Рішення № 77144242, 12.09.2018, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/10273/18

Категорія 40

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюк В.В., за участю секретаря судового засідання Мишак І.Ю., представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: Всеукраїнська громадська організація Юридичного захисту людини і громадянина «Право та Закон», про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (надалі за текстом - позивач) звернулась до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач) про захист честі, гідності та ділової репутації. Вказані вимоги мотивувала тим, що їй, займаючи посаду директора Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 428 Шевченківського району м. Києва (надалі - ДНЗ № 428) 23.04.2018 р., стало відомо про поширення щодо неї недостовірної інформації шляхом подання звернення (заяви) відповідачем до Всеукраїнської громадської організації Юридичного захисту людини і громадянина «Право та Закон» (надалі за текстом - третя особа), чим порушено немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію позивача. Відповідач 03.04.2018 року звернувся до третьої особи щодо можливого порушення вимог діючого законодавства, вчиненого службовими особами ДНЗ № 428, зокрема, що позивач 01.06.2009 року працевлаштувала на посаду сторожа ДНЗ № 428 ОСОБА_5, у подальшому останнього за сумісництвом працевлаштували у цьому ж ДНЗ на посаду двірника, без належного оформлення трудових відносин, що є грубим порушенням вимог законодавства, крім того, у вказаний період часу посаду двірника документально займали інші особи, які фактично не працювали та не виконували трудову функцію, але безпідставно отримували заробітну платну та трудовий (страховий) стаж. За наслідком реагування на таке звернення відповідача, третя особа звернулись до позивача із запитом щодо дійсності фактів, наведених у такому зверненні. Так, інформація зазначена відповідачем є недостовірною, оскільки не відповідає дійсності.

В зв'язку із тим, що діями відповідача принижена честь, гідність та ділова репутація позивача як директора ДНЗ № 428, остання була змушена звернутися до суду з даним позовом за захистом порушеного права.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позов визнав повністю, та не заперечував проти його задоволення в повному обсязі, підтвердивши те, що дійсно повідомляв недостовірну інформацію щодо позивача. Просив приєднати до матеріалів справи його письмову заяву про визнання позову.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору в судовому засіданні позовні вимоги визнав, та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Як роз'яснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 Постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Оскільки, відповідач визнав позов у повному обсязі і таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 Постанови від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

За змістом частини 1 ст. 277 ЦК України, особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.

Верховний суд України у пункті 18 Постанови Пленуму № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до п.п. 24, 25 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Положеннями ст.277 ЦК України визначений загальний порядок доказування у такій категорії справ. Законодавцем було виключено з вказаної статті частину статті, яка покладала обов'язок на особу доказувати правдивість негативної інформації, поширеної такою особою.

Також, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Як вбачається з пункту 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за виключенням винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

Відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 277, 297 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, Конституцією України, ст.ст. 4, 12, 247, 258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: Всеукраїнська громадська організація Юридичного захисту людини і громадянина «Право та Закон», про захист честі, гідності та ділової репутації - задовольнити.

Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) інформацію, поширену у зверненні громадянина ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) від 03.04.2018 року до Всеукраїнської громадської організації Юридичного захисту людини і громадянина «Право та Закон» щодо можливого порушення вимог діючого законодавства, вчиненого службовими особами Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 428 Шевченківського району м. Києва (надалі - ДНЗ № 428), а саме, «Мені стали відомі випадки систематичного порушення вимог діючого законодавства, вчиненого директором Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 428 Шевченківського району м. Києва (надалі - ДНЗ № 428) ОСОБА_4. Так, директор ОСОБА_4 01.06.2009 працевлаштувала на посаду сторожа ДНЗ № 428 ОСОБА_5. У подальшому ОСОБА_5 за сумісництвом працевлаштували у цьому ж ДНЗ на посаду двірника. Однак, таке працевлаштування за сумісництвом відбулось без належного оформлення трудових відносин, що є грубим порушенням вимог законодавства. Більш того, не зважаючи на те, що ОСОБА_5 у період часу з 01.06.2009 по 01.06.2013 фактично виконував роботу, як сторожа, так і двірника, однак у даний період часу в ДНЗ № 428 на посаді двірника були оформлені інші особи, які фактично не працювали та не виконували трудову функцію, але безпідставно отримували заробітну платну та трудовий (страховий) стаж. Зокрема, у період з 01.09.2006 по 10.01.2010 на посаді двірника ДНЗ № 428 був оформлений ОСОБА_6, з 11.01.2010 по 11.11.2012 - ОСОБА_7, з 12.11.2012 по 01.03.2013 - ОСОБА_8, з 04.03.2013 по 11.09.2013 - ОСОБА_10»

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду міста Києва у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк