Рішення № 77109108, 16.10.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/519/17

2/214/297/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 жовтня 2018 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Євтушенка О.І.,

секретарі судового засідання - Джемерчук О.В., Бєлікова О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/519/17

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

до відповідача-1: ОСОБА_1,

до відповідача-2: ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3,

про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

Представники сторін:

від позивача - Курдюмов М.М.

від відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5, адвокат ОСОБА_6

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Представник позивача ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовною заявою 25.01.2017 року, в якій просив суд: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №131/457/08 від 01.07.2008 року станом на 25.11.2016 року в загальному розмірі 601 645,05 грн., яка складається із заборгованості: за кредитом - 174 800 грн., по процентам - 261 364,22 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 31 750,92 грн., пені за несвоєчасне повернення процентів - 91 887,15 грн., інфляційних втрат за кредитом - 10 747,94 грн., інфляційних втрат по процентам - 31 094,82 грн. - звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 45,0 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_4 - шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації не нижче 227 935,90 грн., встановленої за домовленістю сторін при укладенні договору іпотеки; стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судовий збір в розмірі 9 310,78 грн.

Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що 01.07.2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №131/457/08, за умовами якого банк надав позичальникові кредит в сумі 180 000 грн. зі сплатою 19% річних зі строком повернення до 30.06.2023 року на умовах оплатності, поворотності, погашення ануїтетними щомісячними платежами та цільового використання кредитних коштів. Свої зобов'язання ПАТ «Укрсоцбанк» перед ОСОБА_3 виконав в повному обсязі, надавши кредит в обумовленому розмірі. В свою чергу, позичальник свої зобов'язання належним чином не виконувала, в результаті чого станом на 25.11.2016 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 601 645,05 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №131/457/08 від 01.07.2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2, ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №131/387-І-131/457/08 від 01.07.2008 року, за умовами якого іпотекодавці передали банку в іпотеку належну їм на праві спільної часткової власності квартиру загальною площею 45,0 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Заставну вартість предмету іпотеки під час укладення договору за погодженням сторін визначено в 227 935,90 грн. З огляду на те, що наявну заборгованість позичальник ОСОБА_3 добровільно не погашає, керуючись правом вільного вибору способу захисту порушених прав, представник ПАТ «Укрсоцбанк» просить в примусовому порядку стягнути кредитну заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з реалізацією на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи характер та предмет спору суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження.

Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, відповідач ОСОБА_1 подала заперечення (в редакції ЦПК України, діючій станом на 21.06.2017 року), в яких просила відмовити в задоволенні пред'явлених ПАТ «Укрсоцбанк» вимог (а.с.51-53). Свою позицію мотивувала тим, що дійсно ОСОБА_3 - її колишня невістка, оформила в ПАТ «Укрсоцбанк» кредит в 2008 році, за яким вона та ОСОБА_2 - її син виступили майновими поручителями, уклавши з банком іпотечний договір №131/387-І-131/457/08 від 01.07.2008 року. Чи отримала ОСОБА_3 кредитні кошти, їй не відомо. Про те, як виконувала ОСОБА_3 кредитні зобов'язання, чи була по кредиту заборгованість вона нічого не знала, протягом всього періоду часу жодних повідомлень з банку, вимог про погашення заборгованості вона не отримувала. Вперше про наявність кредитної заборгованості вона дізналась з даної позовної заяви. Дослідженням наданих позивачем доказів нею встановлено, що з листопада 2008 року ОСОБА_3 припинила погашати кредит, потім начебто 04.06.2009 року зробила один платіж, після чого знову припинила погашати кредит. З огляду на це та звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до суду з позовом 25.01.2017 року, ОСОБА_1 вважала, що позивачем пропущено строк позовної давності, наслідки пропуску якого просила застосувати. Таким чином, з урахуванням ч.6 ст.247 ЦК України, п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» вважала, що оскільки строк позовної давності сплинув як до основного зобов'язання - кредитного договору № 131/457/08 від 01.07.2008 року, так і забезпечуваного його похідного - договору іпотеки №131/387-І-131/457/08 від 01.07.2008 року, просила в задоволенні позову відмовити.

