Рішення № 77099676, 10.09.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а/760/805/18

в справі №760/15955/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лазаренко В.В.

за участю секретаря - Каліщук М.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Дорожинської А.Д.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач у серпні 2017 року звернувся до суду з позовом і просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги внаслідок настання 3 групи інвалідності, пов»язаної з виконанням обов»язків військової служби;

- зобов»язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі /смерті/, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов»язаних і резервістів, які призвані на навчальні /або перевірочні / та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.

Посилається в позові на те, що з 15 червня 1987 року до 02 квітня 1989 року проходив службу в Збройних Силах СРСР, а в цей час з 15 листопада 1987 року до 02 квітня 1989 року приймав участь у бойових діях в зв»язку з виконанням обов»язків військової служби в Демократичній республіці Афганістан.

06 червня 2016 року йому встановлено 3 групу інвалідності в зв»язку з пораненнями, пов»язаними з виконанням обов»язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.

На виконання вимог закону через Київський обласний військовий комісаріат направив до Міністерства оборони заяву з документами про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі /смерті/, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов»язаних і резервістів, які призвані на навчальні /або перевірочні / та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.

За результатами розгляду даних документів вони були повернуті на доопрацювання.

Не погоджуючись з таким рішенням він оскаржив дії відповідача до суду і постановою Київського апеляційного адміністративного суду його позов був задоволений, а відповідач зобов»язаний був розглянути питання про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги.

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов»язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат від 14 квітня 2017 року його документи були розглянуті повторно і рішенням, оформленим протоколом № 39 йому було відмовлено в призначенні та виплаті цієї допомоги в зв»язку з ненаданням ним документів, що свідчать про обставини поранення.

Вважаючи дії відповідача протиправними, просить задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.

Посилається на те, що позивачем не надано документів, які б підтверджували, що під час проходження служби в ДР Афганістан він був громадянином України, а також не надав інформації, де він проходив службу, в якій військовій частині та з якої був звільнений.

Крім того, МО України не є правонаступником МО СРСР, а тому вважає, що на позивача не розповсюджується дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зазначив також, що позивач приймав участь у бойових діях протягом 1987-1989 років, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року № 59-27.

Виходячи з того, що позивач не надав документів про те, що він таких виплат не отримував, тому є всі підстави вважати, що він уже один раз отримав одноразову грошову допомогу і підстави для повторної виплати цієї допомоги відсутні.

Вважає також, що задоволення такого позову є втручанням у дискреційні повноваження МО України, як державного органу.

Крім того, вважає також, що справа не підсудна місцевому суду як адміністративному і просить у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі/смерті/, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону він поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 4 частини 2 ст.16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

За змістом ч.9 ст.16-3 Закону порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач з 15 червня 1987 року до 02 квітня 1989 року проходив службу в Збройних Силах СРСР, в тому числі з 15 листопада 1987 року до 02 квітня 1989 року приймав участь у бойових діях в зв»язку з виконанням обов»язків військової служби в Демократичній республіці Афганістан.

Відповідно до довідки до огляду МСЕК АВ № 0214520 від 08 червня 2016 року позивачу встановлено 3 групу інвалідності в зв»язку з пораненням, пов»язаним з виконанням обов»язків військової служби.

З висновку спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи №829/Ж від 30 березня 2016 року вбачається, що описані рубці на тілі позивача є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби в 1988 році.

З витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України № 2270 від 23 травня 2016 року вбачається, що поранення та захворювання позивача пов»язані з виконанням обов»язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Протоколом №39 від 14 квітня 2017 року засідання комісії МО України позивачу було відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що ним не було подано документ, що свідчить про обставини поранення.

/ а.с. 23 - 35;46 /

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року на виконання вимог ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» був затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до п. 6, 7 Порядку призначення і виплата одноразової допомоги здійснюється на підставі документів.

Згідно з пунктами 11 та 13 Порядку військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Судом встановлено та підтверджено сторонами, Київським обласним військовим комісаріатом заява та документи позивача на виплату одноразової грошової допомоги, визначені п.11 Порядку, були направлені на адресу Міністерства оборони України.

Верховний Суд України в постановах від 18 березня 2014 року (справа № 21-11а14) та від 22 квітня 2014 року (справа № 21-484а13) сформулював правову позицію у подібних правовідносинах, згідно з якою підставою для повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте з цього питання.

Таким чином, рішення відповідача, оформлене п.11 протоколу №39 від 14 квітня 2017 року, є відмовою від виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Враховуючи викладене вище, відмову відповідача від виплати позивачу одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача.

Суд не приймає до уваги заперечень представника відповідача в судовому засіданні, виходячи з наступного.

З довідки Міністерства оборони України №116 від 28 березня 2013 року вбачається, що позивач проходив службу в ЗС з 15 травня 1987 року до 02 квітня 1989 року, в тому числі в діючій армії в ДР Афганістан з 15 листопада 1987 року до 02 квітня 1989 року.

Постановою Кабінету Міністрів № 63 від 08 лютого 1994 року затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території.

Згідно з даною постановою Афганістан віднесено до таких країн, де велися бойові дії з квітня 1978 року по грудень 1989 року.

Тобто відповідач, видаючи позивачу таку довідку, визнав його учасником бойових дій та його право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України « Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей,

/ а. с. 32 /

Відповідно до ст.16-4 Закону призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

З виданої самим відповідачем довідки вбачається, що позивач віднесений до категорій осіб, які приймали участь у бойових діях, що, з точки зору суду, виключає підстави, зазначені в даній статті, для відмови в виплаті одноразової грошової допомоги.

Відповідно до висновків Вищого адміністративного суду України, викладених у численних ухвалах, у тому числі ухвалі № 2а-1626/12/1370 від 22 січня 2015 року, документом, який може свідчити про те, що поранення чи контузія не пов»язані з вчиненням нею дій у стані алкогольного або наркотичного сп»яніння або навмисного заподіяння тілесних ушкоджень є відомості про причини та обставини поранення.

Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування з цього приводу не можуть бути підставою для відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Тобто, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Враховуючи, що право на грошовому допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги, тому до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, в тому числі і для визначення розміру складових грошового забезпечення за останньою посадою, яку позивач займав при звільненні, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на день встановлення позивачу інвалідності.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 18 листопада 2014 року у справі №21-446а14 та 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій

З цього випливає, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Дана правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 року № К/800/40725/15.

Суд при цьому також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.

Повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Заперечуючи проти позову будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність у позивача підстав для отримання одноразової грошової допомоги, представник відповідача суду не надав, як і доказів, які б спростовували вимоги позивача.

Крім того, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 18 КАС України / в редакції на момент виникнення спірних правовідносин/ місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

З точки зору закону одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та про зобов'язання виплати якої ставить питання позивач в позовній заяві, відноситься до соціальних виплат, а тому даний спір належить розглядати місцевим загальним судом як адміністративним в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

З цього випливає, що справи зазначені в даній нормі закону, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам незалежно від статусу відповідача, в даному випадку Міністерства оборони України.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалі від 15 березня 2017 року (справа № К/800/24367/16).

Керуючись ст. ст.17, 19 Конституції України, ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.1, 3, 16, 16-2,16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. ст. 2, 72, 77, 78, 242-246, 250, 256Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв»язку з настанням третьої групи інвалідності внаслідок поранення /контузії /, отриманого ним під час виконання обов»язків військової служби.

Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 26 грудня 2013 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : В.В.Лазаренко