Постанова № 77079216, 10.10.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/2061/17

Провадження № 22-ц/772/1971/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ганкіна І. А.

Доповідач:Медяний В. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 рокуСправа № 128/2061/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Матківська М.В.,

з участю секретаря судового засідання Сніжко О.А.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 липня 2018 року, ухвалене у приміщенні Вінницького районного суду Вінницької області о 10:30 (головуючий суддя Ганкіна І.А.), дата складення повного судового рішення невідома,

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

встановив:

У червні 2017 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_3 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 25 листопада 2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 20 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач зазначає, що своїм підписом у заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

Також позивач вказує, що свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, в зв'язку з чим станом на 03 липня 2017 року він має заборгованість перед позивачем у розмірі 41 369,21 грн., з яких: 12 450,18 грн. - тіло кредиту; 14 579,26 грн. - відсотки за користування кредитом; 11 893,62 грн. - пеня, а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1 946,15 грн. - штраф (процентна складова).

Добровільно відповідач погашати заборгованість за вищевказаним кредитним договором відмовляється, в зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача на його користь зазначену суму боргу.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 липня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО № 305299), заборгованість за кредитним договором б/н від 25 листопада 2011 року в розмірі 41 369 (сорок одна тисяча триста шістдесят дев'ять) грн. 21 коп., з яких: 12 450,18 грн. - тіло кредиту; 14 579,26 грн. - відсотки за користування кредитом; 11 893,62 грн. - пеня, а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1 946,15 грн. - штраф (процентна складова).

Стягнуто з ОСОБА_3, судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) гривень.

Відповідач оскаржив дане рішення суду в апеляційному порядку.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до нього відмовити у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.

У судовому засіданні в суді апеляційної, яке відбулося 03 жовтня 2018 року, представник відповідача - адвокат ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи, однак при цьому не заперечував наявної у його довірителя заборгованості перед банком за цим договором у розмірі, який зазначено в позовній заяві як тіло кредиту.

В судове засідання 10 жовтня 2018 року відповідач та його представник не з'явилися, представник відповідача - адвокат ОСОБА_5 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Рой В.Л. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Статтею 351 ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, а тому Апеляційний суд Вінницької області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Вінницького апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких міркувань.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України (діючої редакції) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 12, 76, 81 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 25 листопада 2011 року.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua та копії яких долучені до позову складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві (а.с. 8, 9, 10-24).

Встановлюючи та змінюючи кредитний ліміт Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Відповідно до п. 2.1.1.5.7. договору власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту.

Згідно положень «Умов та Правил надання банківських послуг», які розміщені на офіційному сайті позивача www.privatbank.ua ПАТ КБ «ПриватБанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року, керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно з якими обслуговується відповідач.

Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

У відповідності з ч. 2. ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Статтею 207 ЦК України не передбачено вичерпного переліку таких документів, тому окрім листів та телеграм можуть використовуватися і інші засоби зв'язку, наприклад електронний або інший інтернет/sms -ресурс.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцептуючи пропозицію Банку відповідач підписом у заяві про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» визнав та погодився на запропоновані Банком умови користування послугами Банку.

Проаналізувавши вказані вище положення законодавства України, а також врахувавши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3, підписавши анкету-заяву, погодився з тим, що дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг складає договір приєднання, що свідчить про дотримання форми договору, визначеної законом.

Також свідченням приєднання до угоди відповідача є факт користування ним картковим рахунком та використання кредитних коштів, що не заперечується відповідачем та підтверджується випискою за рахунком (а.с. 84-91) та копією довідки про надання кредитних карток (а.с. 92).

Матеріали справи містять надані відповідачем копії витягів з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт (а.с. 10-24).

Пунктом 1.1.3.2.4. договору для ПАТ КБ «ПриватБанк» передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин договору. При цьому у сторін договору виникають обов'язки:

- у Кредитора: інформування позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9. договору;

- у Позичальника: отримання виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках (п 1.1.2.1.5. договору).

Згідно п.п. 1.1.6.1, 1.1.6.2. договору зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв'язку, серед яких: офіційний сайт банку www.privatbank.uaта sms - повідомлення клієнтам про зміни даних правил, клієнтські виписки, інші канали інформування.

За умовами п. 1.1.2.1.6. та п. 2.1.1.5.4 у разі незгоди зі змінами Правил та/або Тарифів Банку позичальник має право звернутися до Банку для розірвання Договору і погасити заборгованість, що виникла перед Банком, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карток, виданих Держателю картки і його довіреним особам.

Таким чином, одержання виписок про стан картрахунків і про здійснені операції за картрахунками є обов'язком позичальника відповідно Умов та правил надання банківських послуг, а несвоєчасне отримання таких виписок не звільняє позичальника від виконання зобов'язань за договором.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач звертався до банку в зв'язку із незгодою із зміненим умовами договору чи повідомленнями про своє бажання розірвати кредитний договір. В судовому засіданні представник відповідача також підтвердив, що такі заходи його довірителем не вживалися.

Таким чином, оскільки відповідач не скористався зазначеним правом та не повідомив позивача про те, що він не згодний із зміненими умовами, а натомість, як убачається із банківської виписки та не заперечується відповідачем, продовжував користуватися кредитною картою після зміни відсоткової ставки та вносити кошти на погашення кредиту, апеляційний суд вважає, що відповідач прийняв змінені умови кредитування та погодився із ними.

В зв'язку із цим суд, вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, щодо неповідомлення відповідача про збільшення розміру відсоткової ставки, порушення банком умов укладеного договору та чинного законодавства.

Відтак апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, зокрема 12 450,18 грн. тіла кредиту та відсотки за користування кредитом в розмірі 14 579,26 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку, який в цій частині не спростований відповідачем під час апеляційного розгляду справи.

Водночас, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що одночасне застосування штрафів та пені як цивільно-правової відповідальності за одне і те ж саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань не відповідає положенням, закріпленим у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України ). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України ).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктами 1.1.5.21, 1.1.5.25 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, на яку також посилається скаржник в апеляційній скразі.

За таких обставин, апеляційний суд не може погодитися із висновком суду першої інстанції в частині стягнення з боржника пені в розмірі 11 893,62 грн. та штрафів (фіксованої частини в розмірі 500 грн. та процентної складової в розмірі 1946,15 грн.).

Водночас, згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України що порушення зобов'язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Апеляційний суд, виходячи із системного аналізу правових норм, врахувавши доводи сторін, дійшов висновку про те, що з боку відповідача має місце порушення строків виконання зобов'язань за договором, що є підставою для покладення на нього заходів цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до приписів ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Про це зазначено і у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Таким чином, беручи до уваги, що до січня 2017 року ОСОБА_3 належним чином виконував умови кредитного договору та не допускав прострочення строків сплати за своїми зобов'язаннями, про що також зазначав представник банку в судовому засіданні та що підтверджується наданими ним розрахунками, апеляційний суд вирішив, що з відповідача на користь банку слід стягнути штраф (процентну складову) за порушення строків виконання грошового зобов'язання відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» в розмірі 5 % від суми заборгованості, що становить: 1351,47 грн. = (12450,18 грн.+14579,26 грн.)*5%, а у стягненні фіксованої частини штрафу та пені - відмовити з огляду на викладене вище.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п.п. 1,3,4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції при вирішенні питання про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафів та пені, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в рішенні не в повній мірі відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, у зв'язку з чим дане судове рішення в частині стягнення штрафів та пені підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення, а в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно і змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції зазначає у постанові суду новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а тому з відповідача підлягають на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог судові витрати понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції: судовий збір в розмірі 1098 гривень, а з позивача на користь відповідача слід стягнути судові витрати, понесені ним у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 753,60 гривень.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376 , 381-384, 389-391 ЦПК України, суд-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 липня 2018 року в частині стягнення пені та штрафів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 29092829003111 (для погашення заборгованості та судових витрат) штраф за порушення строків платежів за грошовим зобов'язанням в розмірі 1351 (одна тисяча триста п'ятдесят одна) грн. 47 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 липня 2018 року в частині стягнення судового збору змінити, зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з 1600 грн. до 1098 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги в розмірі 753 грн. 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ Т.О. Денишенко

/підпис/ М.В. Матківська

Згідно з оригіналом: