Рішення № 77078380, 04.10.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/4918/17

Провадження № 2/201/351/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Сидоренко І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним,

В С Т А Н О В И В:

04.04.2017р. ОСОБА_1 через свого представника – ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 05.10.2015р. – а.с. № 15) звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору купівлі-продажу неукладеним (а.с. № 2 – 5).

Ухвалою судді Ходаківського М.П. від 05.04.2017р. позовну заяву було залишено без руху і надано позивачеві строк для усунення її недоліків (а.с. № 8, 9).

Після усунення позивачем недоліків ухвалою судді Ходаківського М.П. від 05.05.2017р. відкрито провадження у справі і справу призначено до судового розгляду (а.с. № 17).

Ухвалою суду від 04.08.2017р. відмовлено у задоволенні клопотання представнику позивача про призначення судової експертизи (а.с. № 53, 54).

Ухвалою суду від 04.08.2017р. відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді, між тим суддею Ходаківським М.П. заявлено самовідвід (а.с. № 57, 58).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями між суддями від 04.08.2017р. суддею визначено суддю Ткаченко Н.В., яка ухвалою від 08.08.2017р. справу прийняла до розгляду (а.с. № 59, 60).

Ухвалою суду від 06.12.2017р. у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, об’єктом дослідження якої є попередній договір від 07.10.2013р., у зв’язку із чим провадження по справі було зупинене (а.с. № 78).

Після надходження до суду висновку експерта ухвалою судді від 10.04.2018р. провадження по справі було поновлено і справу призначено до судового розгляду (а.с. № 94).

17.07.2018р. представник позивача ОСОБА_3 змінила підстави і предмет позовних вимог і в уточненій позовній заяві просила суд визнати попередній договір купівлі-продажу від 07.10.2013р. недійсним (а.с. № 112 - 14).

В обґрунтування змінених вимог позивач зазначив, що до нього звернулася відповідачка ОСОБА_2 із вимогою повернути їй кошти у розмірі 2000 доларів США, що, за її твердженням, передані на підставі укладеного між ними попереднього договору від 07.10.2013р. купівлі-продажу двох двокімнатних квартир загальною площею 134 кв.м., розташованих за адресою: м. Дніпро, вул. Ливарна, 2.

Позивач не заперечує той факт, що ОСОБА_2 дійсно мала намір придбати квартиру у Житловому комплексі на Ливарній у м. Дніпро, але між ними велися лише переговори щодо її купівлі, в ході яких не було досягнуто згоди щодо конкретної квартири. Тому він заперечує факт укладання такого договору, його підписання і отримання коштів на його виконання від відповідачки.

Позивач неодноразово звертався до правоохоронних органів із заявами про скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 щодо підроблення підпису на договорі.

Зазначає, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2017р. по справі № 201/12718/16-ц було задоволено вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину, з нього стягнуто 2000 доларів США на користь ОСОБА_2 Під час розгляду цієї справи питання про недійсність правочину судом не досліджувалося. При цьому представник позивача заявляв в суді апеляційної інстанції клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, у задоволенні якого було відмовлено, чим позбавлено його права на доказування.

Договір не був підписаний позивачем, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача в момент його укладання його внутрішній волі, що є порушенням ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, просив суд визнати попередній договір купівлі-продажу від 07.10.2013р. недійсним.

Відповідачка позов не визнала. Представник позивачки – ОСОБА_4 (діє на підставі довіреності від 27.09.2016р. – а.с. № 101) 01.08.2018р. надав суду відзив на уточнену позовну заяву (а.с. № 119 - 125), в якому із доводами позивача не погодився, посилаючись на те, що під час розгляду справи №201/12718/16-ц, судами вже досліджувалися обставини укладення оспорюваного договору, встановлено його нікчемність.

Вказує, що позивач неодноразово звертався до суду з аналогічними позовами до ОСОБА_2, в яких фактично не погоджувався з рішенням суду про стягнення з нього коштів за нікчемним договором, що набрало законної сили, не враховуючи при цьому, що обставини встановлені судом у цьому рішення, не мають доказуватися при розгляді іншої справи в силу приписів ст. 82 ЦПК України.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2017р. встановлено, що договір був укладений у простій письмовій формі, не був посвідчений нотаріально. Основний договір купівлі-продажу не укладався. Оригінал договору був наданий ОСОБА_5 суду, досліджений судом, його копія долучена до матеріалів справи. Експертизу справжності підпису ОСОБА_6 проводить не погодився і судом були роз’яснені наслідки такої процесуальної дії. Представник ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції наполягав на проведенні експертизи.

Звертав увагу суду й на ту обставину, що після засідання в суді першої інстанції по справі № 201/12718/16-ц ОСОБА_2 втратила свій оригінал договору. Судом у цій справі за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 призначена судова почеркознавча експертиза. Остання, будучи обізнаною про те, що оригінал договору було втрачено ОСОБА_2, надала в судове засідання документ, схожий на договір, який був наданий ОСОБА_2, і просила призначити судову почеркознавчу експертизу стосовно цього документа.

На думку представника відповідача, очевидним є те, що цей документ заповнений почерком тієї ж особи, яка в офісі ОСОБА_1 заповнювала справжній договір. Разом із тим, документ, наданий ОСОБА_3 містить явні відмінності від договору, на підставі якого з ОСОБА_1 стягнуто борг рішенням суду у справі № 201/12718/16ц, копію якого представник позивача долучила до позовної заяви у цій справі (а.с. № 6, 48). На те вказує відмінність написів таких написів: у верхньому лівому куті «52,53 кв»; у дев’ятій строчці - 2002 рік; у п'ятій строчці першого пункту договору цифра 1170 (без коми та нулів); у п'ятій строчці першого пункту договору - цифра 156780 (без коми і нуля); у третій строчці п. 4 договору, перед цифрою 2013 – прочерк; підписи ОСОБА_1 у договорах хоч і схожі, проте явно відрізняються.

ОСОБА_3 в судовому засіданні 04.08.2017р. у цій справі (№201/4918/17) не змогла пояснити походження оригіналу договору, що знайшло своє відображення в ухвалі суду від 04.08.2017р., якою з підстав явної відмінності копії договору і його оригіналу відмовлено у призначенні почеркознавчої експертизи (а.с. № 53-56).

З огляду на це, представник відповідачки має сумніви щодо походження договору, представленого суду ОСОБА_3, оскільки він суттєво відрізняється від оригіналу, який досліджувався судом у справі №201/12718/16-ц, а тому є підробленим. В свою чергу, встановлення факту, що підроблений документ не підписувався ОСОБА_1 не може свідчити про укладення договору.

За висновком проведеної судової почеркознавчої експертизи підпис у договорі здійснено не ОСОБА_1, що додатково свідчить про те, що наданий для проведення експертизи представником позивача документ є підробленим. Тому, з урахуванням норм ст. 58 ЦПК України, цей документ є неналежним доказом і його експертне дослідження на предмет встановлення обставини, чи підписував його ОСОБА_1 чи ні - значення не має.

Окрім того, на думку представника відповідачки, позивач не мав права одночасно замінювати підставу і предмет позову при уточненні позовних вимог 17.07.2018р., оскільки це не передбачено процесуальним законодавством.

Представник позивача - ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 05.10.2015р. – а.с. № 15) в судове засідання 04.10.2018р. не з’явилася, про дату, місце і час розгляду справи була повідомлена належним чином (а.с. № 135). На е/пошту суду 04.10.2018р. надіслала заяву, в якій просила справу розглядати без її участі, позовні вимоги задовольнити повністю (а.с. № 136).

Представник відповідачки – ОСОБА_4 (діє на підставі довіреності від 27.09.2016р. – а.с. № 101) в судове засідання 04.10.2018р. не з’явився, про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с.№135), про причини неявки суд не сповістив, заяв про відкладення судового засідання суду не скерував.

Варто зазначити, що раніше, а саме 12.09.2018р. цей представник відповідачки подавав суду заяву з проханням проводити підготовче засідання за його відсутністю, в якій зазначив, що позов в уточненій редакції він не визнає з підстав, зазначених у відзиві (а.с.№ 132).

З урахуванням заяви представника позивача про розгляд справи за її відсутності та неявки представника відповідачки, суд відповідно до ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянув справу за відсутності сторін (їх представників) та без фіксування процесу технічними засобами.

Оскільки представник відповідачки надав суду свої письмові заперечення по справі (а.с. № 119 - 125), отже думка сторони відповідачки щодо невизнання позовних вимог буде врахована поряд з іншими обставинами та доказами у справі, суд не вбачає підстав для винесення заочного рішення у справі (ч.1 ст.280 ЦПК України), по справі буде винесено рішення на загальних підставах, встановлених главою 6 розділу III ЦПК України.

Пунктом 9 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р.,передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Підготовче засідання у справі відповідно до положень ст. 197 ЦПК України проведено 12.09.2018р.(а.с. № 134).

Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем ОСОБА_1 і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир від 07.10.2013р. у житловому комплексі по вул. Ливарній у м. Дніпрі (раніше назва – м. Дніпропетровськ) (а.с. № 48).

Позивачем заперечується факт його укладення, у т.ч. підписання і отримання коштів від відповідачки в сумі2 000 доларів США, в той час як відповідачка наполягає на тому, що такий договір укладався.

Окрім того, між сторонами існує спір щодо справжності, як самого договору, наданого позивачем для проведення експертизи, так і справжності підпису останнього на ньому.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2017р. по справі № 201/12718/16-ц (провадження №2/201/383/2017), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2017р., були задоволені вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину, з нього стягнуто 2 000 доларів США на користь ОСОБА_2 (а.с. № 25 – 33).

У цій справі було встановлено, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 07.10.2013р. було укладено попередній договір купівлі-продажу двох квартир на 11-му поверсі загальною площею 134 кв.м. у будинку за адресою: м. Дніпропетровськ (з 03.06.2016р. назва міста – Дніпро), вул. Ливарна, буд. 2. Договір містив підписи сторін із зазначенням їх прізвищ та ініціалів.

Копія даного договору долучена позивачем до матеріалів справи, оригінал був пред’явлений суду для огляду.

Допитана у тій справі в якості свідка ОСОБА_2 пояснила суду, що до укладення договору вона вела переговори з ОСОБА_1 07.10.2013р. вона прибула до офісу ОСОБА_1 по вул. Комсомольській м. Дніпропетровськ, де ознайомилася з текстом договорів, які укладали інші клієнти. Договори були укладені у простій письмовій формі. Потім у приміщення зайшов ОСОБА_1, якому вона особисто передала гроші в сумі 2000 доларів США і вони підписали договір. При цьому ОСОБА_1 повідомив, що будинок буде введений через півроку. Договір був укладений у простій письмовій формі. ОСОБА_1 її запевнив, що нотаріально договір посвідчувати не варто, оскільки зобов’язання будуть виконані. Тому вона вважала, що даний договір є гарантією повернення завдатку.

Пізніше вона дізналася про проблеми із оформленням права на землею під цим будинком, попросила ОСОБА_1 повернути кошти, але її вимоги були залишені без задоволення.

У тій справі вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів, переданих за договором від 07.10.2013р., суд виходив з того, що укладений між сторонами договір є нікчемним через невідповідність його вимогам закону щодо дотримання нотаріальної форми. Оскільки договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону між сторонами, укладений не був, та договір, згідно якого відповідачем отримано аванс від позивачки є нікчемним, то сторони підлягали поверненню в попередній стан шляхом повернення на користь ОСОБА_2 авансу в розмірі 2000 доларів США.

На спростування доводів позивача ОСОБА_1 про упередженість, порушення принципу змагальності і права на доказування, суд звертає його увагу на те, що у рішенні суду у справі № 201/12718/16-ц відображено, що в судовому засіданні його представник не заявляв клопотання про проведення почеркознавчої експертизи підпису, пояснюючи це тим, що експертизу ОСОБА_1 не згоден проводити за власний рахунок, а лише за рахунок позивачки.

Позивачка ОСОБА_2 і її представник також не заявляли клопотання про проведення експертизи, не погодилися її оплачувати, оскільки ОСОБА_2 стверджувала, що саме ОСОБА_1 підписував договір і вона впевнена в тому, що це його підпис, про що дала показання як свідок.

Суд роз’яснив сторонам про порядок витрат на проведення судової експертизи.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2017р., судом апеляційної інстанції перевірено цю обставину шляхом прослуховування технічного засобу фіксації судового засідання і підтверджено, що під час судового розгляду справи в суді першої інстанції судом на розгляд ставилося питання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, однак жодна із сторін не заявила таке клопотання суду.

Ухвалою суду (під головуванням судді Ходаківського М.П.) від 04.08.2017р. представнику позивача було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи у зв’язку із тим, що представник не змогла пояснити походження документа – попереднього договору купівлі-продажу від 07.10.2013р., який мав би бути об’єктом дослідження (а.с. № 53-54).

Пізніше, з метою з’ясування приналежності підпису ОСОБА_7 на договорі, ухвалою суду (під головуванням судді Ткаченко Н.В.) від 06.12.2017р. у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, об’єктом дослідження якої був попередній договір від 07.10.2013р., наданий представником позивача ОСОБА_3 суду 26.07.2017р. і того ж дня долучений судом до матеріалів справи.

Як вбачається з заяви ОСОБА_3 від 26.07.2017р., надаючи цей договір суду, представник позивача пояснила, що знайшла його в своїх матеріалах справи, оскільки представником відповідача було зазначено, що при розгляді іншої справи договір було втрачено, що він можливо випадково передав його представнику ОСОБА_1, після цього вона (представник) знайшла його в своїх матеріалах (а.с. № 49, 50).

Висновком експерта Дніпропетровського НДІСЕ ОСОБА_8 № 33-18 від 31.03.2018р. встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» у попередньому договорі від 07.10.2013р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виконано не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису (а.с. № 84 – 88).

Отже, висновком експерта, який є належним і допустимим доказом, підтверджено, що договір позивачем не підписувався.

Суд, звертаючи увагу на обставини, означені представником відповідачки стосовно підроблення договору, зловживання процесуальними правами з боку позивача, здійснюючи аналіз наявних у матеріалах справи доказів, зазначає.

Представником позивача долучено до первісного позову копію попереднього договору від 07.10.2013р., укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, який містить підписи сторін із зазначенням їх прізвищ та ініціалів (а.с. № 6).

Зі змісту рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2017р. по справі № 201/12718/16-ц видно, що ОСОБА_2 у цій справі долучила до матеріалів справи копію договору, а оригінал був пред’явлений суду для огляду.

При огляді судом цієї справи, встановлено, що копія договору була за клопотанням ОСОБА_2 долучена судом до матеріалів справи і засвідчена на відповідність оригіналу, пред’явленого ОСОБА_2, підписом судді Наумової О.С., який є ідентичним тому, що міститься на копії, наданій у цій справі.

Факт того, що ця копія зроблена з матеріалів справи № 201/12718/16-ц представником позивача не заперечувався.

Поза увагою суду не може не залишитися той факт, що у п. 8 договору вказано, що він складений у двох примірниках для кожної зі сторін.

При цьому, представник відповідачки у своєму відзиві зазначив, що оригінал договору ОСОБА_2 був втрачений. Тобто, маючи на увазі оригінал свого екземпляру.

Отже, з наведеного слідує, що у кожної зі сторін був свій оригінал договору.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, якій не вчинено.

Отже, недійсним може бути визнаний лише укладений договір, а недодержання сторонами вимог щодо форми правочину чи порядку його укладення не може бути підставою для оспорювання такого правочину в судовому порядку, оскільки в силу закону такий правочин вважатиметься або неукладеним, або нікчемним.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Спірний попередній договір за формою не відповідає вимогам закону.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке мало б випливати із договору купівлі-продажу квартир, але таке зобов'язання не виникло, оскільки договір купівлі-продажу укладений не був.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, угода про завдаток має бути укладена у письмовій формі. В такій угоді повинно бути чітко визначено, що сума, яка передається в рахунок належних за договором платежів, є саме завдатком. Якщо це не буде встановлено, сплачена сума буде вважатися авансом.

Аналіз змісту попереднього договору, в тому числі й вираз «покупець попередньо оплачує частину вартості квартири», не дає підстав для висновку про те, що передана при укладенні попереднього договору сума 2000 дол. США. є завдатком, оскільки сторони самі чітко визначили, що ця сума при укладенні основного договору буде зарахована у належний з покупця платіж за основним договором.

На відміну від завдатку, аванс це спосіб платежу, він виконує функцію попередньої оплати.

У разі видачі авансу кредитор не може бути зобов'язаний до повернення авансу у подвійному розмірі, навіть якщо така умова зазначена у попередньому договорі, такий обов'язок суперечить нормам ЦК України. Такі мотиви узгоджуються із позицією Верховного Суду України, неодноразово висловленою у різних справах, зокрема, в ухвалі Верховного суду України від 18.06.2008р. по справі № 6-5738св08.

Отже, за змістом ст. 547 ЦК України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі. У разі недотримання вказаної вимоги правочин щодо встановлення забезпечення є нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦК України).

Простої письмової форми для правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язань достатньо і тоді, коли правочин, з якого виникає основне зобов’язання, підлягає нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законом.

Суд виходить з того, що оспорюваний договір фактично є правочином щодо внесення авансу, який укладений в простій письмовій формі.

Разом із тим, експертизою підтверджено, що отримувач авансу – ОСОБА_1 попередній договір не підписував. Відсутність волевиявлення, є підставою для визнання договору недійсним (ст.ст. 203, 215 ЦПК України).

З урахуванням того, що ОСОБА_1 особисто договір не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі продавця на його укладення, суд доходить висновку про визнання попереднього договору, як правочину, предметом якого є внесення авансу, недійсним.

Як наголошено у ОСОБА_9 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.01.2017р. «ОСОБА_3 окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суди, встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, мають виходити з того, що такий договір є вчиненим.

У цьому випадку п. 8 Пленуму ВСУ № 9 про невчинення чи неукладення договору не застосовується.

Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв'язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

Варто відзначити, що передання по вказаному договору авансового платежу не може впливати на подію укладення. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ № 9, виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, тому суд прийшов до висновку про його недійсність, а обставина щодо отримання коштів на виконання цього правочину не може впливати на подію укладення.

Означене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 22.04.2015р. по справі № 6-48цс15.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору купівлі-продажу від 07.10.2013р. недійсним підлягають задоволенню.

Стосовно зауважень представника відповідачки про неможливість одночасної зміни підстав і предмету позову суд зазначає.

Згідно із ч. 3. ст. 49 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.), за правилами якого здійснюється судочинство у цій справі, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п’ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Аналогічна норма містилася і у ч. 2 ст. 31 ЦПК України (в редакції Закону України від 18.03.2004р.), відповідно до якої до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

З первісного та уточненого позову вбачається, що позивач не змінив підстави позову, оскільки обставини, якими він обґрунтовував свої вимоги, не змінилися. Водночас, доповнив позов посиланнями на норми матеріального права, що не вважається зміною підстав позову.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, та враховуючи, що позов задоволено повністю, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн., при подачі позову (а.с. № 13), підлягають стягненню з відповідачки на його користь.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 203, 210, 215, 216, 635, 638, 640, 641, 657 ЦК України, постановою Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», листом ВССУ від 01.01.2017р. «ОСОБА_3 окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. № 9 правовими висновками, викладеними ВСУ у постанові від 22.04.2015р. по справі № 6-48цс15 та ухвалі від 18.06.2008р. по справі № 6-5738св08, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89,128-131,141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, п.9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.), суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу від 07.10.2013р. , укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн.

Рішення суду набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.