Рішення № 77123357, 16.10.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2858/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській областідоОСОБА_1простягнення податкового боргу,У С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (надалі також - ГУ ДФС у Чернігівській області, позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, відповідач) про стягнення податкового боргу з орендної плати за землю в сумі 133238,74 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що між ОСОБА_1 та Чернігівською міською радою укладені договори оренди земельних ділянок. Пунктом 288.7 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати за земельну ділянку, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу. Базовим податковий періодом для плати за землю є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року, що визначено статтею 285 ПК України. Обов'язок визначити суму податкового зобов'язання з плати за землю для фізичних осіб покладається на контролюючий орган відповідно до п.286.5 ст.286 ПК України, за змістом якого нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові податкове повідомлення-рішення про внесення податку у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Позивач визначив відповідачу орендну плату за земельні ділянки прийнявши відповідні повідомлення-рішення, які надіслані відповідачу з дотриманням вимог пункту 58.3 статті 58 ПК України та вручені особисто відповідачу. Зазначені податкові повідомлення-рішення відповідачем не оскаржувались, а тому відповідно до пункту 56.17 ст.56 ПК України такі грошові зобов'язання є узгодженими. Відповідач узгоджені грошові зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим вони набули статусу податкового боргу.

Відповідач у встановлений судом строк направив на адресу суду відзив на позов, в якому зазначив, що з позовними вимогами не погоджується, в їх задоволенні просить відмовити в повному обсязі та зазначає, що 02.10.2017 між позивачем та громадянином ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу автомобільної стоянки площею 2800 кв.м. та дорожнього покриття площею 660 кв.м., що розташовані на земельній ділянці площею 0,0595 га. Дана земельна ділянка була попередньо виділена з земельної ділянки площею 0,1995 га (кадастровий номер НОМЕР_2) в АДРЕСА_1. Також, 17.01.2017 між позивачем та громадянином ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 1Л частини нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. і складається з майстерні з прибудовою літ. Ж-1, ж1 площею 917,0 кв.м та склад ГСМ літ. Г-1 площею 6,2 кв.м. Фактично в момент відчуження нерухомого майна до покупців перейшло право користування земельними ділянками, на якій вони розташовані. Таким чином, позивач вважає, що ГУ ДФС у Чернігівській області було зобов'язано виставити рахунок за користування земельною ділянкою (оренду) з урахуванням вимог п.286.5 ст.286 Податкового Кодексу України. Окрім того, позивач зауважує на оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку 30.01.2018 та не отримання жодного рішення за результатами розгляду її скарг.

В свою чергу, позивач направив відповідь на відзив, відповідно до якого зазначає, що дійсно відповідач оскаржила в адміністративному порядку податкові повідомлення-рішення, проте вони були розглянуті та по них прийнято рішення від 26.03.2018, яким податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення. Зазначене рішення Державної фіскальної служби України отримано відповідачем особисто, про що свідчить копія зворотного повідомлення. Крім того, позивач зауважив, що станом на 23.02.2018 за ОСОБА_1 зареєстроване право оренди вказаних земельних ділянок, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи зазначене, позивач вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративний справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання з метою повного та неупередженого розгляду справи.

Усною ухвалою суду в задоволенні даного клопотання відмовлено, з огляду на те, що пункт 7 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо, зокрема, стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження.

Відповідач просив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та посилається на вимоги ч. 4 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства.

Проте, ч. 7 статті 260 КАС України наголошує на тому, що частина друга - шоста цієї статті не застосовуються до справ, визначених пунктами 1 - 9 частини шостої статті 12 цього Кодексу.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що в даному випадку справа віднесена до справ незначної складності, як то встановлено ст. 12 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Чернігівською міською радою 30.12.2016 укладені наступні договори оренди земельних ділянок :

- Договір № 4322 оренди земельної ділянки: об'єкт оренди - земельна ділянка площею 0,6741 га (кадастровий номер НОМЕР_3) в АДРЕСА_2; термін дії договору - до 27.10.2021 року;

- Договір № 4322 оренди земельної ділянки: об'єкт оренди - земельна ділянка площею 0,1995 га (кадастровий номер НОМЕР_2) в АДРЕСА_1; термін дії договору - до 27.10.2021 року.

ГУ ДФС у Чернігівській області, відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України визначило відповідачу орендну плату за земельні ділянки прийнявши податкові повідомлення-рішення:

- № 107294-1303 від 27.12.2017, яким визначено податкове зобов'язання за 2017 рік за оренду земельної ділянки площею 0,6741 га на підставі договору № 4322 від 30.12.2016 в сумі 102811,73 грн з розрахунку: 96992,20 грн х 106% = 102811,73 грн, де 96992,20 грн - розмір орендної плати за землю відповідно до п.7 договору; 106% - індексація нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що застосовується за 2016р. на підставі п.8 підрозділу 6 розділу XX «Перехідні положення», ст. 289 ПК України;

- № 107293-1303 від 27.12.2017, яким визначено податкове зобов'язання за 2017 рік за оренду земельної ділянки площею 0,1995 га на підставі договору № 4322 від 30.12.2016 в сумі 30427, 15 грн з розрахунку: 28704,86 грн х 106% = 30427,39 грн, де 28704,86 грн - розмір орендної плати за землю відповідно до п.7 договору; 106% - індексація нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що застосовується за 2016р.на підставі п.8 підрозділу 6 розділу XX «Перехідні положення» , ст. 289 ПК України.

Зазначені податкові повідомлення-рішення направлені відповідачу поштою за зареєстрованим місцем проживання та отримані останньою особисто 30.12.2017, що підтверджується копією зворотного повідомлення, наявного в матеріалах справи (а.с. 14).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями відповідач 30.01.2018 оскаржила їх в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України від 26.03.2018 (отримано ОСОБА_1 30.03.2018 відповідно до копії зворотного повідомлення) податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення.

ГУ ДФС у Чернігівській області направлено відповідачу податкову вимогу № 3065-17 від 04.04.2018, яка повернулась без вручення, за закінченням терміну зберігання.

Вважаючи, що податкові зобов'язання відповідач не виконує, у зв'язку з чим виник податковий борг з орендної плати за землю, ГУ ДФС у Чернігівській області звернулось до суду за стягненням вказаного боргу.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним та Цивільним кодексами України, Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161), іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону № 161).

Однією з істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст. 15 Закону № 161).

Порядок зміни орендної плати встановлено ст. 23 Закону № 161, відповідно до якої за згодою сторін орендна плата переглядається за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 288.7 ст.288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

Відповідно до п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянка податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми різними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.2 - 2883 ст. 288 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла з 01.01.2017), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Відповідно до п. 289.1, 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

Відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо: розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку па підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

З огляду на матеріали справи, інформації від органів місцевого самоврядуванні щодо укладання інших договорів оренди земельних ділянок, крім зазначених або внесених змін до них станом на 26.02.2018 до органів ДФС у Чернігівській області не надходило.

Згідно з вимогами Податкового кодексу України, на підставі вищезазначеного, ГУ ДФС у Чернігівській області винесені ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення від 27.12.2017 № 107294-1303 та № 107293-1303.

Вказані податкові повідомлення-рішення ОСОБА_1 отримала особисто, що не заперечується відповідачем.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями відповідач 30.01.2018 звернулась до Державної фіскальної служби України зі скаргами та 30.03.2018 отримала особисто рішення фіскального органу від 26.03.2018. До суду ОСОБА_1 з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень не зверталась, що свідчить про узгодженість податкового зобов'язання.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

За визначенням, наведеним у пп.14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно пп. 56.17.3 п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

В свою чергу, відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Станом на час розгляду даної справи, ОСОБА_1 до суду з позовом не зверталась, а тому, враховуючи вимоги статті 56 Податкового кодексу України ці грошові зобов'язання є узгодженими.

Відповідач узгоджені грошові зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим вони набули статусу податкового боргу відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 ст.14 ПК України, яким визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Підпунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг контролюючий орган надсилає йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання податкових повідомлень - рішень.

Податкова вимога № 3065-17 від 04.04.2018 на суму податкового боргу 133406,17 грн надіслана відповідачу в порядку, встановленому п.58.3 ст.58 ПК України та вважається врученою 07.05.2018, враховуючи вимоги п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України.

У відповідності до п.п.16.1.4 п.16.1. ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлені цим Кодексом.

Згідно п.87.11 ст. 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Щодо посилання ОСОБА_1 на припинення нею підприємницької діяльності, суд зазначає, що внесення до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про припинення фізичною особою-підприємцем своєї діяльності не означає, що припиняються усі обов'язки, які були прийняті під час здійснення підприємницької діяльності. Відповідальність фізичної особи-підприємця встановлена у ст. 52 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

В свою чергу, відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частина 5 ст. 12 вказаного Закону передбачає, що відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Стаття 126 Земельного кодексу України передбачає, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З наявних в матеріалах справи копій договорів оренди земельних ділянок вбачається, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання. Підставою припинення договору є, зокрема закінчення строку, на який його було укладено, а підставою розірвання договору є взаємна згода сторін. Право оренди земельної ділянки підлягає державні реєстрації.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 23.02.2018 за ОСОБА_1 зареєстроване право оренди вказаних земельних ділянок.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, а як наслідок, задоволення позовних вимог Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області в повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 податковий борг в сумі 133238 (сто тридцять три тисячі двісті тридцять вісім) грн. 74 коп. з орендної плати за землю на р/о 33218815025002 УК у м.Чернігові/м.Чернігів/18010900, код 38054398, Казначейство України (ЕАП), МФС 899998.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: Головне управління ДФС у Чернігівській області, вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183.

Відповідач: ОСОБА_1, АДРЕСА_3 ІПН НОМЕР_1.

Дата складення повного рішення суду - 16.10.2018.

Суддя Ю. О. Скалозуб