25.07.2018 року відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позов (в редакції ЦПК України від 03.10.2017 року, діючій з 15.10.2017 року), в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с.145-148). Додатково до попередньо наведених нею доводів та заперечень відповідач ОСОБА_1 зазначила, що 07.12.2010 року ПАТ «Укрсоцбанк» звертався до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді Мороз О.А. з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням судді Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків Мороз О.А. позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 1 623 603,80 грн. заборгованості за кредитним договором №131/457/08 від 01.07.2008 року та 2712,37 грн. витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом. Відомостей про виконання вказаного рішення органами ДВС немає. Окрім того, не будучи стороною по справі, про ухвалення рішення третейським судом ОСОБА_1 не знала. В черговий раз ОСОБА_1 просила застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки зверненням до третейського суду 07.12.2010 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінив строк виконання основного зобов'язання, в той час як до суду звернувся в січні 2017 року. До того ж, на переконання відповідача ОСОБА_1, її порука є припиненою, що виключає можливість задоволення позовних вимог, пред'явлених до неї.

Відповідь на відзив позивачем у встановлений законом строк до суду не подано.

Представник позивача ПАТ «Укрсоцбанк» Курдюмов М.М. правом на участь в судовому засіданні не скористався, подавши заяву про розгляд цивільної справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні. Зауважив, що застосування ОСОБА_1 положень ст.559 ЦК України, яка стосується фінансової поруки, є помилковим та на спірні правовідносини, пов'язані з майновою порукою за іпотечним договором, не поширюються. Крім того, іпотечним договором передбачено строк його дії до 30.06.2023 року, що виключає можливість визнання поруки припиненою.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував (а.с.103, 104). Відзив на позовну заяву суду не подав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_8, в судове засідання повторно не з'явилася, неодноразово викликалася у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі.

Оцінюючи характер процесу, предмет спору, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, з урахуванням поданих учасниками справи заяв, їх належне повідомлення, суд вважає за можливе справу розглянути за їх відсутності.

В ході розгляду справи представником відповідача заявлялось клопотання про витребування доказів, яке ухвалою суду від 28.03.2018 року задоволено частково (а.с.105-106, 110)..

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення позову/ доказів, зупинення/ поновлення провадження судом не вживались.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, враховуючи позицію сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с.20-22), як банком та ОСОБА_3 як позичальником було укладено договір кредиту №131/457/08, за умовами якого п.п.1.1, 1.2 банк надав позичальникові кредит в сумі 180 000 грн. зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 19% річних та комісій в розмірі та порядку, визначених Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку №1 до кредитного договору з кінцевим терміном повернення заборгованості до 30.06.2023 року. Кредит надано позичальникові на поточні потреби з поверненням шляхом внесення ануїтетних платежів відповідно до Графіку - додатку №2 до договору (а.с.4-6).

Додатковою угодою №1 від 29.05.2009 року до кредитного договору внесено зміни, а саме п.п.2.1, 2.5 та Додаток №2 «Графік погашення кредиту», Додаток №4 «Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту» викладено в новій редакції (а.с.7).

Відповідно до п.1.3 кредитного договору, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором за договором щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за цим договором та додатковими угодами до нього, кредитор одночасно з укладенням договору кредиту №131/457/08 укладає іпотечний договір №131/387-І-131/457/08 від 01.07.2008 року з іпотекодавцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2

За умовами іпотечного договору №131/387-І-131/457/08 від 01.07.2008 року (а.с.11-12), предметом іпотеки визначено квартиру, розташовану на ІІ поверсі 9-поверхового будинку загальною площею 45,0 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності іпотекодавцям - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 13.10.2006 року, приватизованої ними в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Право власності зареєстроване за ними КП «Криворізьке БТІ» ДОР 30.10.2006 року запис №172 в книзі 249П-172, що також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.13-15, 112-119).

Поміж іншим, укладаючи кредитний та іпотечний договори, сторони передбачили в ньому застереження, яке є третейською угодою в розумінні ст.12 Закону України «Про третейські суди», про те, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у зв'язку із цим договором, та розгляд і вирішення всіх невирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними кредитного договору, відбувається у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків окремо визначеними суддями (п.6.2 кредитного договору; п.5.2 іпотечного договору).

У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

В силу ст.ст.525,526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст.610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення ? невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Судовим розглядом встановлено, що ПАТ «Укрсоцбанк» свої зобов'язання перед ОСОБА_3 виконав в повному обсязі, надавши кредит в розмірі 180000 грн. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих кредитних коштів, якому відповідає визначене ч.1 ст.509 ЦК України право кредитора вимагати їх повернення.

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від його виконання не допускається.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Судовим розглядом встановлено, що свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 спочатку виконувала, внісши в рахунок погашення кредиту 18.07.2008 року - 1 000 грн., 20.08.2008 року - 1 000 грн., 22.09.2008 року - 1 000 грн., 21.10.2008 року - 1 000 грн., та востаннє 20.11.2008 року - 1 000 грн., а всього 5 000 грн., та в рахунок погашення процентів за користування кредитом 09.06.2009 року - 200 грн., після чого припинила виконання своїх зобов'язань. В результаті цього станом на 30.11.2015 року утворилась заборгованість за тілом кредиту - 174 800 грн., по процентам за користування кредитом - 228 059,98 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 36 182,69 грн., пені за несвоєчасне повернення процентів - 81 557,06 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.16-19).

На підставі викладеного, а також враховуючи розмір заборгованості, ту обставину, що борг ОСОБА_3 за основним зобов'язанням є значним, наявна стабільна тенденція до збільшення суми заборгованості, яка з 2009 року не погашається, тривалий час невиконання відповідачем своїх зобов'язань, істотність їх порушення, суд приходить до висновку, що позивач правомірно порушив питання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України «Про іпотеку».

Згідно статей 589, 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, що може бути здійснено за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, за змістом ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», яка кореспондує ст.589 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п.п.4.5, 4.6 іпотечного договору (а.с.12), ПАТ «Укрсоцбанк» як іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: п.4.5.1) на підставі рішення суду; п.4.5.2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; п.4.5.3) шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку»; п.4.5.4) шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку»; п.4.5.5) шляхом організації іпотекодержателем продажу предмету іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцями та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст.6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». У разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмету іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: п.4.6.1) шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку»; п.4.6.2) або шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

Такі положення іпотечного договору взаємоузгоджується зі ст.20 ЦК України, ст.13 ЦПК України та п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст.39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як роз'яснено в п.п.41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

За погодженням сторін відповідно до п.1.2 іпотечного договору, заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 227 935,90 грн. (а.с.11). Ні відповідачі, ні їх представник заперечень в частині незгоди з вартістю предмету іпотеки не надали.

При цьому, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, в розумінні ст.39 Закону України «Про іпотеку» необхідно установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні.

Відповідно до ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Верховний Суд України в своїй правовій позиції, викладеній в постанові від 02.11.2016 року у справі №6-1907цс16 зазначив, що оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що предметом іпотеки є квартира, вартість якої сторони оцінили в 227 935,90 грн., суд вважає, що допущене ОСОБА_3 порушення основного зобов'язання завдає збитків іпотекодержателю, який не отримує коштів, на які розраховував, тому розмір заборгованості, допущеної нею, є співмірним із вартістю заставленого майна.

У свою чергу відповідач ОСОБА_1 не заперечувала проти правомірності пред'явленого позову з точки зору матеріального права, але наголошувала на пред'явленні таких вимог із пропуском позовної давності, про що вказувала у наданих суду письмових запереченнях та відзиві, в яких просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк». Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відомостей про збільшення позовної давності кредитний та іпотечний договори не містять.

В ході судового розгляду встановлено, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту позичальник ОСОБА_3 здійснила 20.11.2008 року в сумі 1000 грн., а 09.06.2009 року в сумі 200 грн. в рахунок погашення процентів за користування кредитом, та в подальшому припинила повністю виконання своїх зобов'язань, що слідує з розрахунку заборгованості (а.с.16-19). Таким чином, починаючи з 06.07.2009 року (згідно з розрахунком дати чергового платежу відповідно до п.2.5 кредитного договору та Графіку погашення кредиту) ПАТ «Укрсоцбанк», дізнавшись про невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань, повинне було звернутися до суду для реалізації свого права в примусовому порядку.

Так, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, 07.12.2010 року ПАТ «Укрсоцбанк» було подано позовну заяву до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді Мороз О.А. (а.с.83-85) з вимогою про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №131/457/08 від 01.07.2008 року станом на 29.07.2010 року в загальному розмірі 231 236,87 грн.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 01.02.2011 року (справа №1970/10) позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 1 623 603,80 грн. заборгованості (а.с.152-153), в той час як з мотивувальної частини та пред'явленої банком позовної заяви слідує, що заборгованість було заявлено в розмірі 231 236,87 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 264 ЦК позовна давність переривається у разі пред'явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку мав позивач.

Пред'явлення позову до суду являє собою реалізацію позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі. За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства.

Аналізуючи зміст ч.2 ст.264 ЦК України, суд вважає, що перебіг позовної давності переривається на підставі даної норми права і настає у тому випадку, коли за наслідками пред'явлення позову до компетентного суду було відкрите провадження у справі.

Як передбачено ч.3 ст.264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено ЦПК України.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про третейські суди», третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Згідно із ч.2 ст.1 Закону України «Про третейські суди», до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст.5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Згідно з п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» (в редакції, діючій на момент ухвалення третейським судом рішення 01.02.2011 року) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за виключенням окремих справ, визначених вказаною нормою. До переліку справи, що стосуються кредитних відносин, не було включено.

Законом України №2983-VI від 03.02.2011 року «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам», який набрав чинності 11.03.2011 року, внесено зміни до ч.1 ст.6 цього Закону, а саме доповнено п.14, відповідно до якої третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2983-VI передбачено, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту справ споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України №2983-VI від 03.02.2011 року «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Однак, враховуючи ухвалення третейським судом рішення про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором 01.02.2011 року, тобто до внесення змін до Закону України «Про третейські суди» та набрання чинності Законом України №2983-VI від 03.02.2011 року «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» 11.03.2011 року, суд приходить до висновку, що звернення позивача ПАТ «Укрсоцбанк» до третейського суду відповідає третейському застереженню сторін, вчиненому в кредитному та іпотечному договорах, не суперечить вимогам діючого на той момент законодавства, а відтак є свідченням вчинення ПАТ «Укрсоцбанк» дій, які свідчать про переривання позовної давності у розумінні ч.2 ст.264 ЦК України.

Згідно з ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання. Проте, якщо кредитор змінює на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч.5 ст.261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Аналогічна позиція з цього приводу також викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2018 року у справі №392/272/16-ц.

Із наданих відповідачем копій документів, витребуваних з третейського суду слідує, що перед тим як звернутися до третейського суду із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3, ПАТ «Укрсоцбанк» на адресу позичальника та майнових поручителів - іпотекодавців ОСОБА_2, ОСОБА_1 за вих.№37-05/252 від 13.02.2009 року було направлено вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором в строк до 11.03.2009 року, оскільки у вимозі зазначена сума основного боргу за договором у розмірі, що включає як прострочену заборгованість по кредиту, так і поточну по тілу кредиту - 175 000 грн. (а.с.91-92).

Таким чином, пред'явивши до позичальника та іпотекодавців вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України банк змінив строк виконання як основного зобов'язання, так і забезпечуваного його в силу положень п.6.3 іпотечного договору (а.с.12), який був визначений графіком та договором, тому з моменту настання строку на дострокове повернення коштів, у кредитора виникає право звернутись до суду як з вимогою про стягнення боргу, так і з вимогою про звернення стягнення на заставне (іпотечне) майно, якщо заставодавець (іпотекодавець) не є позичальником. Відтак доводи представника позивача Курдюмова М.М. про те, що позовну давність необхідно обчислювати з дати закінчення строку надання кредиту, а саме після 30.06.2023 року, не заслуговують на увагу.

При цьому, право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням іпотекодавцями вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

У справі, яка є предметом розгляду, позивач міг пред'явити позов до іпотекодавців протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, тобто починаючи з 12.03.2009 року - після закінчення строку, визначеного банком на погашення заборгованості згідно вимоги, в той час як до суду з позовом до іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 банк звернувся 25.01.2017 року згідно штампу суду на позовній заяві (а.с.2).

З огляду на викладене, у тому числі переривання строку позовної давності шляхом звернення 07.12.2010 року ПАТ «Укрсоцбанк» до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3, суд прийшов до висновку , що позов про звернення стягнення на предмет іпотеки пред'явлено з пропуском строку позовної давності, а відтак порушене право позивача не підлягає захисту, що є підставою для відмови у задоволенні пред'явленого позову.

Посилання відповідача ОСОБА_1 та її представника на припинення іпотеки в розумінні поруки на підставі ст.559 ЦК України суд вважає помилковими, оскільки ст.559 ЦК України стосується припинення фінансової поруки, а не майнової (застави), які є різними інститутами, самостійними видами забезпечення виконання зобов'язань, визначеними в розділі І книги 5 ЦК України, а відтак мають різні підстави припинення, зокрема іпотека як вид застави припиняється з підстав, визначених ст.17 Закону України «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує ухвалення рішення на користь відповідачів, у зв'язку з чим понесені позивачем судові витрати відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.ст.4, 5, 10, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 267, 268, 354, 355, п.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання судового рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, юридична адреса: вул. Ковпака буд.29, м. Київ.

ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.

Судове рішення складено та підписано 16.10.2018 року.

Суддя Євтушенко О.І.