Ухвала суду № 77140109, 18.09.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/3784/17

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.09.2018 м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого - судді Бисага Т.Ю.,

суддів: Фазикош Г.В., Собослой Г.Г.,

секретарі - Терпай С.М.,

за участі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хустського районного суду від 21 лютого 2018 року (Головуючий - Орос Я.В.) у справі за позовом ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ФОП ОСОБА_3 про поновлення на роботі. В подальшому позивач ОСОБА_4 подала до суду заяву в порядку ст. 49 ЦПК України про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позовні вимоги позивачем вмотивовано тим, що вона з 11 липня 2016 року працювала у ФОП ОСОБА_3 на посаді адміністратора готелю « ІНФОРМАЦІЯ_3», який розташований в АДРЕСА_1. Посадовий оклад їй було визначено в розмірі мінімальної заробітної плати на відповідний період.

Наказом № 4/2-к від 7 листопада 2017 року її було звільнено з роботи за власним бажанням, тобто на підставі ст.38 КЗпПУ. Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки наміру та бажання звільнятися з роботи за власним бажанням вона не мала, та відповідної заяви не подавала. 30 листопада 2017 року їй було вручено трудову книжку, однак копію наказу про її звільнення до її відома не було доведено і з ним її ніхто не ознайомлював . Її підпис на наказі про звільнення відсутній , як і відсутня сама заява про звільнення. Відповідач звільнила її без законних на те підстав, а тому зобов'язана поновити її на попередній роботі.

Крім того, в порушення вимог чинного законодавства, після її звільнення відповідачем не проведено із нею розрахунку та не виплачено заборговану їй заробітну плату. За весь час перебування її у трудових обов'язках з відповідачем їй не виплачувалась заробітна плата. На момент звільнення заборгованість по заробітній платі становить 40850 грн, з яких за 2016 р. - 8850 грн. та за 10 місяців 2017 року - 32000 грн. Причина невиплати заробітної плати позивачу невідома.

Рішенням Хустського районного суду від 21 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Поновити ОСОБА_4 на роботі на попередньо займаній посаді адміністратора готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3».

На підставі ст. 235 КЗпПУ стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5600грн. ( п'ять тисяч шістсот гривень)

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 34020,15 грн. (тридцять чотири тисячі двадцять гривень п'ятнадцять копійок) з якої не підлягають утриманню прибутковий податок та інші обов'язкові платежі, в тому числі утримання до пенсійного фонду.

На підставі ч.1 п.4 ст. 430 ЦПК України допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_4 на посаді адміністратора готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3».

На підставі ч.2 ст. 430 ЦПК України допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 мешканки АДРЕСА_2 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 34020,15 грн. (тридцять чотири тисячі двадцять гривень п'ятнадцять копійок) та середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5600грн (п'ять тисяч шістсот).

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, ФОП ОСОБА_3подав апеляційну скаргу на рішення, яким просив скасувати рішення суду, та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до запису у трудовій книжці позивач ОСОБА_4 відповідно до наказу № 1 -к від 11 липня 2016 року була прийнята на роботу у ФОП ОСОБА_3 на посаду адміністратора.

Відповідно до запису у трудовій книжці позивача наказом 4/2-к від 7 листопада 2017 року ОСОБА_4 звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпПУ.

Із наказу № 4/2-к від 07.11.2017 року вбачається, що підставою звільнення позивача стали: доповідна записка ОСОБА_6 від 06 листопада 2017 року з якої вбачається, що ОСОБА_4 06 листопада 2017 року спізнилася на 4 години, акт про відсутність працівника на роботі від 06 листопада 2017 року, згідно якого ОСОБА_4 була відсутньою на робочому місці протягом 4 годин. Причину відсутності на момент складання акту не встановлено.

На підтвердження вказаного факту комісією в складі ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_6 - помічник кухаря, ОСОБА_7 - кухонний робітник складено Акт про відсутність працівника на роботі від 06 листопада 2017 року.

Після того, як позивач 06 листопада 2017 року з'явилася на робоче місце остання повідомила відповідача, що пояснення стосовно відсутності на робочому місті більше 4 годин вона надавати нікому не зобов'язана.

На думку відповідача, усна пропозиція з її сторони позивачу надати письмові пояснення стосовно поважності причин відсутності позивача на робочому місті більше 4 годин та письмові застереження відповідача у акті від та 06 листопада 2017 року, щодо відмови позивача надати пояснення про причини відсутності на робочому місці та ознайомитися з актом засвідчені відповідачем є допустимою та належною нормою жадання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень.

Додатково підтвердженням того, що позивач була відсутньою на робочому місті протягом 4 годин 01.11.2017 року та 06.11.2017 року є Табель обліку робочого часу за листопад 2017 року.

Відповідно до ст. 47 КЗпПУ України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Наказом № 4/2-к від 07.11.2017 року позивача звільнено з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

07 листопада 2017 року позивач відмовилася ознайомитися з Наказом про звільнення №4/2-к від 07 листопада 2017 року та отримати трудову книжку серії НОМЕР_1, що підтверджується актом, підписаним ФОП ОСОБА_9, ОСОБА_6 - помічник кухаря, ОСОБА_7- кухонним робітником.

30 листопада 2017 року позивачу на її вимогу було передано трудову книжку.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що в трудовій книжці зазначено причину звільнення ст. 38 КЗпПУ, а в наказі про звільнення зазначено п.4 ст. 40 КЗпПУ. Даний факт свідчить про те, що трудова книжка і наказ про звільнення були виготовлені в різний період часу.

Колегія погоджується з думкою суду, що зазначені документи виготовлені в різний період часу.

Так,трудова книжка серії НОМЕР_1 та Наказ про звільнення №4/2-к від 07 листопада 2017 року дійсно виготовлені в різний період часу, оскільки в трудовій книжці до вказаної дати зроблено три записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи позивача. Разом з тим, запис у трудовій книжці вчинено у той же день, коли прийнято Наказ про звільнення №4/2-к, тобто 07 листопада 2017 року.

01 грудня 2017 року відповідачем виявлено, що 07.11.2017 року у трудовій книзі НОМЕР_1 позивача зроблено запис про звільнення з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП на підставі Наказу від 07.11.2017 року, однак, вносячи вказаний запис до трудової книги зроблено помилку, оскільки Наказом №4/2-к від 07.11.2017 року адміністратора готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3» ОСОБА_4 звільнено на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Листом від 01 грудня 2017 року позивача просили надати трудову книжку НОМЕР_1, для внесення відповідних змін, у зв'язку із зробленою опискою у записі про звільнення. Додатково, відповідач у телефонному режимі просив надати трудову книжку для внесення змін.

В рішенні зазначено, що з досліджених матеріалів справи, зокрема таблиці № 5 «Відомості про трудові відносини осіб» за листопад 2017 року, яка подана відповідачем уповноваженим контролюючим органам 07 грудня 2017 року, зазначено дату закінчення трудових відносин ОСОБА_4 - 17 листопада 2017 року на підставі ст. 38 КЗпПУ.

Однак, вказаний запис: дата закінчення трудових відносин 17.11.2017 року та підстава для припинення трудових відносин - ст. 38 КЗпП є помилковим, адже наказ прийнято 07.11.2017 року, фактично у вказаний день трудові відносини було закінчено, а підставою припинення трудових відносин відповідно до Наказу №4/2-к від 07 листопада 2017 року, який на сьогоднішній день є дійсним, законним та не скасованим - п.4 ст.40 КЗпП України.

Доказом того, що відповідачем вчинено помилку у причині формулювання звільнення позивача у таблиці №5 «Відомості про трудові відносини» є змінена (початкова) Таблиця №5 подана до уповноваженого контролюючого органу 21.02.2018 року.

Разом з тим, суд не дослідив наявність доповідної записки ОСОБА_6, помічника кухаря ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_3» від 01 листопада 2017 року, у якій зазначено, що позивач з'явилася на роботу 01 листопада 2017 року із запізненням на 4 години.

Наявність акту про відсутність працівника на роботі від 01 листопада 2017 року, із власноручним письмовим застереженням та засвідченням відповідача про те, що позивач пояснення стосовно відсутності на робочому місті більше 4 годин вона надавати категорично відмовляється, який їй було оголошено, однак остання відмовилася його підписати.

Наявність Наказу №23-К про застосування до позивача за прогул дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про звільнення, з яким позивач ознайомлюватися та отримувати відмовилася.

У сукупності із доповідною запискою від 06.11.2017 року, актом про відсутність працівника на роботі від 06.11.2017 року Наказом про звільнення №4/2-к від 07 листопада 2017 року вказані документи вказують на систематичність порушення позивачем трудової дисципліни.

Тобто, судом неповно та неналежно з'ясовано причини конкретного прояву порушення, що стали приводом до звільнення позивача та підставою для розірвання трудового договору за н. 4 ст.40 КЗпП.

Крім того, позивач Наказу №23-К про попередження про звільнення від 01 листопада 2017 року та Наказ про звільнення №4/2-к від 07 листопада 2017 року не оскаржував, тобто вказані накази залишаються законними та діючими. Разом з тим, судом поновлено позивача на роботі за наявності вказаних наказів.

Враховуючи вказане, на думку суду звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства про працю, внаслідок чого, у суду відсутні були законні підстави для поновлення позивача на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Оскільки, останнім робочим днем позивача є 06.11.2017 року, наказ винесено 07.11.2017 року.

Судом в оскаржуваному рішенні не зазначено, яким чином установлено, факт щомісячної заробітної плати в розмірі мінімальної заробітної плати.

На підтвердження виплати заробітної плати відповідач подав до суду копії платіжних відомостей по заробітній платі за період роботи позивача. На жодній із них відсутні підписи ОСОБА_4 про отримання заробітної плати, у зв'язку з тим, що відомості про нарахування і виплату заробітної плати, разом з трудовими угодами: наказами по кадрам; звітність по ЄСВ. ПДФО та ВЗ, виписками банку були втрачені бухгалтером ОСОБА_8 27 листопада 2017 року, за що останній оголошено догану.

Факт нарахування, а отже і виплати заробітної плати позивачу підтверджується відновленими бухгалтером фінансовими документами від 29.11.2017 року, які долучено до матеріалів справи, без підпису позивача, оскільки остання не працює з 07.11.2017 року.

У оскаржуваному рішенні судом зазначено, що долучені до матеріалів справи фінансові документи та звітність ФОП ОСОБА_3, не можуть бути беззаперечними доказами факту отримання ОСОБА_4. заробітної плати за вказаний період. Зазначені письмові докази лише достовірно стверджують, що заробітна плата позивачці нараховувалася і з неї було утримано податки та загальнообов'язкові платежі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи та суперечать матеріальному закону.

Відповідно до ст.376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст.268, 374,376, ЦПК України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Хустського районного суду від 21 лютого 2018 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плативідмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08.10. 2018 року.

Головуючий:

Судді: