Рішення № 77092051, 12.10.2018, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 489/1641/18

2/468/365/18

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2018 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участю секретаря судового засідання – Рижньової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу № 489/1641/18 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ПАТ КБ „ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_1 03.10.2016 року було укладено договір б/н, за яким позивач надав відповідачу кредит в розмірі 2300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов’язання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту, процентам за користування кредитом. Оскільки відповідач істотно порушує умови угоди та не виконує взяті на себе зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, яка станом на 04.03.2018 року становить 22608,76 гривень, із яких: 6773,13 гривень – заборгованість за кредитом, 4223,33 гривень – заборгованість по сплаті процентів, 10059,50 гривень – пеня, 500 гривень - фіксованого штрафу та 1052,80 грн. – процентної складової штрафу.

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.

30.05.2018 року справа прийнята до провадження Баштанським районним судом Миколаївської області.

07.09.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вважаючи проведений банком розрахунок заборгованості необґрунтованим, долучені до позовної заяви копії анкети-заяви позичальника викликає сумнів в тому, що підпис вчинений відповідачем, відповідач вважав, що одночасне нарахування пені та штрафу свідчить про подвійну відповідальність.

Відповідач просив витребувати оригінали долучених до позову копій письмових доказів: анкети-заяви від 03.10.2016 року та Витягу з Умов та правил надання банківських послуг та відмовити в задоволенні позову.

17.09.2018 року ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області задоволено клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналів доказів та відповідно до ч.2, 6 ст. 95 ЦПК України витребувано у позивача оригінали доказів, копії яких долучені до позовної заяви про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 03.10.2016 року, а саме: анкету-заяву ОСОБА_1 від 03.10.2016 року та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, оскільки відповідач поставив під сумнів відповідність поданих копій оригіналам.

05.10.2018 року позивач до суду надав відповідь на відзив, в якій вказав на безпідставність заперечень відповідача, викладених у відзиві.

Що стосується витребуваних судом оригіналів письмових доказів, то представник позивача в письмовому повідомленні від 04.10.2018 року №359440-ВБ вказав, що кредитний договір було підписано в електронній формі, у зв’язку з чим надати його оригінал неможливо, а повний текст Умов займає близько 1500 сторінок та відсутня технічна можливість його виготовлення, при цьому текст Умов наявний у відкритому доступі за відповідним веб-посиланням.

З огляду на те, що сторони належним чином повідомлені, не з’явились в судове засідання, представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, а відповідач надав суду письмовий відзив, суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.

Дослідивши наявні у справі матеріали (розрахунок заборгованості; Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; світлокопію Витягу з Умов і правил надання банківських послуг), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог на підставі поданих сторонами доказів, приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

В судовому засіданні встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи, що 03.10.2016 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір, за яким позивач надав відповідачу кредит у вигляді кредитного ліміту по картковому рахунку в сумі 2300 грн.

Заборгованість відповідача згідно з розрахунками позивача станом на 04.03.2018 року становить 22608,76 гривень, із яких: 6773,13 гривень – заборгованість за кредитом, 4223,33 гривень – заборгованість по сплаті процентів, 10059,50 гривень – пеня, 500 гривень - фіксованого штрафу та 1052,80 грн. – процентної складової штрафу.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

На підтвердження укладення між сторонами договору позивачем до позовної заяви були додані копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 03.10.2016 року та світлокопію Витягу з Умов і правил надання банківських послуг.

При цьому, долучена до позову копія анкети-заяви від 03.10.2016 року містила відмітку про її відповідність оригіналу, засвідчену 21.03.2018 року представником позивача.

Як вказувалось вище, відповідач поставив під сумнів відповідність поданої копії анкети-заяви оригіналу, у зв’язку з чим судом був витребуваний її оригінал. У відповідь на вказану ухвалу суду позивач повідомив про неможливість надання оригіналу витребуваної анкети-заяви від 03.10.2016 року, оскільки, з позиції представника позивача, кредитний договір було підписано в електронній формі, у зв’язку з чим надати його оригінал неможливо.

Відповідно до змагальності як основної засади цивільного судочинства кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.3-4 ст. 12 ЦПК України).

Зі змісту ст. 76-81 ЦПК України слідує, що позивач, пред’являючи позов, має довести належними допустимими достовірними та достатніми доказами обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі і факт належного укладення договору.

При цьому достовірність доказу є не менш важливою, аніж його належність достатність та допустимість і відповідно до вказаних вище обов’язків доведення достовірності доказу покладається на сторону, яка такий доказ подає суду.

За загальним правилом, визначеним ч.2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст. 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Згідно з ч.6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Аналіз процитованих положень ст. 95 ЦПК України вказує на те, що в разі сумніву у відповідності копії письмового доказу його оригіналу (в незалежності від обґрунтованості такого сумніву) сторона, що подала копію такого доказу, на підтвердження фактичної наявності в неї відповідного оригіналу письмового доказу та його достовірності безумовно має надати на вимогу суду такий оригінал, оскільки доказом в розумінні ст. 76, 95 ЦПК України є саме оригінал відповідного документу, а не його копія.

Таким чином на підтвердження фактичної наявності оригіналу та достовірності анкети-заяви позичальника від 03.10.2016 року, яка є невід’ємною частиною кредитного договору, та спростування заявленого відповідачем сумніву щодо цього позивач мав на виконання ухвали суду надати оригінал вказаного письмового доказу.

При цьому, надане представником позивача повідомлення від 04.10.2018 року №359440-ВБ, в якому вказано про неможливість надання оригіналу анкети-заяви, оскільки кредитний договір було підписано в електронній формі, суд визнає необґрунтованим у зв’язку з наступним. По-перше, як вказувалось вище, долучена до позовної заяви копія анкети-заяви від 03.10.2016 року містить відмітку про її відповідність оригіналу, засвідчену 21.03.2018 року представником позивача власноручним підписом, як це передбачено ст. 95 ЦПК України, а не електронним-цифровим підписом, як це передбачає завірення електронних документів відповідно до ст. 100 ЦПК України.

По-друге, як вказувалось вище, відповідно до ч.5 ст. 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. При цьому, в п. 5 переліку додатків до позовної заяви позивач вказав, що додає до позовної заяви копію заяви позичальника та вказав, що відповідно до внутрішніх нормативних документів її оригінал зберігається в архіві позивача.

По-третє, відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Таким чином, електронний цифровий підпис прирівнюється до власноручного підпису особи, але не ототожнює його та є відповідними електронними даними, а не графічно повторює власноручний підпис особи, натомість з долученої до позовної заяви копії анкети-заяви позичальника від 03.10.2016 року вбачається, що вона містить рукописні підписи від імені позичальника та співробітника банку та печатку банку, що не узгоджується з повідомленням представника позивача, що договір був укладений не в простій письмовій формі з власноручними підписами сторін, а в електронній формі за допомогою електронного цифрового підпису, більш того, про укладення договору із застосуванням електронних цифрових підписів нічого не було вказано і в позовній заяві.

За такого, позивачем в супереч положенням ч.6 ст. 95 ЦПК України не був наданий на вимогу суду оригінал письмового доказу, копія якого долучалась до позову, тому відповідно до вказаної норми такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

При цьому, анкета-заява від 03.10.2016 року, оригінал якої суду не був наданий, відповідно до позовної заяви є невід’ємною частиною договору б/н від 03.10.2016 року про стягнення заборгованості за яким просить позивач, а, отже позивачем в супереч вимогам ст. 12, 81 ЦПК України не надано доказів того, що між сторонами був укладений кредитний договір, а інші надані позивачем суду докази (розрахунок заборгованості, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; світлокопія Витягу з Умов і правил надання банківських послуг) є недостатніми для висновку, що між сторонами в належній формі був укладений кредитний договір, що у, свою чергу, вказує на відсутність підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за договором.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, то відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12; 13; 76-81; 89; 95; 264; 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 03.10.2016 року відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду через Баштанський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).

Повне судове рішення складене 12.10.2018 року.

суддя: