стан її самопочуття погіршився, у зв’язку з чим просить на відшкодування моральної шкоди стягнути 3000 гривень.

Ухвалою судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області Здоровиці О.В. від 21 травня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 23 червня 2015 року на 09 годину 00 хвилин.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2015 року розгляд справи відкладено на 09 годину 00 хвилин 24 липня 2015 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2015 року зупинено провадження у справі до призначення законного представника відповідача по справі.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 січня 2017 року поновлено провадження у справі, а адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання дій протиправними, стягнення суми заборгованості та моральної шкоди передано на розгляд Артемівському міськрайонному суду Донецької області, у зв’язку зі зміною місця проживання позивача.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 квітня 2017 року головуючим суддею по справі визначено суддю Артемівського міськрайонного суду Донецької області Брежнева О.А.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 серпня 2018 року у зв’язку з відставкою судді Брежнева О.А. на підставі розпорядження в.о. керівника Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_4 справу розподілено у провадження судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області Конопленко О.С.

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області Конопленко О.С. від 21 серпня 2018 року прийнято позовну заяву до свого провадження, вирішено розглядати справу у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, призначено судове засідання на 15 годину 00 хвилин 20 вересня 2018 року, визначено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також витребувано докази, зокрема, з Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області – інформацію з Центральної бази даних одержувачів пенсій щодо перебування на обліку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, а також інформацію щодо нарахування пенсійних виплат за період з 01 серпня 2014 року по теперішній час, наявності не отриманої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, пенсії.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2018 року відкладено розгляд справи на 08 годину 15 хвилин 08 жовтня 2018 року, в адміністративній справі замінено первісного відповідача – Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області – на належного – Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження якого: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42172734, та визначено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Судове засідання, призначене на 08 годину 15 хвилин 08 жовтня 2018 року, не відбулось у зв’язку зі знаходженням судді у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню, з огляду на що було відкладене на 15 годину 15 хвилин 12 жовтня 2018 року.

Позивач до судового засідання не з’явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином: у відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 124 КАС України – шляхом направлення судового виклику за адресою її місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, нею подано до суду заяву, в якій вона просить розгляд справи провести без його участі.

В свою чергу, повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання (у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 124 КАС України – шляхом направлення судового виклику за адресою місця знаходження, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб – підприємців та громадських формувань) представник відповідача до судового засідання не з’явився за невідомою суду причиною, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі на адресу суду не надходило. Крім того, представник відповідача не скористався своїм правом, наданим ст.ст. 162, 175 КАС України, та не надав суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можна доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, у строк, визначений ухвалою суду від 20 вересня 2018 року, про поважність причин ненадання відзиву на позов не повідомив.

Повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання (у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 124 КАС України – шляхом направлення судового виклику за адресою місця знаходження, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб – підприємців та громадських формувань) представник третьої особи до судового засідання також не з’явився за невідомою суду причиною, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі на адресу суду не надходило.

Враховуючи, що повідомлені належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання представники відповідача та третьої особи не повідомили суд про причини їх неявки та не надали доказів, підтверджуючих поважність причин такої неявки, суд відповідно до пункту 1 частини 3 статті 205 КАС України вважає можливим проведення судового засідання за їх відсутності.

За таких підстав, враховуючи можливість розгляду справи у письмовому провадженні у зв’язку з неявкою всіх учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, надану ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні за відсутності сторін по справі та на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.

Відповідно статті 22 ОСОБА_3 України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_3, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на пенсії, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії АА № 151229 (а.с. 4).

З копії листа заступника Міністра Міністерства соціальної політики України ОСОБА_5 за вих. № 22335/о/2-16/22 від 30 грудня 2016 року вбачається, що в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб місце проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 32).

Згідно відповіді директора Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації ОСОБА_6 за вих. № 01-20/1102/0/201-18 від 04 вересня 2018 року за результатами аналізу Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб в межах області встановлено, що громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, з 28 липня 2016 року по 30 серпня 2016 року перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа (довідка № 14190993978) в управлінні праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради за адресою: АДРЕСА_2. Термін дії довідки внутрішньо переміщеної особи припинено причиною «не підтверджене місце фактичного проживання» (а.с. 130).

Згідно листа начальника Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області ОСОБА_7 за вих. № 11462/13 від 20 вересня 2018 року позивач знаходиться на обліку в Бахмутсько-Лиманському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 04 серпня 2014 року, а пенсійні виплати ОСОБА_1 не виплачуються управлінням з серпня 2014 року (а.с. 138).

З доданої до зазначеного листа копії довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії № 3278 від 20 вересня 2018 року вбачається, що позивач, особовим рахунком якої є 878432, перебуває на обліку Бахмутсько-Лиманському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та розмір нарахованої, але не виплаченої їй пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 30 вересня 2018 року складає 73079,76 гривень (а.с. 139-140).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині 2 статті 77 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідачем, як зазначено вище, відзив на позовну заяву не поданий.

Відповідно до частини другої статті 19 ОСОБА_3 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 ОСОБА_3 України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі за текстом – Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Частиною третьою статті 4 зазначеного Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це – нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

При цьому, у наявній в матеріалах справи копії листа Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області ОСОБА_7 за вих. № 11462/13 від 20 вересня 2018 року підстави припинення виплати ОСОБА_1 пенсійних витрат з серпня 2014 року не зазначені.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі за текстом – ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 ОСОБА_3 України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені ОСОБА_3 та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що, припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі за текстом – Конвенція). Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. З огляду на викладене, припинення виплати пенсії позивачу з 01 серпня 2014 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо незаконної невиплати позивачу пенсії є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За таких обставин, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача відновити нарахування та виплату належної позивачу пенсії з 01 серпня 2014 року, а також стягнути нараховану, але не виплачену суму пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 31 січня 2015 року не в сумі 6480 гривень, як зазначено у позовній заяві, а в сумі 7224 гривень, що вбачається з наявної в матеріалах справи копії довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії № 3278 від 20 вересня 2018 року.

З огляду на викладене не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині виплати заборгованості, що буде накопичуватися з дня подання адміністративного позову до суду через їх недоцільність, оскільки судом фактично відновлюється нарахування та виплата належної позивачу пенсії з 01 серпня 2014 року.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди у розмірі 3000 гривень з таких підстав.

Стаття 56 ОСОБА_3 України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 зазначеної постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 вказаної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями ООДА, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправною бездіяльністю Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області як суб’єкта владних повноважень порушено його права, оскільки така бездіяльність завдала йому моральних страждань та унеможливила функціонування особистості ОСОБА_1 на конституційних засадах.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім’ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров’я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 3000 гривень, а також залишає вирішення даного питання на розсуд суду, оскільки не з’являється до судових засідань та станом розгляду справи не цікавиться.

При цьому, позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 3000 гривень є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження частково і підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України рішення підглядає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2015 року їй відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі, суд не стягує з відповідача судові витрати, оскільки позивачем вони фактично не понесені (не надано документального підтвердження понесених ним судових витрат).

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 6, 7-9, 12, 77, 121, 139, 263, 371, 242-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1, місце проживання якої: 84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження якого: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42172734, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, місцезнаходження якого: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, площа Соборна, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 13486010, про визнання дій протиправними, стягнення суми заборгованості та моральної шкоди.

Визнати неправомірними дії Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження якого: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42172734, щодо не виплати ОСОБА_1, місце проживання якої: 84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, пенсії з 01 серпня 2014 року.

Зобов’язати Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження якого: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42172734, відновити нарахування та виплату належної ОСОБА_1, місце проживання якої: 84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, пенсії з 01 серпня 2014 року.

Стягнути з Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження якого: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42172734, на користь ОСОБА_1, місце проживання якої: 84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, нараховану, але невиплачену пенсію за період з 01 серпня 2014 року по 31 січня 2015 року в сумі 7224 (сім тисяч двісті двадцять чотири) гривні 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині виплати ОСОБА_1, місце проживання якої: 84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, Бахмутсько-Лиманським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження якого: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42172734, заборгованості, що буде накопичуватись з дня подання адміністративного позову до суду.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження якого: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42172734, на користь ОСОБА_1, місце проживання якої: 84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, суми моральної шкоди у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Артемівський міськрайонний суд Донецької області до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.С. Конопленко