Рішення № 77054936, 04.10.2018, Олександрівський районний суд Кіровоградської області

Копія

Справа № 397/618/18

н/п : 2/397/249/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.10.2018 року. Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого – судді Мирошниченка Д.В.,

за участю: секретаря – Петренко Л.О.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідачів – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Олександрівка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ОЛТО» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить:

- визнати недійсним з моменту укладення договір міни земельних ділянок № 706 від 26 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Олександрівського районного округу Кіровоградської області ОСОБА_5;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,01 га, що знаходиться за адресою: Цвітненська сільська рада Олександрівського району Кіровоградської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки -3520588500:02:000:1071 з внесенням запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 4,0802 га, що знаходиться за адресою: Цвітненська сільська рада Олександрівського району Кіровоградської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки - 3520588500:02:000:0552 з внесенням запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ Фірма «ОЛТО» понесені судові витрати в сумі 5286 грн. та витрати на послуги адвоката в сумі 1000, 00 грн.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що між ОСОБА_6 та ТОВ Фірма «ОЛТО» 21 лютого 2008 року за № 88 укладено договір оренди землі, а саме: земельної ділянки площею 4,08 га кадастровий номер 3520588500:02:000:0552 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області. Строк дії договору, згідно п. 2.1 розділу 2, десять років, тобто до 21 лютого 2018 року. КРФ ДП «ЦДЗК при Держкомземі України» 8 серпня 2008 року здійснено державну реєстрацію Договору. Щодо всіх істотних умов Договору між сторонами було досягнуто згоди. Договір за взаємною згодою сторін не припинявся та достроково не розривався, орендар у добровільному порядку від оренди земельної ділянки не відмовлявся, його умови сторонами виконувалися.

Як наразі стало відомо, що у зв’язку зі смертю ОСОБА_6 право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом перейшло до її онуки ОСОБА_3.

Перехід права власності на земельну ділянку, у тому числі в порядку спадкування за законом, не є підставою для розірвання чи припинення Договору.

ТОВ Фірма «ОЛТО» повідомлень у будь-якій формі від спадкоємця ОСОБА_3 про набуття нею права власності на земельну ділянку не отримувало. Про даний факт працівникам товариства стало відомо випадково. З метою реалізації переважного права на укладення Договору на новий строк (поновлення договору оренди землі), 16.01.2018 року на адресу відповідача було скеровано відповідний лист-повідомлення з проектом додаткової угоди. У подальшому, у зв’язку з неотриманням відповіді, здійснено перевірку об’єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, внаслідок чого встановлено, що ОСОБА_7, на підставі договору міни № 706 від 26 серпня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Олександрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_5, відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_4

Відповідно до абзаців 1 - 3 підпункту «б» п. 15 розділу X Перехідних положень ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Згідно ч. 1, 2. 3, 5 ст. 9 Закону №161-XIV (в редакції від 05.04.2015 року, яка діяла, на час виникнення спірних правовідносин) орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні- якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону. Орендодавець зобов’язаний повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати земельну ділянку, третій особі із зазначенням її ціни та інших умов, на яких вона продається. У разі відмови орендаря від свого переважного права на придбання орендованої земельної ділянки до нового власника такої земельної ділянки переходять права та обов’язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки. Орендар може придбати земельну ділянку, що перебуває в оренді, за умови згоди орендодавця на продаж цієї земельної ділянки.

Оскільки, оспорюваний правочин укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) до того ж з порушенням переважного права ТОВ Фірма «ОЛТО», що суперечить вимогам підпункту «б» пункту 15 Перехідних положень ЗУ України та ст.9 Закону №161-ХІV, то в силу положень вищенаведених норм він не відповідає вимогам закону і тому не має юридичної сили і повинен бути визнаний недійсним з моменту його вчинення, а державна реєстрація речових прав на нерухоме майно-земельні ділянки, що були предметом міни, підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав повністю, просив задовольнити, на їх обґрунтування послався на обставини, які викладені у позовній заяві. Крім того, зазначив, що спірний договір міни є недійсним, оскільки порушує юридичні права ТОВ Фірма «ОЛТО» та обмін відбувся не за схемою «пай на пай». Також, вважає, що угода вчинена із порушенням мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Обміняні земельні ділянки не знаходяться всередині єдиного масиву, а розташовані на різних територіях.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, зазначила їх безпідставними. Вважає, що відповідачі мали повне право укладати договір міни земельними ділянками, а доводи позивача засновані на припущеннях. Зазначила, що виходячи з положень ст. 638 ЦК України, ст.ст. 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. Як вбачається, договір оренди землі № 88 від 21.02.2018 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ Фірма «ОЛТО», зареєстрований 08.08.2008 року, отже строк дії договору закінчується 08.08.2018 року. Але, на сьогоднішній день вказана земельна ділянка використовується ТОВ Фірма «ОЛТО».

Згідно п. 2.3 договору оренди землі в разі не попередження про розірвання договору за 30 днів до закінчення строку дії договору, договір автоматично пролонговується. 03.07.2018 року ОСОБА_3 на адресу ТОВ Фірма «ОЛТО» направлено повідомлення про відсутність наміру на продовження договору оренди. Позивач хоче визнати договір міни недійсним зазначаючи, що він порушує його права. У даному випадку договір міни не створює для позивача жодних юридичних наслідків. Позивач не надав жодного належного доказу того, що укладений договір міни вплинув на орендні правовідносини між сторонами.

Договір оренди земельної ділянки був укладений між спадкодавцем, тому спадкоємець ОСОБА_3, у відповідності до умов п. 5.6 договору оренди, дотрималася умови, згідно якої у разі смерті орендодавця, умови договору є обов’язковими для спадкоємця. Згідно п.п. 5.3.1 п. 5.3 договору оренди землі, дія договору припиняється в разі закінчення його строку.

Отже, договір міни немає ніяких юридичних наслідків для орендаря.

Заслухавши представника позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.02.2008 року між ОСОБА_6 та ТОВ Фірма «ОЛТО» укладено договір оренди земельної ділянки. Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 21.02.2008 року, орендодавець ОСОБА_6 передала, а орендар – ТОВ Фірма «ОЛТО», в особі генерального директора ОСОБА_8, прийняла земельну ділянку № 127, розташовану на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, терміном на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі зазначеного договору оренди. Зазначений договір зареєстровано в реєстрі за № 040837900152 08.08.2008 року (а.с. 9-11).

З матеріалів спадкової справи № 426/2012 встановлено, що 23.11.2012 року з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, звернулася її онука – ОСОБА_3 (а.с. 71-105).

Позивачу ОСОБА_3, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, перейшло право власності на спадщину спадкодавця ОСОБА_6, а саме: на земельну ділянку, кадастровий № 3520588500:02:000:0552, площею 4,08 га, яка розташована на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області. Вказана земельна ділянка належала на праві власності бабі позивача ОСОБА_6, яка померла 30 липня 2012 року, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії КР № 000397 від 05.05.2000 року (а.с. 15-17).

Згідно листа повідомлення про використання переважного права, щодо поновлення договору оренди землі вих. № 27 від 16.01.2018 року, ТОВ Фірма «ОЛТО» повідомила відповідача ОСОБА_3 про поновлення договору оренди землі № 88 від 21.02.2018 року, і було направлено відповідачу ОСОБА_3 додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 16.01.2018 року (а.с. 12-13).

За договором міни земельної ділянки на земельну ділянку від 26 серпня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчинили обмін належних їм на праві власності земельних ділянок. Земельна ділянка, що розташована на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, площею 4,0802 га, кадастровий номер 3520588500:02:000:0552, що належить ОСОБА_3 перейшла в особисту власність ОСОБА_4, а земельна ділянка, що розташована на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, площею 0,01 га, кадастровий номер 3520588500:02:000:1071, що належить ОСОБА_4 перейшла в особисту власність ОСОБА_3 Міна проводилась без доплати. Обмеження на земельні ділянки були відсутні, що було перевірено нотаріусом на підставі відповідних витягів (а.с. 148-155).

Згідно повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області відділ у Олександрівському районі № 572/101-18 від 05.07.2018 року, земельна ділянка із кадастровим номером 3520588500:02:000:1071, площею 0,01 га, належить на праві власності ОСОБА_4, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки до місцевого фонду документації із землеустрою Відділу не надходила. Крім того, з моменту формування земельної ділянки рішення Олександрівською районною радою про затвердження технічної документації не приймалося (а.с. 128).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна за № 123665904 та № 123665963 виданих 13.05.2018 року встановлено, що на підставі договору міни, серія та номер: 706, виданий 26.08.2015 року у власність ОСОБА_3 перейшла земельна ділянка площею 0,01 га, розташованої на території Цвітненської сільскої ради Олександрівського району Кіровоградської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а до ОСОБА_4 перейшла земельна ділянка площею 4,0802 га, розташованої на території Цвітненської сільскої ради Олександрівського району Кіровоградської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. (а.с. 18-32).

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересу, крім інших, може бути визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов?язання (ст. 716 ЦК України).

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З дослідженого у судовому засіданні договору міни, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, встановлено, що даний договір відповідає вимогам ст. 203 ЦК України і порушення будь-яких вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, під час його укладення судом не встановлено.

Крім цього, оспорюваний договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_5, тобто останнім також під час його посвідчення не було встановлено будь-яких підстав, які б слугували для неможливості його укладення і посвідчення, а стороною позивача не заявлялося клопотань про виклик і допит вказаного нотаріуса в якості свідка або залучення його до участі у справі у якості третьої особи, для з?ясування відповідності договору міни чинному законодавству в момент його укладення.

Представник позивача посилається на те, що обміняними ділянками можуть бути лише ділянки за схемою «пай на пай».

Проте, міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Так, згаданим Законом, зокрема статтею 14передбачено, що в разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Договір міни земельних ділянок укладається відповідно до вимог Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України. Право власності на земельну ділянку за договором міни виникає після нотаріального посвідчення договору міни земельних ділянок, одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.

Таким чином, законодавчими нормами, які регулюють правовідносини у сфері укладання договорів міни, не передбачено обов?язкової вказівки на те, що обміняними ділянками можуть бути лише ділянки за схемою «пай на пай».

У даному випадку обміняні земельні ділянки перебувають всередині єдиного масиву (на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області), їх обмін відбувся навпаки у відповідності до ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та п.п. 3, 5 рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.11.2003 року № 288, на які безпідставно посилається представник позивача, як на підставу для визнання правочину недійсним.

Окрім того, представник позивача посилається на те, що оспорюваний правочин було укладення в період дії мораторію (заборони) на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок. Зокрема, пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції,яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до набрання чинності законами про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такою угодою.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов?язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Безпосереднім рішенням, яке стосується питання мораторію на землю, є рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» (заява №846/16 та 1075/16) від 22.05.2018 року, у якій ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) Європейської конвенції з прав людини і яке на теперішній час набуло статусу остаточного.

У даному рішенні, ЄСПЛ встановив, що держава не встановила справедливий баланс між загальними інтересами громади та правами власності заявників. Суд зазначив, що жодна інша держава Ради Європи не мала таку заборону і посилався на невідповідність підходу України до завершення мораторію. Було також незрозуміло, чому менш обмежувальний захід не був ефективним для досягнення тієї ж мети. Ключовим фактором для виявлення ЄСПЛ порушення прав власності заявників було те, що Україна послідовно ставила мету надання дозволу на придбання та продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення після створення інфраструктури ринку. Проте, всупереч оголошеній меті початковий мораторій був продовжений декілька разів і зараз розглядається з усіма практичними цілями як невизначений, незважаючи на періодичні крайні строки для того, щоб законодавчий орган врегулював це питання, але ці строки не були виконані. ЄСПЛ взяв до уваги твердження уряду щодо необхідності обмеження, наприклад, запобігання збідніння сільського населення, уникнення зосередження землі в руках декількох груп, таких як багаті особи або ворожа держава, а також припинення вилучення з обробки. Проте, в першому твердженні не був врахований той факт, що заявники мешкали в місті та не бажали займатися сільським господарством. Крім того, законодавчий орган не виявив, що заборона була необхідною для досягнення поставленої мети щодо сільського населення взагалі, але її метою було надання достатньої кількості часу для прийняття необхідного законодавства. Наступні дві мети, наведені урядом, можливо досягти за допомогою інших законів, у тому числі тих, що вже зареєстровані в Україні, такі як обмеження кількості земельних ділянок та податки, які, як виявляється, сприяють обробці землі. ЄСПЛ встановив, що тягар, накладений на двох заявників, був надмірним. Вони постраждали від наслідків нездатності органів влади дотриматися своїх власних крайніх строків, в той час як органи влади надали лише незначні підстави для нездатності обрати менш обмежувальні заходи. Україна не встановила справедливий баланс між загальними інтересами громади та інтересами заявників , а також перевищила свої повноваження щодо дискреційності («межі розсуду»). ЄСПЛ наголосив, що справа стосувалася загальної законодавчої ситуації та не обмежувалася лише заявниками. Суд постановив, що Україна повинна вжити відповідні законодавчі або інші заходи для забезпечення справедливого балансу між інтересами власників сільськогосподарських земель та суспільством взагалі. ЄСПЛ зауважив, що він не вимагає створення ринку земельних ділянок сільськогосподарського призначення без обмежень, а також те, що держава залишається вільною обирати, які заходи необхідно вжити.

Таким чином, враховуючи викладену вище позицію ЄСПЛ, відповідачі не мали будь-яких заборон щодо обміну своїми земельними ділянками, мораторій на той час як такий хоч і існував, а також існує і на теперішній час, проте на момент розгляду справи він вважається таким, що порушує як права відповідачів, так і вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) не є обмеженою.

Відтак, суд вважає неналежними доводи представника позивача про те, що оспорюваний правочин було укладення в період дії мораторію (заборони) на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і не приймає їх до уваги з вищевикладених підстав, і з цих же підстав не враховує правові позиції ВСУ, викладені у постановах від 05.11.2014 року (справа № 6-172цс14) та від 11.02.2015 року (справа № 6-5цс15), на які посилається представник позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому об’єктом захисту є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, що пов’язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, викликане поведінкою іншої особи.

Як встановлено під час судового розгляду, у результаті укладеного договору міни від 26 серпня 2015 року у власність ОСОБА_3 перейшла земельна ділянка площею 0,01 га, розташованої на території Цвітненської сільскої ради Олександрівського району Кіровоградської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а до ОСОБА_4 перейшла земельна ділянка площею 4,0802 га, розташованої на території Цвітненської сільскої ради Олександрівського району Кіровоградської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Тобто, на теперішній час власником земельної ділянки, яку орендує позивач, являється ОСОБА_4

Таким чином, договір міни не створив та не створює для позивача жодних юридичних наслідків, позивач на даний час, як підтвердив у судовому засіданні його представник, продовжує користуватися земельною ділянкою, жодних перешкод щодо користування земельною ділянкою до закінчення терміну дії договору оренди, відповідачі позивачу не чинили; позивач, будучи обізнаним, що земельна ділянка до закінчення договору оренди перебуває у власності ОСОБА_4, з жодними пропозиціями до останньої не звертався.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача є передчасними, оскільки його право як орендаря на продовження строку дії договору оренди, відповідачем ОСОБА_4, яка є власником земельної ділянки, - не порушено, укладення між відповідачами договору міни, не перешкодило позивачу користуватися земельною ділянкою і не перешкоджає у подальшому орендувати земельну ділянку, встановивши відповідні орендні відносини з відповідачем ОСОБА_4

У зв?язку з тим, що позовні вимоги про визнання договору міни недійсним не підлягають задоволенню, тому і вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності відповідачів на обміняні земельні ділянки, також не підлягають задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати та інші витрати, понесені позивачем, необхідно віднести за його рахунок.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 264-265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ОЛТО» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана сторонами до Апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Олександрівський районний суд Кіровоградської області.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «ОЛТО», місце знаходження: 27320, Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Цвітне, вул. Березовського, 1, код ЄДРПОУ – 24744314.

Представник позивача: ОСОБА_1, місце знаходження: 25013, АДРЕСА_1, діє на підставі ордеру серія КР № 78527 від 15.05.2018 року.

Відповідач: ОСОБА_3, місце знаходження: 27320, Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Цвітне, пров. Заволоки, 4, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_4, місце знаходження: 27320, Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Цвітне, вул. Степова, 1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2.

Представник відповідачів: ОСОБА_2, місце проживання: 27300, Кіровоградська область, смт. Олександрівка, вул. Першотравнева, 20, діє на підставі договорів від 26.06.2018 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 326/н від 29.12.2008 року.

Суддя: /підпис/:

Копія вірна:

Рішення набуло законної сили ____ року та підлягає виконанню.

Оригінал рішення зберігається у справі № 397/618/18

Суддя Олександрівського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_9