Рішення № 77058351, 09.10.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа№521/1573/14-ц

Пр. №2/521/3016/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Пасічник О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановив:

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.

Позивач зазначав, що відповідно до вищезазначених договорів відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №1503/1007/45-001 від 02 листопада 2007 року, укладеного між АКБ «Тас-Комерцбанк» (правонаступником якого були ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 119400,00 доларів США, зі сплатою 12,50 % річних, з кінцевим строком повернення кредиту до 02 листопада 2036 року.

В якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором №1503/1007/45-001 від 02 листопада 2007 року між АКБ «Тас-Комерцбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір №1503/1007/45-001-Z-1 від 02 листопада 2007 року, згідно умов якого останній передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру №20, по вул. Космонавтів, 64 а, в м. Одесі, загальною площею - 59,2 кв.м, у тому числі житловою - 29,8 кв.м., яка належала відповідачу на праві власності.

Відповідно до договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору №1503/1007/45-001-Z-l, вартість предмету іпотеки за домовленістю сторін була встановлена в розмірі 516546,72 грн., що за курсом Національного банку України, на день укладення цього договору, становила 64800,00 доларів США.

Позивач стверджував, що свої зобов’язання за Кредитним договором №1503/1007/45-001 від 02 листопада 2007 року, банк виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит в розмірі 119400,00 доларів США, але останній в порушення умов Кредитного договору, свої зобов’язання належним чином не виконує, тому створилася заборгованість відповідача перед банком, яка станом на 10 грудня 2013 року становила 986468,16 грн., з яких по кредиту - 938728,93 грн., за відсотками - 44831,22 грн., пені- 2908,01 грн.

Вказував, що на виконання умов кредитного та іпотечних договорів відповідачу було направлено вимогу - повідомлення про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, але відповідач вимоги банку не виконав.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від належного виконання своїх зобов’язань за кредитним договором № 1503/1007/45-001 від 02 листопада 2007 року, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором № 1503/1007/45-001 від 02 листопада 2007 року, яка станом на 10 грудня 2013 року становила 986468,16 грн., з яких по кредиту - 938728,93 грн., за відсотками - 44831,22 грн., пені - 2908,01 грн., звернути стягнення на належний ОСОБА_2 на праві власності предмет іпотеки, а саме на квартиру № 20, по вул. Космонавтів, 64 а, м. Одеса, шляхом проведення прилюдних торгів, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб’єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій та стягнути з відповідача на користь ПАТ «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 3654,00 грн.

Зазначена цивільна справа перебувала у провадженні судді Мирончук Н.В.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2016 року, в позові відмовлено.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 28 березня 2018 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2016 року, скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції (т.3 а.с.245-250).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями Малиновського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року, справу було передано на розгляд судді Сегеді О.М. (т.4 а.с. 2).

Ухвалою суду від 03 травня 2018 року вищевказану справу прийнято до провадження, та призначено підготовче судове засідання (т.4 а.с. 3-4).

Ухвалою суду від 24 липня 2018 року підготовче провадження по справі було закрите та справу призначено до судового розгляду (т.4 а.с.110-111).

Представник ПАТ «Альфа-Банк», діючий за довіреністю від 13 серпня 2018 року у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про підтримання позовних вимог, та просив суд їх задовольнити у повному обсязі та слухати справі за його відсутністю (т.4 а.с. 38).

Відповідач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Раніше надав письмові пояснення по справі (т.1 а.с.205-208, т.2 а.с.166-168).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У рішенні Європейського Суду від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Аналіз викладених вище обставин, неявки в судові засідання відповідача, якому було відомо про розгляд справи, призвело до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час не може бути вирішена по суті. Тому суд, такі дії відповідача відносить до таких, що суперечать вимогам ст. 43 ЦПК України, та розцінює їх як зловживання стороною своїми процесуальними правами, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються главою 49 розділу 1, главою 71 розділу 3 книги п’ятої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

Встановлено, що АКБ «ТАС-Комерцбанк» був юридичною особою, який керувався у своїй діяльності Статутом, мав гербову та інші печатки.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням загальних зборів акціонерів від 15 жовтня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» змінив своє найменування на ВАТ «Сведбанк» (т.2, а.с.73).

Рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року ВАТ «Сведбанк» змінило своє найменування на ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником усіх прав та зобов’язань ВАТ «Сведбанк».

Рішенням загальних зборів акціонерів від 29 квытня 2013 року ПАТ «Сведбанк» змінило своє найменування на ПАТ «Омега банк», яке виступає правонаступником усіх прав та зобов’язань ПАТ «Сведбанк», згідно Статуту ПАТ «Омега Банк» (т.2, а.с.73).

Судом встановлено, що 02 листопада 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №1503/1007/45-001 від 02 листопада 2007 року, відповідно до умов якого банк передав позичальнику кредит у розмірі 119400,00 доларів США, зі сплатою 12,50 % річних, з кінцевим строком повернення кредиту до 02 листопада 2036 року, а позичальник зобов'язувався повернути отриманий кредит у строки, встановлені договором, та сплатити проценти за користування грошима згідно умов кредитного договору та додатку № 1 до договору (т.1, а.с. 17-20).

02 листопада 2007 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 грошових зобов’язань за кредитним договором №1503/1007/45-001 від 02 листопада 2007 року між АКБ «Тас-Комерцбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір №1503/1007/45-001-Z-1 від 02 листопада 2007 року, згідно умов якого останній передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 а, в м. Одесі, загальною площею - 59,2 кв.м, у тому числі житловою - 29,8 кв.м., яка належала відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі- продажу від 02 листопада 2007 року (т.1 а.с.31-33,37).

Встановлено, що 13 липня 2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору від 02 листопада 2007 року, зі змісту якого вбачається, що ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 домовились про внесення змін та доповнень до вказаного договору (т.1, а.с. 21-23).

13 липня 2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору №1503/1007/45-001-Z-l, відповідно до умов якого сторонами була встановлена оцінка предмету іпотеки за в розмірі 516546,72 грн., що за курсом Національного банку України, на день укладення цього договору, становить у еквіваленті 64800,00 доларів США (т.1 а.с. 34-35).

Встановлено, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитними договорами, які ПАТ «Сведбанк» уклав із фізичними та юридичними особами (т.2 а.с.9-38).

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитними договорами, які ПАТ «Сведбанк» уклав із фізичними та юридичними особами (т.2 а.с.44-56).

15 червня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» підписано акт прийому-передачі прав вимоги (т.2, а.с. 42).

Відповідно до пункту 1 зазначених договорів акт прийому-передачі прав вимоги - це акт, яким документально оформлюється фактична передача прав вимоги від продавця до покупця.

Дата відступлення - це дата підписання акта прийому-передачі прав вимоги.

Пунктом 2.3 вказаних договорів передбачено, що права вимоги переходить від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважається виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акта приймання- передачі прав вимоги.

Обов'язок продавця передати права вимоги покупцю та підписати акт приймання-передачі прав вимоги залежить від отримання продавцем повної суми загальної купівельної ціни у дату підписання.

Отже, за змістом вказаних договорів купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договорами, права вимоги до нового кредитора переходять з моменту отримання продавцем повної суми загальної купівельної ціни, на підтвердження чого сторони договору підписують акт прийому-передачі прав вимоги.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Документами, які засвідчують права (вимоги), що передаються новому кредиторові, можуть бути договір або інші документи, які підтверджують факт виникнення та існування зобов'язальних правовідносин між первісним кредитором та боржником, платіжні й інші фінансові документи.

Таким чином, суд вважає, що ПАТ «Альфа Банк» є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» за всіма правами та обов’язками, а також є юридичною особою, яка керується у своїй діяльності Статутом, має гербову та інші печатки.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов Кредитного договору №1503/1007/45-001 від 02 листопада 2007 року, свої зобов’язання належним чином не виконує, тому утворилася заборгованість відповідача перед банком, яка станом на 10 грудня 2013 року становила 986468,16 грн., з яких по кредиту - 938728,93 грн., за відсотками - 44831,22 грн., пені- 2908,01 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунку (т.1 а.с. 38,66-83, т. 3 а.с.24,25, 28-83).

Встановлено, що 15 січня 2014 року позивачем ПАТ «Альфа Банк» на виконання умов кредитного та іпотечних договорів відповідачу було направлено вимогу - повідомлення про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.1 а.с.39).

