Рішення № 7706633, 02.02.2010, П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

УКРАЇНА

П’ЯТИХАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-30/10

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2010 р. м. П’ятихатки

П’ятихатський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого – судді Резніченка М.С., при секретарі Москалець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти» (далі – Центр) про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 29.08.2000 р. його було прийнято на посаду викладача української мови та літератури в Саксаганське професійно-технічне училище № 77, а 07.02.2009 р. навчальний заклад перейменовано на Державний професійно-технічний навчальний заклад «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти». Наказом директора від 23.09.2009 р. № 138 був звільнений з займаної посади за ст. 41 п. 3 КЗпП України (вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням педагогічної роботи). Звільнення вважає незаконним, оскільки в день звільнення не було вручено копію цього наказу, підстав для такого звільнення у відповідача не було, а формулювання «неодноразове грубе та аморальне поводження» не відповідає дійсності. Протягом 2002-2008 рр. неодноразово нагороджувався грамотами, у тому числі, директора навчального закладу, Головного управління освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації, Міністерства освіти та науки України, у 2006 р. йому присвоєно кваліфікаційну категорію «спеціаліст І категорії». Дисциплінарні стягнення, попередження до нього не застосовувалися. Крім того, профспілковий комітет ЗДЦПТО своїм рішенням від 22.09.2009 р. не надав згоди на звільнення, однак його звільнено, що суперечить вимогам ст.ст. 41, 43 КЗпП України.

Позивач і його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали. Позивач надав розрахунок середнього заробітку і просив стягнути на його користь 10145,18 грн. такого заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2009 р. по 25.01.2010 р. і в поясненнях додав, що на уроці він вимагав від учнів групи забезпечити себе навчальними зошитами, які зберігаються у шафі аудиторії, однак ОСОБА_3 на його зауваження не реагував і він взяв його за вухо та намагався підняти з місця і супроводити до шафи з зошитами. Тілесних ушкоджень учню не завдавав. Після цієї події відвідав ОСОБА_3 та його батьків за місцем проживання і вибачився за свою поведінку.

Відповідач в особі директора Центру ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 позов не визнали і кожен окремо пояснили, що від майстра Центру 15.09.2009 р. дізнався про інцидент у групі № 87 і викликав ОСОБА_1 та вимагав від нього пояснень, пропонував вибачитися перед батьками ОСОБА_3, однак він цього не зробив до 23.09.2009 р.. В учня ІНФОРМАЦІЯ_1, вусі. Лише після звільнення йому стало відомо, що батьки не мають претензій до ОСОБА_1 і він вибачився перед ними. Вважали звільнення ОСОБА_1 законним.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що директор Центру надав їй, голові профкому, подання про подальше перебування на посаді вчителя ОСОБА_1 і нею було скликано розширене засідання профкому та адміністрації на 22.09.2009 г., куди були запрошені директор ОСОБА_4, ОСОБА_1. Директор просив звільнити ОСОБА_1 з займаної посади вчителя, оскільки той 15.09.2009 р. на уроці непедагогічно повівся з учнем ОСОБА_3, обізвав того та вдарив. На засідання запрошувалися учні групи № 87, які говорили про те, що ОСОБА_1 вимагав від учнів взяти зошити з шафи, та ОСОБА_3 не реагував, дивився у вікно. Вчитель взяв його за вухо і повів до шафи, штовхав за зошитами, а коли ОСОБА_3 присів, вдарив дверцятами шафи. ОСОБА_1 визнав свої дії неправомірними і повідомив, що спілкувався з матір’ю ОСОБА_3, вибачився і та претензій не висловила. Вважала, що контингент учнів в Центрі дуже складний і вони часто порушують дисципліну, провокують вчителів на такі дії. Вирішуючи питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 профком виходив з того, що вчитель має педагогічний досвід та відповідний професійний рівень, приймає активну участь в позакласній роботі, раніше порушень дисципліни не допускав, а вчинене ним не носить характеру системності та аморальності.

Опитаний неповнолітній ОСОБА_3 пояснив, що на уроці черговий по класу роздавав зошити, а він сидів за учнівським столом. ОСОБА_1 взяв його за вухо і підняв та він упав біля столу і вдарився об нього. Підійшовши до шафи нагнувся за зошитом, а вчитель чи-то навмисно, чи з необережності вдарив дверцятами по спині. Тілесних ушкоджень не отримав і додав, що він та батько претензій до ОСОБА_1 не мають, оскільки він вибачився перед батьками, а мати засуджує його поведінку.

Неповнолітній ОСОБА_7 пояснив, що на уроці ОСОБА_1 дійсно вимагав від учнів групи взяти з шафи учнівські зошити, бо чергового в групі немає і той зошити не роздавав, а коли учні пішли за ними, то ОСОБА_3 залишався на місці. Вчитель взяв його за вухо та підняв, рукою обхопив за шию і повів до шафи, де сидячого біля шафи вдарив ОСОБА_3 дверцятами шафи по спині.

З пояснень свідка ОСОБА_8 слідує, що про інцидент на уроці в групі № 87 стало відомо в Центрі того ж дня. Як працівник Центру також займається вихованням учнів і ствердив, що у ОСОБА_3 синців чи інших тілесних пошкоджень не помітив, той ні на що не скаржився.

Свідок ОСОБА_9 дав аналогічні пояснення.

Заслухавши сторони, свідків, та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Позивач працював в Центрі на посаді викладача української мови та літератури з 29.08.2000 р. на підставі наказу № 88а від 29.08.2000 р. (а.с. 16).

Згідно зі Статутом Державного професійно-технічного навчального закладу «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти» Центр є юридичною особою, заснований на державній формі власності і підпорядкований головному управлінню освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Міністерству освіти і науки України. Безпосереднє керівництво діяльністю Центром здійснює його керівник - директор, який приймає на посади та звільняє з роботи педагогічних працівників Центру (а.с. 66-87).

Відповідно до протоколу розширеного засідання профкому та адміністрації Центру від 22.09.2009 р. № 79 (а.с. 7-10, 17, 37) розглянуто подання адміністрації Центру про подальшу роботу викладача ОСОБА_1. Профспілковий комітет не дав згоди на його звільнення.

Наказом директора Центру від 23.09.2009 р. № 138 (а.с. 5) за неодноразове грубе та аморальне поводження з учнями ПТНЗ, а також в зв’язку з тим, що профспілковий комітет недостатньо обгрунтовано дав відмову у згоді на звільнення ОСОБА_1 звільнено з посади викладача української мови та літератури по ст. 41 п. 3 КЗпП України (вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням педагогічної роботи) з 23 вересня 2009 р..

Відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірвано у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

 Згідно з п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" із наступними змінами (далі – Постанова) - при розгляді справ про поновлення на роботі  осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

3 підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вчителі, викладачі та інші. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Як роз'яснено в п.27 Постанови вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду. 

З огляду на вищенаведене та виходячи  з  підстав  наказу директора Центру № 138 від 23.09.2009 р. суд не вбачає в діях позивача ОСОБА_1 неодноразового грубого порушення трудових обов'язків, які б спричинили чи могли спричинити шкоду відповідачу чи іншим особам і що до нього міг бути застосований передбачений нормою закону крайній захід дисциплінарного стягнення - звільнення за п.3 ст.41 КЗпП України.  

Суд вважає, що при розгляді справи відповідачем  в порушення вимог ст.60 ЦПК України не надано суду доказів та не доведено, в чому саме полягає неодноразове грубе та аморальне поводження з учнями Центру позивачем, оскільки раніше за аналогічними фактами перевірки адміністрацією Центру не проводилися, на педагогічних нарадах поведінка ОСОБА_1 не обговорювалася, а тому неправильно застосовано вказані вимоги закону і постанови Пленуму Верховного Суду України.

З матеріалів справи слідує, що протягом роботи в Центрі ОСОБА_1 неодноразово заохочувався грамотами як директора Центру (а.с. 11, 13), так і начальника Головного управління освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації, Міністерства освіти і науки України (а.с. 12, 14).

Також не можна визнати законним наказ про звільнення позивача, оскільки в ньому відсутні дані про характер і обставини вчиненого аморального проступку та його час і місце вчинення.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 3 ст. 41 цього ж Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

На виконання цих вимог профспілковому комітету Центру, членом якого був ОСОБА_1, було направлено подання адміністрації Центру про дачу згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 за п. 3 ст. 41КЗпП України, яке розглянуто 22.09.2009 р. на розширеному засіданні профкому та адміністрації Центру, члени якого засудили поведінку ОСОБА_1, однак враховуючи його кваліфікацію та професійний рівень, активну участь в позакласній роботі, визнання своїх дій невірними, засідання профкому таким чином обґрунтувало відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади викладача.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі вказаний орган одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин рішенням суду необхідно повністю задовольнити позов в частині як поновлення на роботі, так і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При розрахунку суми середнього заробітку суд виходить з наступного.

Відповідно до наданої відповідачем довідки від 14.01.2010 р. № 13 заробітна плата ОСОБА_1 складала: у березні 2009 р. – 2120,76 грн., у квітні 2009 р. – 2042,49 грн., у травні 2009 р. – 2162,91 грн., у червні 2009 р. -7524,48 грн., у липні 2009 р. – 1139,56 грн., у серпні 2009 р. – 161,10 грн.. Виходячи з розрахунку позивача від 25.01.2010 р. середня заробітна плата на день звільнення становить 2525,72 грн.. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає обчисленню, виходячи з середньої заробітної плати, за період з 24 вересня 2009 р. по 25 січня 2010 р. включно. Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 10145,18 грн. (вересень 2009 р. – 574,05 грн., жовтень-грудень 2009 р. – по 2525,72 грн. щомісяця, січень 2010 р. – 1993,99 грн.).

Отже, вказана сума середнього заробітку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших сум (збір на обов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону № 400/97 від 26.06.1997 р; внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасоваою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до Закону № 2213 від 11.01.2001р.).

Враховуючи обставини справи, суд вважає за можливе не покладати на керівника Центру обов’язку покрити шкоду, завдану установі у зв’язку з оплатою позивачеві часу вимушеного прогулу.

На підставі ст. 41 ч. 1 п. 3, 43, 232 ч. 1 п. 2, 233 ч. 1, 235 ч.ч. 1, 2, 5 КЗпП України, керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, суд,

В и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді викладача української мови та літератури Державного професійно-технічного навчального закладу «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти».

Скасувати наказ директора Державного професійно-технічного навчального закладу «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти» від 23 вересня 2009 р. № 138 за п. 3 ст.41 КЗпП України про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача української мови та літератури.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти» (ідентифікаційний код 02541846, вул.. Соловйова, 1 с. Саксагань П’ятихатського району Дніпропетровської області, індекс 52173) на користь ОСОБА_1 10145 гривень 18 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2009 р. по 25 січня 2010 р. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових зборів та внесків.

Рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у розмірі 2525 гривень 72 копійки підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 30 січня 2010 р.

Суддя: