Ухвала суду № 77154067, 17.10.2018, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

справа № 198/606/18

провадження № 2/0198/256/18

УХВАЛА

іменем України

17 жовтня 2018 року Юр’ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., прокурора Жикіної Я.В., відповідача ОСОБА_1, представника відповідача адвоката ОСОБА_2, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Юр’ївка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1, про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових транспортних засобів,

в с т а н о в и в:

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах Державної служби України з безпеки на транспорті з позовом до ОСОБА_1 про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових транспортних засобів, при цьому в обґрунтування позову зазначаючи, що 07.07.2016 р. посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Харківській області (надалі – Управління) у пункті габаритно-вагового контролю на 40 км +233м автомобільної дороги «Харків – Красноград – Перещепине» проведено зважування транспортного засобу марки RENAULT MAGNUM 480, номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом марки FRUEHAUF T3401, номерний знак НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 та яким керував ОСОБА_3

В ході проходження габаритно-вагового контролю посадовими особами Управління встановлено, що навантаження на строєну вісь перевищує нормативно встановлені параметри, у зв’язку з чим складені відповідні акти з довідкою та розрахунок плати за проїзд. Відповідачу направлено примірники вказаних документів, які ОСОБА_1 отримав, однак добровільно кошти до теперішнього часу не сплатив.

На підставі викладеного прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, в розмірі 8 909,20 грн.

Ухвалою від 25.09.2018 р. у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

12 жовтня 2018 року до суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у цивільній справі, оскільки останній є фізичною особою-підприємцем, який здійснює господарську діяльність у сфері надання транспортних послуг з перевезення вантажу, тому на його думку справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 клопотання про закриття провадження у справі підтримали.

Прокурор проти клопотання про закриття провадження у справі заперечувала.

Представники Державної служби України з безпеки на транспорті в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності не надавав.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі підлягає задоволенню, з таких підстав.

Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір (частини 1 та 3 статті 124 Конституції України).

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У справі Zand v. Austria від 12.10.1978 Європейський суд з прав людини також зауважив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Отже, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При цьому критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); по-друге, суб’єктний склад такого спору.

Разом з тим, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, у спорах між суб’єктами господарювання (ст. 20 ГПК України).

Під час розгляду питання про те, чи належить розглядати справу в порядку цивільного судочинства, суд звертає увагу на особливості правовідносин у справі, що виникли в зв’язку з перевищенням відповідачем нормативів допустимої ваги транспортного засобу, контроль за дотриманням яких здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті.

Так, згідно з підпунктами 15 та 27 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, а також здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

За положеннями пункту 1 Порядку здійснення державного контролю за автомобільним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.06 р. № 1567, Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

В свою чергу, стаття 55 Господарського кодексу України дає визначення поняття суб’єкта господарювання, яким визнаються учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб’єктами господарювання серед інших є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Виходячи з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 66-67, 79-80) ОСОБА_1 з 2007 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, який здійснює господарську діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту (основний вид діяльності).

В доданих до позовної заяви документах міститься наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 30.06.2016 р. «Про затвердження щотижневого графіку проведення рейдових перевірок» та направлення на перевірку № 024342 від 04.07.2016 р., зі змісту яких виходить, що в період з 04.07.2016 р. по 08.07.2016 р. посадові особи Укртрансбезпеки направлені для перевірки суб’єктів господарювання всіх форм власності відповідно до пункту 13 Порядку здійснення державного контролю за автомобільним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.06 р. № 1567, яким в свою чергу врегульовано процедуру здійснення державного контролю за суб'єктами господарювання (а.с. 13-16).

З огляду на викладене, Укртрансбезпека в межах наданих повноважень 07.07.2016 р. перевіряла дотримання саме суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, встановлених габаритно-вагових параметрів, а ОСОБА_1 підтверджує, що він використовував належний йому транспортний засіб марки RENAULT MAGNUM 480, номерний знак НОМЕР_1, для здійснення підприємницької діяльності.

Одночасно необхідно відмітити, що за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування під час здійснення підприємницької діяльності, тому спір пов’язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, враховуючи суб’єктний склад спору та господарський характер правовідносин, суд доходить висновку, що спір між сторонами належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 255, 258, 260, 261, 352-354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Провадження у цивільній справі за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1, про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових транспортних засобів закрити.

Роз’яснити прокурору та позивачу, що розгляд заявлених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення або підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Юр’ївський районний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня проголошення або складення ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена та підписана 17 жовтня 2018 року.

Суддя І. О. Гайдар