Факт направлення на адресу відповідача вказаного повідомлення підтверджується реєстром №26 рекомендованих почтових відправлень, квитанцією про відправку (т.1 а.с.40).

Згідно звіту про незалежну оцінку № 180516-002 від 16 травня 2018 року ринкова вартість квартири №20, що розташована по вул. Космонавтів,64а в м. Одесі, загальною площею 59.2 кв.м., та житловою 29,8 кв.м., що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 2007 року за №5025 ОСОБА_2, на дату складання висновку, складає 1081170,00 грн. (т.4 а.с.51-100).

Встановлено, що відповідач зареєстрований в квартирі №20, що розташована по вул. Космонавтів, 64а, в м. Одесі, що підтверджується штампом про реєстрацію у паспорті громадянина України ОСОБА_2 (т.1 а.с 84-85).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 533 ЦК грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті під час здійснення розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт 1 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (далі – Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001р. № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Встановлено, що 11 жовтня 2001 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» отримав банківську ліцензію №38 від 11 жовтня 2001 року на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т.2 а.с.91,92-93, 94).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитор) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином банк як фінансова установа може укладати кредитні договори, предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

У разі порушення зобов’язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов’язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов’язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов’язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов’язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов’язання (взаємні права та обов’язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов’язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов’язанням).

Виконання забезпечувального зобов’язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов’язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п’ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору, строк його дії – до 08 лютого 2018року.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону: у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторонам іпотечного договору надано можливість вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі окремого договору або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. При цьому, вказана норма лише визначає можливість укладання окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак аж ніяк не забороняє іпотекодержателю застосовувати визначений договором спосіб задоволення його вимог за наявності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч. 2 ст. 36 цього Закону визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосовувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому, згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Відповідно до п.п. 11,12 договору іпотеки від 02 листопада 2007 року, у випадку невиконання основного зобов’язання, невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору та в інших випадках, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки (т.1 а.с.31-33).

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

З огляду на положення ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено можливість при зверненні стягнення на предмет іпотеки, застосовувати процедуру продажу іпотечного майна на користь третьої особи.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 вересня 2016 року у справі №6-1243цс16, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Згідно п. 12.1 Договору іпотеки від 02 листопада 2007 року звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду; виконавчого напису або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суд вважає, що позивачем вчинено всі дії, згідно із законом та умовами кредитного договору та договору іпотеки, для досудового врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України у справі за №6-1219 цс 16 від 14 вересня 2016 року, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, а відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та судових витрат, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідачем не було надано до суду жодних заперечень проти позову та доказів у підтвердження цих заперечень.

Своїм правом бути присутнім у судових засіданнях відповідач також розпорядився на свій розсуд.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у справі складає 3654,00 грн., які сплачені позивачем при зверненні до суду та підлягають стягнення з відповідача (а.с. 4).

Керуючись ст.ст. 610, 611, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 223, 259, 264, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки– задовольнити..

Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру №20, що розташована у будинку №64 а, по вул. Космонавтів, в м. Одесі, загальною площею 59.2 кв.м., та житловою 29,8 кв.м., що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 2007 року за №5025 ОСОБА_2 в рахунок погашення ОСОБА_2 заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» за кредитним договором № 1503/1007/45-001 від 02 листопада 2007 року, яка станом на 10 грудня 2013 року становила 986468,16 грн., з яких по кредиту - 938728,93 грн., за відсотками - 44831,22 грн., пені - 2908,01 грн., шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб’єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій (вартість предмета іпотеки, визначеної на підставі оцінки предмета іпотеки відповідно до звіту про незалежну оцінку № 180516-002 від 16 травня 2018 року становить 1081170 (один мільйон вісімдесят одна тисяча сто сімдесят) гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії КЕ 237796, виданий Приморськм РВ УМВС України в Одеській області 29 квітня 1996 року, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 а, в м. Одесі, на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (01001, м. Київ, вул.Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714, п/р №37396000000004) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3654 (три тисячі шістсот п’ятдесяn чотири) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене учасниками справив апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 09 жовтня 2018 року

Суддя: О.М. Сегеда