Рішення № 77078452, 01.10.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9539/18

Провадження № 2/201/2864/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді – Федоріщева С.С,

при секретарі – Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 323» про визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась із вказаним позовом до суду, посилаючись на те, що 05 липня 1982 року Виконавчим комітетом ДМР Народних депутатів, їй, як члену ЖБК №323 було видано ордер № 497 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальної житлової площі 18,9 кв.м. Ордер було видано на підставі списків ЖБК №323. Потім позивач звернулася до ЖБК № 323 з проханням за плату приєднати до її квартири суміжне нежитлове приміщення (колясочну), 16.2 кв.м. під побутове приміщення у зв’язку з тим, що це приміщення тривалий час пустує, а сім’ї потрібні поліпшення житлових умов так, як в квартирі №39 прописано 3 людини: ОСОБА_1, її мати - ОСОБА_2 та дочка – ОСОБА_3 Загальними зборами дане прохання було задоволено, а Рішенням Виконкому Жовтневого району м. Дніпропетровська від 20.11.1998 року № 722 було вирішено затвердити протокол № 14 від 19.08.1996 року загальних зборів членів ЖБК № 323 та переоформити особовий рахунок на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 площею 18,9 кв.м., загальною 52,6 кв.м. 19 травня 2004 року було складено Акт обстеження житлового будинку (приміщення) з ціллю встановлення його з санітарними та технічними нормами та визнання житлового будинку (приміщення) непридатним для проживання. Згодом було виготовлено про можливий перехід нежилого приміщення площею 14,7 кв.м. в кв. № 39 будинку № 32 по бул. Слави в житловий фонд. Також рішенням Виконкому Жовтневого району м. Дніпропетровська №261 від 21.05.2004 року було затверджено Акт районної технічної комісії «Про обстеження житлового будинку (приміщення) з ціллю встановлення його з санітарними та технічними нормами та визнання житлового будинку (приміщення) непридатним для проживання» від 19.05.2004 року про можливість переведення до житлового фонду нежитлового приміщення площею 14,7 кв.м., в кв. № 39 будинку № 32 по бул. Слави, як житлову кімнату. Розглянувши прохання громадянки ОСОБА_1 про зміну правового режиму нежитлових приміщень за адресою: Бульвар Слави, 32 корп.1, виконкомом міської ради було вирішено: змінити правовий режим нежитлових приміщень №№ 2,3 будинку №32 по Бульвару Слави, загальною площею 14, 75 кв.м., і ввести до житлового фонду для постійного проживання двокімнатну квартиру № 39 житловою площею 33,6 кв.м., загальною площею 52,6 кв.м.; виключити вищезазначені приміщення з фонду нежитлових приміщень та дозволити ОСОБА_1 переобладнати нежитлові приміщення №№2,3 будинку №32 по Бульвару Слави під квартиру погодивши проектну документацію у встановленому порядку, а КП «ДМБТІ» ДОР внести зміни в облікові дані відповідно до цього рішення. Проте, відповідно до довідки Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації від 05.04.2005 року №2423 у зв’язку з самовільно приєднаним приміщення колясочної які відносилися до місць загального користування житлового будинку, то для вирішення питання, стосовно оформлення прав власності на ці приміщення, позивачу було рекомендовано звернутися до суду. З огляду на вищевикладене, позивач просила суд визнати за нею право власності на квартиру з реконстурйованою колясочною під житлову кімнату, загальною площею 32,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Позивач в судове засідання не з'явилась надала суду заяву, в якій просила справу розглянути без її участі, просила суд задовольнити позовнеі вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій вказав, що проти задоволення позовних вимог не заперечує та просив проводити розгляд справи у його відсутність.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Справа розглянута відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.07.1982 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради Народних депутатів було видано ордер № 497 члену ЖБК №323 ОСОБА_1 на однокімнатну квартиру загальної житлової площі 18,9 кв.м. № 39 по вулиці бульвар Слави будинок № 32. Ордер було видано на підставі списків ЖБК №323, який було затверджено виконкомом міської ради народних депутатів міста Дніпропетровська від 24 лютого 1982 року за № 92, параграф 5.

З виписки з протоколу № 14 загальних зборів членів ЖБК №323 від 18.08.1996 року вбачається, що позивач подала відповідачу заяву з проханням за плату приєднати до її квартири суміжне нежитлове приміщення (колясочну), 16.2 кв.м. під побутове приміщення у зв’язку з тим, що це приміщення тривалий час пустує, а сім’ї потрібні поліпшення житлових умов так, як в квартирі №39 прописано 3 людини: ОСОБА_1, її мати - ОСОБА_2 та дочка – ОСОБА_3 Інших претендентів на дане приміщення не було.

Згідно Рішення Виконкому Жовтневого району м. Дніпропетровська від 20.11.1998 року № 722 «Про затвердження протоколу №14 загальних зборів та переоформлення особового рахунку по ЖБК № 323» установлено, що Протокол № 14 загальних зборів членів ЖБК №323 від 18.08.1996 року було затверджено і вирішено суміжне з кв. № 39 пусте приміщення площею 16,2 кв.м. за плату, приєднати до загальної площі 37,9 кв.м. квартири № 39 ОСОБА_1 на склад сім’ї 3 особи, в т.ч. мати – ОСОБА_2, дочка – ОСОБА_3, строк виплати приєднаного приміщення 8 (вісім) років, а квартиру № 39 вважати однокімнатною житловою площею 18,9 кв.м., загальною 52,6 кв.м.

Відповідно до витягу з рішення Виконкому Жовтневого району м. Дніпропетровська №261 від 21.05.2004 року було затверджено Акт районної технічної комісії «Про обстеження житлового будинку ( приміщення) з ціллю встановлення його з санітарними та технічними нормами та визнання житлового будинку ( приміщення) непридатним для проживання» від 19.05.2004 року про можливість переведення до житлового фонду нежитлового приміщення площею 14,7 кв.м., в кв. № 39 будинку № 32 по бул. Слави, як житлову кімнату після прийняття рішення міськвиконкому.

З рішення Виконкому Жовтневого району м. Дніпропетровська вбачається, що розглянувши прохання громадянки ОСОБА_1 (лист від 10.06.04 № 21/3266) про зміну правового режиму нежитлових приміщень за адресою: Бульвар Слави, 32 корп.1 і враховуючи акт районної технічної комісії про можливість переобладнання цього приміщення під житлове, затверджений рішенням виконкому Жовтневого району у місті ради від 21.05.04 № 261 виконкомом міської ради було вирішено змінити правовий режим нежитлових приміщень №№ 2,3 будинку №32 по Бульвару Слави, загальною площею 14, 75 кв.м., і ввести до житлового фонду для постійного проживання двокімнатну квартиру № 39 житловою площею 33,6 кв.м., загальною площею 52,6 кв.м., виключити вищезазначені приміщення з фонду нежитлових приміщень, дозволити ОСОБА_1 переобладнати нежитлові приміщення №№2,3 будинку №32 по Бульвару Слави під квартиру погодивши проектну документацію у встановленому порядку, КП «ДМБТІ» ДОР внести зміни в облікові дані відповідно до п.1 цього рішення.

Відповідно до виписки з протоколу № 18 загальних зборів ЖБК № 323 від 22.06.2004 року, щодо звернення позивача з письмовим проханням надати згоду на переоформлення нею приміщення нежилого 14,7 в жиле по підсумкам голосування постановили: «Дати згоду на переоформлення нежилого приміщення 14,7 кв.м. в жиле і вважати квартиру №39 2-х кімнатною, загальною площею 52,6 кв.м., жилою площею 33,6 кв.м., яку займає член ЖБК № 323 ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_4. Прохати виконком Жовтневого району затвердити протокол № 18.»

Згідно довідки ЖБК № 323 за №3 від 14.01.2005 року ОСОБА_1 дійсно внесла грошові кошти в повному обсязі на рахунок ЖБК № 323 за приєднану кімнату « Колясочну» загальною площею 16.2 кв.м. приєднаної до її квартири № 39.

Відповідно до довідки Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації від 05.04.2005 року №2423 у зв’язку з самовільно приєднаним приміщення колясочної які відносилися до місць загального користування житлового будинку, то для вирішення питання, стосовно оформлення прав власності на ці приміщення, необхідно звернутися до суду.

З довідки ЖБК №323 від № 14 від 15.04.2015 року виданої ОСОБА_1, встановлено що вартість квартири позивачем сплачено у повному обсязі.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, ратифікованого Верховною радою України 17.07.97 р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом

Частина 1 статті 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 ухвалив постанову в якій зробив такий правовий висновок: «Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними». З викладеного вбачається, що підставою для позову про визнання права власності окрім невизнання або осорювання цього права іншою особою може бути також і відсутность у власника документа, що підтверджує таке його право.

Аналогічні роз'яснення надано і в пункті 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. № 5.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на те, що кошти за спірне приміщення були виплачені позивачем в повному обсязі та те, що заперечення з боку відповідача та інших мешканців будинку відсутні, а навпаки до суду надані докази погодження рішення щодо надання позивачу спірного приміщення, вказане приміщення беззаперечно є об'єктом приватної власності позивача, а враховуючи наведені обставини справи та положення діючого в Україні законодавства, суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для визнання за позивачем права приватної власності на спірне майно в порядку 392 ЦК України, згідно якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, у зв'язку з чим вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.392 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 323» про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) право власності на нерухоме майно – квартиру з з реконстурйованою колясочною під житлову кімнату, загальною площею 32,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев