Рішення № 77062742, 10.10.2018, Бериславський районний суд Херсонської області

Справа № 647/2238/18

№ провадження 2/647/723/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2018 року Бериславський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого – судді: Корсаненкової О.О.

за участю секретаря: Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні суду в м.Бериславі Херсонської області цивільну справу №647/2238/18 за позовом ОСОБА_1, інтереси якого за дорученням представляє адвокат ОСОБА_2, до ОСОБА_3 сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання права власності в порядку спадкування,

учасники справи:

представник позивача-адвокат ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_4,

встановив:

У серпні 2018 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 19.06.1995 року помер його батько ОСОБА_5, після смерті якого залишилося спадкове майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою Херсонська область, Бериславський район, с.Одрадокам’янка, вул.Зелена, 2. За життя ОСОБА_5 не отримав свідоцтва про право власності на це майно. З метою отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса, але отримав відмову через те, що відсутній документ, що посвідчує право власності померлого на житловий будинок. В зв’язку з чим, позивач просить суд визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою Херсонська область, Бериславський район, с.Одрадокам’янка, вул.Зелена, 2, в порядку спадкування за заповітом після померлого 19.06.1995 року ОСОБА_5

Ухвалою суду від 22.08.2018 року було відкрито провадження у вказаній справі із призначенням підготовчого судового засідання та викликом сторін.

Ухвалою суду від 19.09.2018 року, в порядку п.1 ч.2 ст.198, п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України, за клопотанням представника позивача підготовче засідання було відкладено.

Представник позивача у підготовчому засіданні просила позов задовольнити з вищезазначених підстав.

Представник відповідача у підготовче засідання не з’явився, заявами від 13.09.2018 року та 09.10.2018 року просив розглянути справу за його відсутності, позов визнав, проти його задоволення не заперечував.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні ним правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заповіту, посвідченого виконавчим комітетом ОСОБА_3 сільської ради Бериславського району Херсонської області за №311 від 23.12.1977 року, ОСОБА_5 заповів свій будинок і надвірні будівлі, що знаходяться в с.Одрадокам’янка Бериславського району Херсонської області по вул.Зеленій, 2 своєму синові – ОСОБА_6.

З паспорту громадянина України вбачається, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 17.05.1983 року зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2.

За відомостями погосподарських книг за 1974-1976 року (особовий рахунок №53) та за 1991-1995 року (особовий рахунок №59), довідок ОСОБА_3 сільської ради №1003 від 26.03.2018 року та №919 від 19.05.2018 року, власником будинку №2 по вул.Зеленій в с.Одрадокам’янка є ОСОБА_5, який помер 19.06.1995 року, із котрим проживали ОСОБА_7 (дружина померла 06.12.1993 року) та ОСОБА_6 (син), який розташований на прибудинковій земельній ділянці, орієнтованою площею 0,14 га.

Згідно із довідкою ОСОБА_3 сільської ради № 1252 від 10.05.2018 року, ОСОБА_5 по день смерті, 19.06.1995 року, був зареєстрований та проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2. Також, з 17.05.1983 року по сьогоднішній день за даною адресою зареєстрований та проживає його син ОСОБА_6.

З технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок № 2 по вул.Зеленій в с.Одрадокам’янка від 12.04.2018 року вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами був побудований у період 1965 - 1973 роки, власником є ОСОБА_5

Відповідно до свідоцтва про смерть серії ІІ-КГ №309596, ОСОБА_7 померла 06.12.1993 року, про що складено відповідний актовий запис №51.

Згідно із свідоцтвом про смерть серії І-КГ №050109, ОСОБА_5 помер 19.06.1995 року, про що складено відповідний актовий запис №22.

З відповіді нотаріуса від 30.05.2018 року вбачається, що за заявою ОСОБА_6 про прийняття спадщини за заповітом була заведена спадкова справа №56/2018 до майна померлого 19.06.1995 року ОСОБА_5, що на час смерті проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3. Інші заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 не надходили. У зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності на житловий будинок, нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та рекомендовано звернутися до суду для визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 549 ЦК УРСР 1963 року визначено, що спадщина вважалася прийнятою за умови, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, цивільний кодекс України застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

За нормами ст. 1216 ЦК України, ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено статтею 1217 ЦК України.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони, та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Так, вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985–1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»).

До 19 січня 1996 року згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства УРСР і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них.

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Обов'язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об'єкти нерухомості введена лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника ( спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз'яснено у п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.

При цьому, наприклад, спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та він правильно у розумінні ст.16 ЦК України обрав спосіб захисту порушеного права.

Згідно із ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_5 у передбачений законом спосіб набув право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою Херсонська область, Бериславський район, с.Одрадокам’янка, вул.Зелена, 2, що підтверджується відомостями погосподарських книг та технічним паспортом на вказаний будинок, проте за життя не встиг оформити та зареєструвати своє право власності, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою позбавлення спадкоємця права на спадщину, враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємицем за заповітом після померлого 19.06.1995 року ОСОБА_5, у передбачений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво про право на спадщину не зміг через відсутність правовстановлюючого документа, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги повне визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 206, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_6, інтереси якого за дорученням представляє адвокат ОСОБА_2, – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою Херсонська область, Бериславський район, с.Одрадокам’янка, вул.Зелена, 2, в порядку спадкування за заповітом після померлого 19.06.1995 року ОСОБА_5.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга із врахуванням п. 15.5 розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, до апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд Херсонської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_6, 74341, Херсонська область, Бериславський район, с.Одрадокам’янка, вул.Зелена, 2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Представник позивача ОСОБА_2, 74900, Херсонська область, м.Нова Каховка, вул.Першотравнева, 22 офіс 62, реєстраційний номер облікової картки платника податків/паспортні дані невідомі.

Відповідач ОСОБА_3 сільська рада Бериславського району Херсонської області, 74341, Херсонська область, Бериславський район, с.Одрадокам’янка, вул.Вишнева, 5, код ЄДРПОУ 04401322.

Повне рішення складено 11.10.2018 року.

Суддя О.О.Корсаненкова