Рішення № 77079846, 28.09.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2018 року № 810/4211/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. за участю секретаря судового засідання Почепи В.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1В.) з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо перерахунку по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо позбавлення позивача права на отримання щорічної (за 2018 рік) разової грошової допомоги на оздоровлення за нормами, встановленими чинним законодавством України;

- зобов'язати здійснити перерахунок, нарахування та виплату 14802 гривень щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія - 1, інваліду 3 групи за 2018 рік відповідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат та ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на момент проведення виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням. Крім цього, внаслідок захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивача визнано інвалідом третьої групи. Таким чином, позивач стверджує, що відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на отримання щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Позивач зазначив, що виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам, які проживають у м. Біла Церква покладено на Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, яке здійснює такі виплати по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Як стверджує позивач, Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради було проведено позивачу нарахування та виплату у 2018 році щорічної допомоги на оздоровлення, яка була нарахована 18.04.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 90,00 грн.

Позивач відмітила, що листом від 04.07.2018 №7191 відповідач у виплаті відмовив та повідомив, що щорічна допомога на оздоровлення за 2018 рік нарахована у сумі 90,00 грн. У вказаному листі відповідач посилався на постанову Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562, яка втратила чинність відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в якому чітко вказано, що пряма норма виплати допомоги встановлена Законом України, а також передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Також, позивач зауважив, що незаконно змінені норми виплати допомоги на оздоровлення були відмінені рішеннями Конституційного суду України, зазначені вище зміни, внесені Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону №796-ХІІ, визнані неконституційними. На думку позивача, з 09.07.2007 та 22.05.2008 діють норми виплати допомоги на оздоровлення, передбачені спеціальним Законом України від 06.06.1996 №230/96-ВР про внесення змін до статті 48 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто для інвалідів 3 групи – чотири мінімальні заробітні плати у розмірі, встановленому на день виплати допомоги.

Крім цього, позивач відмітив, що дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які звужують зміст чи обсяг прав громадян є такими, що порушують закони України та частини другої статті 19 Конституції України, її гуманістичні засади, що у правовій держані є недопустимим.

Таким чином, позивач стверджує, що у 2018 році вона повинна була отримати 14892,00 грн. разової грошової допомоги, проте отримала лише – 90,00 грн. Тобто, на думку позивача, недоплата разової грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік становить 14802,00 грн.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що щорічна разова грошова допомога на оздоровлення виплачена позивачу у 2018 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідач звернув увагу, що вищевказаною постановою чітко визначено розміри допомоги в залежності від категорій осіб. Як стверджує відповідач, жодних рішень щодо визначення розміру допомоги для конкретної особи чи розміру допомоги загалом управлінням не приймалось, а тому жодні права осіб не порушувались.

Крім цього, відповідач відмітив, що у 2018 році не було жодних змін у законодавстві щодо розміру допомоги чи порядку її виплати, не було жодних рішень Кабінету Міністрів України про збільшення розміру допомоги, обсяги бюджетних призначень для виплати допомоги не збільшувались. Підстав для здійснення перерахунку не було.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відкрито провадження в адміністративній справі №810/4211/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання.

У підготовче судове засідання, призначене на 20.09.2018, учасники справи не з’явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

Разом з цим, відповідач у прохальній частині відзиву на позовну заяву просить суд розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

Позивач про причини неявки у підготовче судове засідання 20.09.2018 суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності позивача до суду не надходило.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №810/4211/18 та розпочато розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Також, відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, протокольною ухвалою суду від 20.09.2018 суд ухвалив подальший розгляд справи №810/4211/18 здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт серії СТ №428096, виданий Білоцерківським МВ Управління ДМС України в Київській області 24 вересня 2014 року (а.с.8).

17 лютого 2016 року Київська обласна державна адміністрація №1 видала позивачу безстрокове посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії А №302576 (а.с.7).

Крім цього, як вбачається із вкладки №710938 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії А №302576, яка дійсна довічно, ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (а.с.7).

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Обласної спеціалізованої МСЕК від 17.12.2013 серії КИО-1 №0404702 позивачу довічно встановлено з 12.12.2013 третю групу інвалідності та зазначено причину інвалідності – інвалідність з дитинства, захворювання пов’язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.6).

У позовній заяві позивач зазначила про те, що Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради у 2018 році було виплачено їй щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи з третьою групою інвалідності у розмірі 90,00 грн.

Зазначене також підтверджується наданою відповідачем копією особового рахунку одержувача допомоги ОСОБА_1, відповідно до якої вбачається нарахування та виплату 18.04.2018 позивачу щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення, зокрема, за 2018 рік у розмірі 90,00 грн. (а.с.28-29).

26 червня 2018 року позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради із заявою, в якій просила, зокрема, надати відповідь про те, коли та в якому розмірі їй була виплачена щорічна разова грошова допомога на оздоровлення за 2018 рік, а також про проведення перерахунку доплати та виплати недоплаченої суми за нормами, встановленими чинним законодавством України, у розмірі 14772,00 грн., про що свідчить примірник заяви з відміткою про дату отримання відповідачем (а.с.9).

Розглянувши звернення позивача, Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради надало відповідь, оформлену листом від 04.07.2018 №7191 «Про надання інформації», в якій зазначило, що щорічна допомога на оздоровлення за 2018 рік виплачена у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З урахуванням викладеного, відповідач повідомив позивача про те, що щорічна допомога на оздоровлення у 2018 році виплачена їй згідно діючих чинних нормативно-правових актів України у сумі 90,00 грн. 18 квітня 2018 року (а.с.10).

Вважаючи таку бездіяльність відповідача неправомірною, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд зазначає, що редакцією частини 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ до 01.01.2006 року була передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам III групи, дітям-інвалідам в розмірі чотири мінімальні заробітні плати.

В подальшому дію цієї норми в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12.2005 р. №3235-IV.

Також дію цієї норми в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати було зупинено й на 2007 рік згідно із Законом України від 19.12.2006 р. №489-V, що згодом було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007).

Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. № 107-VI текст статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ було викладено в редакції, яка передбачала, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими викладено в новій редакції статтю 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ про те, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, - визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно з частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинність якої було відновлено в зв'язку з тим, що положення розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 27 грудня 2007 року №107-VІ були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі № 10-рп/2008, щорічна допомога на оздоровлення виплачується, зокрема, в таких розмірах: інвалідам III групи - чотири мінімальні заробітні плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII були внесені зміни, зокрема, до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та вказану статтю викладено у редакції, згідно якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII, в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 01.01.2015.

При цьому розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI було доповнено пунктом 26 згідно із Законом № 79-VIII від 28.12.2014, яким установлено, що норми і положення, зокрема, статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Вказані зміни до Розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України також набрали чинності 01.01.2015 року.

Отже, починаючи з 01.01.2015 стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення інвалідам ІІІ групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Зазначені зміни не визнані неконституційними та є чинними.

Таким чином, нормами Законів України від 28.12.2014 №76-VIII та № 79-VIII, які набрали чинності 1 січня 2015 року, встановлено спеціальні правила застосування з 01.01.2015, зокрема, статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до яких при здійсненні передбачених ними виплат застосовуються їх розміри, встановлені Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів та бюджету Пенсійного фонду, тобто по-іншому врегульовано спірні відносини.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї» від 21.04.2016 № 1339-VIII статтю 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" викладено в новій редакції.

Зокрема, згідно з частиною 2 статті 48 цього Закону в редакції Закону України від 21.04.2016 № 1339-VIII щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Згідно з частиною 3 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України від 21.04.2016 № 1339-VIII компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Зміни, внесені Законом України від 21.04.2016 № 1339-VIII, набрали чинності 22.05.2016 року, із дня, наступного за днем його опублікування.

Також, Законом України “Про внесення зміни до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.2017 № 2082-VIII статтю 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" викладено в новій редакції.

Зокрема, згідно з частиною 2 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України від 06.06.2017 № 2082-VIII щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.

Згідно з частиною 3 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України від 06.06.2017 № 2082-VIII компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Закон України від 06.06.2017 № 2082-VIII набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме, 28 червня 2017 року.

При цьому, розмір виплат щорічної допомоги на оздоровлення передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої розмір щорічної допомоги на оздоровлення для інвалідів третьої групи становить 90,00 грн., що і було виплачено позивачу за 2018 рік.

Отже, здійснюючи у 2018 році нарахування та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду третьої групи у розмірі 90,00 грн. відповідач діяв на підставі та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Крім того, рішенням Конституційного суду України від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 у справі за конституційним поданням Управління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.

Отже, виплата щорічної допомоги на оздоровлення, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої відповідач здійснив виплату щорічної допомоги на оздоровлення позивачу, здійснена відповідачем правомірно, оскільки іншого розміру такої допомоги у 2018 році не встановлено, а стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.01.2015 року, не визначає розміру такої допомоги.

Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 12.07.2005 №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо розмірів допомоги на оздоровлення внесено не було.

Таким чином, враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562.

Щодо доводів позивача з посиланням на те, що обмеження права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення суперечить Конституції України, суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року, висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.

Крім того, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні "Велікода проти України" від 03.06.2014 року, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Відтак, нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі згідно вимог чинної на даний час Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не норм статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що діяли до 01.01.2015, не суперечить положенням частини третьої статті 22 Конституції України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач, проводячи нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ої категорії, інваліду ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з впливом аварії на ЧАЕС, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, правильно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розміри виплати вказаної допомоги на оздоровлення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводи відповідача.

Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність оскаржуваних дій.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду – 28.09.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.